Право/2. Административное право

Студентка: Бутчана Владислава Віталіївна

Науковий керівник: д.ю.н., професор Лютіков Павло Сергійович

Запорізький національний університет, Україна

Адміністративне судочинство як сфера застосування аналогії у праві

Запровадження адміністративного судочинства в Україні у 2005 році з прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України ознаменувало запровадження нового способу судового захисту прав, свобод та законних інтересів від порушень з боку представників влади. Сучасні дослідники відзначають, що КАСУ є однім із найпрогресивніших нормативних актів незалежної України, а аналіз його положень дозволяє дійти висновку про те, що Українська держава рухається у напрямку визнання пріоритетності прав громадян порівняно зі своїми власними правами [1, с. 57–58; 2, с. 239]

Як зазначає Ю. С. Педько, функціональна необхідність адміністративної юстиції, яка обґрунтовується передусім правозахисним та правоохоронним спрямуванням її юрисдикційного впливу щодо вирішення адміністративних справ, у тому числі і у сфері державного управління, зумовлює специфічність принципів цього інституту або базисних, первісних засад його існування, які опосередковують закономірність такого існування і взаємозв’язок даного адміністративно-правового явища з іншими правовими явищами [5, с. 383].

Діяльність адміністративних судів заснована як на загальних принципах судочинства, так і на галузевих принципах, тобто тих, що властиві лише адміністративному судочинству. Для реалізації визначених законодавцем принципів адміністративні суди були наділені низкою повноважень, серед яких є право вирішувати певні адміністративні справи з використанням аналогії закону та аналогії права.

При цьому постає питання визначення місця застосування аналогій в адміністративному судочинстві у контексті реалізації його принципів. З позицій особливостей адміністративного судочинства як сфери використання аналогій варто звернути увагу саме на принципи верховенства права та законності в адміністративному судочинстві.

Принцип верховенства, який полягає в тому, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, має дуже важливе значення для судової влади [5, с. 383].

Відповідно до ч. 1 статті 8 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Слід зазначити, що таке визначення відповідає статті 3 Конституції України, яка визначає права людини першочерговими і вищими щодо інтересів держави.

Наведене визначення не відбиває всіх аспектів правової позиції верховенства права як такого, але воно дає можливість узагальненого розуміння спрямованості адміністративного судочинства, а також є своєрідним орієнтиром для створення системи критеріїв оцінки правомірності діяльності суб’єктів владних пов- новажень[6, с. 95].

Тому виникає питання про точне розуміння змісту принципу верховенства права і невипадково ч. 2 статті 8 КАСУ передбачає, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Дана правова позиція обґрунтовується тим, що тлумачення різноманітних аспектів принципу верховенства права дається саме у рішеннях Європейського суду з прав людини, який діє на основі європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У преамбулі цієї Конвенції верховенство права визнається як принцип, що об’єднує країни-учасниці Ради Європи. У своїх рішеннях суд неодноразово звертається до зазначеного у Преамбулі Конвенції принципу і, вважаючи його одним із основоположних принципів функціонування країн-учасниць, надає йому тлумачення при вирішенні справ. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України. Законом “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” (пункт 1) Україна визнала обов’язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Законність у контексті адміністративного судочинства вимагає, щоб суд розглядав і вирішував справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 3 статті 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу, тобто її норми мають пріоритет над законами та міжнародними договорами. У свою чергу, міжна- родні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, мають перевагу над законами України (ч. 6 статті 9 КАСУ).

При застосуванні інших нормативно-правових актів суд повинен перевірити, чи прийняті вони відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції, закону, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Тобто при застосуванні правових актів суд повинен враховувати їхнє місце в ієрархії національного законодавства – юридичну силу. Тож законність одночасно є:

1) вимогою до суду здійснювати усі процесуальні дії, а також ухвалювати рішення у справі відповідно до закону (у широкому розумінні цього слова);

2) критерієм перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень [6, с. 96–97].

