Кальвінізм як основна течія Реформації

Кірсанов Олександр, студент

Науковий керівник:

Удовика Л.Г., д.ю.н.,професор

Запорізький національний університет

У XVI ст. Німеччину, Англію, Францію, Нідерланди, скандинавські країни, країни центральної Європи охопив широкий суспільний рух проти католицької церкви — Реформація. Представники цього руху заперечували верховну владу папи римського, чернецтво, більшу частину таїнств, догмат католицької церкви про можливість «спасіння» віруючих «добрими ділами» (тобто, пожертвуваннями і молитвами), культ святих, ікони, обов´язкову безшлюбність духівництва, більшу частину католицької символіки тощо. На противагу цьому висувалася вимога до національних церков, не підпорядкованих римській курії, проводити богослужіння рідною мовою.

Реформацію пов'язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі — і відповідно називають протестанською, лютеранською або євангелічною.

Центром швейцарської реформації стало м. Женева, де прихильники лютеранства вигнали католицьке духовенство з міста. Остаточно Реформація перемогла в Женеві, коли туди прибув, рятуючись від переслідувань, француз Жан Кальвін. Він очолив женевську громаду і став засновником кальвінізму [2].

Кальвін був переконаний, що спасіння можливе лише за допомогою Слова Божого. Будь-яке уявлення про Господа, що походить не від Біблії, а від людського розуму, є порожній продукт фантазії, просто ідол. Розум і людське бажання були невиправною і ризикованою помилкою, гріхом Адама, оскільки розум спотворює істину й волю, схиляє їх до зла. Саме первородний гріх, на думку Кальвіна, зменшив і послабив природні дари людини й повністю виключив у ній надприродне. У питанні щодо визначеного наперед Кальвін навіть перевершив Лютера. Він вважав, що Божій волі необхідно цілком підпорядковувати людську волю й наміри [1].

Кальвінізм, розглядаючи корінні соціально-політичні проблеми сучасності, підкреслює всемогутність Бога і нікчемність людини. Його вчення найрадикальніше реформувало християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути (ікони, свічки тощо) скасовано, провідними у богослужінні є читання та коментування Біблії, співи псалмів. Головна роль в общинах відводилася пресвітерам — керівникам і проповідникам, які й спрямовували релігійне життя общини. Такою була Реформація в Німеччині та Швейцарії [3].

Ідеї Жана Кальвіна:

– ідея про божественне призначення, тобто про те, що доля людини визначена Богом ще на небі. Бог заздалегідь визначив чи людина потрапить до раю, чи до пекла;

– прихильність Бога до людини виявляється тим, що людина має матеріальне благополуччя. Тобто, Ж. Кальвін, на відміну від католицизму, наділяв багатство ознакою Божого благословення, а це означає, що людина повинна протягом життя постійно працювати і накопичувати багатство;

– людина повинна вести скромне життя і не витрачати багатство заради власних насолод;

– заперечення шанування ікон [2].

Найхарактернішою особливістю віровчення кальвінізму є вчення про абсолютне приречення, що певною мірою спирається на відомий євангельський вислів, шо жодна волосина не впаде з голови людини без Божої волі. "Приреченням, — писав Ж. Кальвін у головній праці свого життя — "Наставляння в християнській вірі", — ми називаємо надвічний задум Бога, в якому Він визначив, як Він бажає вчинити з кожною людиною. Бог не створює людей в однаковому стані, але призначає одних до вічного життя, а інших до вічного прокляття... Ми стверджуємо, що щодо обраних цей план заснований на його милості поза будь-яким зв’язком із заслугами людей". Намагатися зрозуміти "логіку" божественного приречення, за Кальвіном, — все одно що роздумувати над тим, чому Бог створив людей за власною подобою, якщо міг перетворити рід людський на ослів чи собак.

