старший викладач Чиченьова О. М.

Національний технічний університет України «КПІ» ім. І.Сікорського

Самостійна робота та її вплив у веденні здорового способу життя студентської молоді країни.

Одним із важливих завдань національної освіти є підготовка висококваліфікованих фахівців, тому основні напрями розбудови сучасної вищої школи вимагають пошуку ефективних шляхів здійснення професійної підготовки майбутніх спеціалістів, завданням яких є не тільки оволодіння фундаментальними фаховими знаннями, а й сприяння становленню культу здоров’я, виховання фізично, психічно і духовно здорового громадянина держави.[1].

У сучасній педагогічній літературі існує багато трактувань самостійної роботи. Різні науковці у своїх дослідженнях розмежують поняття «самостійна робота» і «самостійна діяльність». Одні автори І.П.Огородникова, С.І.Зіновьева, Т.А.Ільина та інші трактують самостійну роботу, як вид навчальної діяльності в ході якої виконуються індивідуальні або групові завдання під загальним керівництвом викладача. Інші автори Н.К. Гончаров, Б.П. Єсинов, В.С. Горохова вважають, що самостійна робота це дидактичний засіб навчання, форма організації навчально-пізнавальної діяльності.[2].

Важливим завданням вищих навчальних закладів є формування активності майбутніх фахівців до фізкультурної діяльності, яка зумовлює прояв ініціативності, цілеспрямованості, рішучості і є важливим засобом поліпшення фізичного, психічного здоров’я. Аналіз досвіду освітньої та виховної практики свідчить, що залишається актуальною проблема дефіциту рухової активності, зниження імунітету та поширення пов’язаних з цим захворювань серед студентів. Зазначені явища зберігають стійку тенденцію, що обумовлюється протиріччям між декларативним та реальним ставленням до фізичної культури, відбивається на стані здоров’я, фізичному розвитку й підготовці молодої людини, їхніх ціннісних орієнтаціях, ставленні до власного фізичного та психічного благополуччя і врешті-решт на майбутню професійну діяльність.[3]

Дослідження психолого-педагогічної літератури дозволило встановити, що проблему активності особистості та напрями її формування в процесі навчальної діяльності досліджували такі видатні психологи, як М.Й.Боришевський, Н.П.Галкіна, Ю.А.Міславський, Р.О.Пономарьова, А.В.Кильчицька, а також педагоги: Є.В.Антипова, В.Є.Гурін, А.Г.Коліков, Л.С.Кулигіна, В.І.Лозова. Німецький педагог А. Дістервеч визначив кредо навчання: «Розвиток і освіта ні одній людині не можуть бути дані або повідомлені. Усяк, хто бажає до них прилучитися, повинен досягнути цього власною діяльністю, власними силами, власним напруженням».

Культурний рівень людини – це ступінь його прилучення до процесів творення і «споживання» цінностей в різних галузях життя в тому числі її духовної і фізичної сторони. Одним із критеріїв культурного рівня людини є його здатність правильно, з більшою користю для себе і суспільства, витрачати вільний час. Насичення вільного часу руховою діяльністю, пов’язаного з виконанням фізичних вправ, дає насолоду людині, зберігає його сили і здоров’я, дозволяє творчо працювати. Інтереси можуть бути кваліфіковані за змістом, стійкості, широті, активності, спрямованості інтересів та мають пізнавальний, професійний, суспільний, естетичний склад.[3]

Численні дослідження показують, що тривале обмеження фізичної рухливості викликає зниження функціонування рухових навичок і аналізаторів, що безпосередньо накладає відбиток на загальну психічну активність, а саме з’являється сонливість, кволість, дратівливість, безсоння, відсутність апетиту, погіршення настрою, послабляється емоційна стійкість, знижується розумова і фізична працездатність, наступає швидка втома і інколи спостерігається розлад мислення. Більшість дослідників вважає, що напружена розумова праця, яка домінує під час навчання особливо у вищих навчальних закладах, має обов’язково змінюватися активним відпочинком, який дещо уповільнює настання розумової втоми.

Самостійна навчальна робота студентів у дисципліні фізичне виховання – це діяльність у процесі, якої виконуються фізичні вправи за завданнями викладача, під його керівництвом але без його безпосередньої участі. За допомогою домашнього завдання вирішуються такі навчально-виховні напрями, як насамперед підвищення рухової активності, зміцнення основних м’язових груп; підготовка до виконання навчальних нормативів і вимог навчальної робочої програми з фізичного виховання у обраному виді спорту. Тому самостійне домашнє завдання повинно бути логічним продовженням навчального процесу. Зміст завдань складається з вправ, які спрямовані на розвиток відповідних рухових якостей, а також повторення найпростіших елементів техніки руху з обраної спеціалізації виду спорту. При виконанні фізичних вправ вдома, необхідно звертати особливу увагу на забезпечення безпеки під час виконання, маючи на увазі підготовленість місця, відсутність зайвих предметів, виступів тощо. Також викладач повинен наочно показувати вправи, уточнювати дозування і періодичність виконання цих вправ, що відповідає стану здоров’я, фізичному розвитку і фізичній підготовленості того чи іншого студента. Кількість вправ на розвиток однієї фізичної якості, має бути таким, щоб їх виконання не перевищувало 10-15 хвилин і складалося із 2-ох або 3-ох серій (підходів). А для того, щоб користь від домашніх завдань була більш результативною, викладачу необхідно особливо наголошувати на систематичності і доцільності їх виконання, формувати позитивне відношення та наводити приклади студентів або відомих видатних людей, які досягли певних успіхів.[4]

Виконання домашнього завдання поступово формує у студента навички до самостійної свідомої діяльності, що є конче необхідним у будь-якій професійній сфері життя та виховує здатність молодої людини самостійно приймати відповідальне рішення, знаходити оптимальний вихід із складних ситуацій, загартовує волю і цілеспрямованість, її відповідальність і самодисципліну.[5] Привитий студенту стійкий інтерес до самостійних занять фізичною культурою є основною умовою успішного фізичного виховання. Тільки тоді можливо досягнути всебічного розвитку студентів, коли вони з інтересом і особистою відповідальністю відносяться до занять фізичною культурою, за особистим спонуканням бажають займатися фізичними вправами в поза навчальний час.

Література:

1. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы /Е.П.Ильин – СПб: Питер, 2002 – 510с.

2. Овчаренко Т.Г. Система самостійної роботи студентів у курсі «Теорія та методика фізичного виховання» навч.посібник Т.Г.Овчаренко – Луцьк: «Вежа»,2002 – 120 с

3. Самостійна робота студентів:навч.посібник В.І.Євдокимов

(за заг.ред. В.І.Євдокимова )-Х: Вид-во ХДГУ, 2004-134с.

4. Физическая культура: Основы знаний: учебное пособие /В.П.Лукьяненко – М: Советский спорт, 2003 – 226с./

5. Плачинда Т.С. Реферат «Роль фізкультурної діяльності під час заліково-екзаменаційної сесії студентів вищих навчальних закладів»-2011р. -11с.