На думку Ж. Кальвіна, "... серце християнина, котрий напевно знає, що нічого не трапляється випадково, але відбувається лише через божественне провидіння, завжди буде звернуте до Бога як до першопричини усього... Крім того, християнин не сумнівається, що Боже провидіння піклується про його збереження, й не допускає нічого, що не слугувало б для його блага та порятунку". Подаючи приклад істинно християнського благочестя, сам Кальвін, страждаючи на смертному ложі, за словами його сучасників, безупинно повторював: "Господи, ти знищуєш мене, але з мене досить того, що ти робиш це своєю рукою"[4].

Аби остаточно ліквідувати можливу пасивність людини, яка цілком логічно виводилася з учення про абсолютне приречення, воно у кальвінізмі було доповнене та розширене принципом покликання як зовнішнього вираження божественного жеребу щодо кожної окремо взятої людини. Згідно з цим принципом "... кожний на своєму місці повинен усвідомлювати, що його становище — немов пост, на який він поставлений Богом...". Далі Кальвін роз’ясняє: якщо людину в її життєвих починаннях супроводжують успіхи, то їх можна розглядати як непряму ознаку її обраності, оскільки в цьому разі діями обраної людини керує сам Господь.

Таким чином, відбираючи в людини віру в можливість спасіння у вченні про абсолютне приречення, Кальвін не залишає на сваволю долі, а навпаки, орієнтує на ще більш ревне служіння Богу у вигляді сумлінної пращ в будь-якій сфері людської життєдіяльності - у майстерні або мануфактурі, за прилавком або за конторкою, у морі або в полі. Так виникає, як вважає М. Вебер, "один із конститутивних компонентів сучасного капіталістичного духу, і не лише його, а всієї сучасної культури—раціональна життєва поведінка на основі ідеї професійного покликання..."[5].

Ґрунтуючись на вченні про абсолютне приречення, кальвінізм — і ця обставина складає відзнаку його культової практики—доводить до межі "мирський аскетизм". У цьому зв’язку, відомий французький просвітник ХУЛІ ст. Вольтер влучно помітив: "Кальвін розкрив двері монастирів, але не для того, щоб усі ченці вийшли з них, а для того, щоб загнати туди весь світ".

Найбільш показовою організаційною особливістю кальвінізму вважається автономія окремих громад і повне відділення кальвіністських організацій від держави. Внаслідок цього сучасний кальвінізм реально розколотий на безліч різних організацій, що, як правило, мають у своїх назвах слово "реформатський". Щоправда, на ранніх етапах своєї історії кальвінізм упадав в іншу крайність. Ранні кальвіністи створювали теократичні громади з намаганням стати над світською владою, контролювати культурне і навіть при ватне життя громадян там, де воно не вкладалося в жорсткі рамки "мирського аскетизму"[4].

Отже, причини виникнення та поширення реформаційних процесів в християнстві пояснюються сукупністю соціально-історичних умов, що склалися в тогочасній Західній Європі. Приблизно з середини 70-х і до початку 90-х років XV ст. німецькі міста охоплюють численні бунти та повстання (1475-1478 - Аугсбург, 1481 - Кельн, 1483 - Гамбург, 1489—1491 — Росток і т. ін.), в яких беруть участь ремісники, дрібні торговці та підприємці, незадоволені зростанням цін та погіршенням якості життя. Виникають гострі протиріччя між інтересами імперії та інтересами князів і міст, імперської армії та імперського суду.

Всі ці чинники призвели до появи в Західній Європі такого християнського напрямку, як кальвінізм.

Література

1.Культурологія:підручний/за ред. Гриценко Т.Б., Гриценко С.П., Кондратюк А.Ю., «Центр учбової літератури», 2007.

2.Всесвітня Історія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://izno.com.ua/vsesvitnya-istoriya-tema-16-reformatsiya-i-kontrreformatsiya/

3. Релігієзнавство: підручник/ за ред: В. І. Лубський, С. М. Бурлак, та ін. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://buklib.net/books/22039/

4.Релігієзнавство: підручник/ за ред.: Кислюк К.В., Кучер О.М.: Кондор, 2004. - 646 с.

5. Вебер М. Аскетичний протестантизм і капіталістичний дух // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика.— К., 1998.— С. 378.