Але нормою, яка зв’язує воєдино принцип верховенства права в адміністративному судочинстві з принципом законності, є норма ч. 7 статті 9 КАСУ, відповідно до якої, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Слід зазначити, що застосування в адміністративному судочинстві практики Європейського суду з прав людини також базується на аналогії. Як зазначає С. В. Шевчук, питання про необхідність використання прецедентного права, що створено рішеннями Європейського суду з прав людини, у процесі прийняття рішень українськими суддями з аналогічних питань є нагальним і особливих сумнівів не викликає. Скажімо, український суддя при вирішенні окремого практичного питання щодо захисту права на свободу слова повинен з’ясувати, як воно вирішується судом при застосуванні статті 10 Конвенції. Можна припустити, що визначальною підставою саме для таких дій слугує не тільки повага до прецедентного права, але й обґрунтовані побоювання протилежного рішення з цього питання, що може бути ухвалено у Стразбурзі [7, с. 531].

Таким чином, можна сформулювати одне правило, яке випливає із комплексного аналізу принципів верховенства права і принципу законності в адміністративному судочинстві: якщо рішення по адміністративній справі, прийнято на підставі акта законодавства, буде суперечити практиці Європейського суду з прав людини, адміністративний суд повинен вирішити адміністративну справу на підставі аналогії з відповідним рішенням Європейського суду з прав людини. Ця аналогія не є аналогією права чи аналогією закону. В даному випадку було б доцільно вести мову про аналогію правових позицій, обумовлену всезагальною дією принципу верховенства права.

Ідея запровадження в адміністративному судочинстві можливості вирішення справ за аналогією має бути покладена і в основу формування нової доктрини адміністративного права в цілому, про що неодноразово зауважував В. Б. Авер’янов. Зокрема, він писав: «Головна мета формування нової адміністративно-правової доктрини полягає в тому, щоб повернути національному адміністративному праву справжнє обличчя, яке ця галузь має зараз у всіх розвинутих країнах світу. Оновлене адміністративне право має бути орієнтоване на забезпечення максимально ефективної реалізації прав і інтересів людини та їх ефективний захист, тоді як зараз вітчизняне адміністративне право орієнтоване на задоволення потреб держави, а фактично апарату державного».

Таким чином, можна зробити висновок про те, що аналогія закону та аналогія права в адміністративному судочинстві застосовуються в рамках реалізації принципу законності і одночасно вони виступають як сполучна ланка між принципом законності та принципом верховенства права. Запровадження в адміністративному судочинстві можливості вирішення справ за аналогією є проявом реалізації хоча б на нормативному рівні принципу верховенства права і європейських стандартів адміністративного судочинства.

Література:

1. Адміністративне право : підручник / [Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук, В. В. Зуй та ін.]; за ред. Ю. П. Битяка. – Харків : Право,2010. –624 с.

2. Курс адміністративного права України : підручник / [В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, Ю. В. Іщенко, О. Є. Користін та ін.]; за ред. В. В. Коваленка. – К. : Юрінком Інтер, 2012. – 808 с. (239).

3. Комзюк А.Т. Щодо проблеми визначення основного завдання адміністративного судочинства // Адміністра- тивне право України: стан і перспективи розвитку : збірник наукових праць VI Міжнародної науково- практичної конференції (23–24 вересня 2011 р., м. Київ) / А. Т. Комзюк. – К. : ІДПУ 2011. – 600 с. (97).

4. Пономаренко Г. О. Адміністративна юстиція в Україні : навчальний посібник / за заг. ред. А. Т. Комзюка / Г. О. Пономаренко, А. Т. Комзюк, Р. С. Мельник, В. М. Бевзенко. – К. : Прецедент, 2009. – 198 с. (с. 68).

5. Демократичні засади державного управління та адміністративне право : монографія / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Вид-во “Юридична думка”, 2010. – 496 с. (с. 383).

6. Адміністративне судочинство : підручник [Коломоєць Т. О., Лютиков П. С., Віхляєв М. Ю.] / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. – К. : Істина, 2011. – 304 с. (с. 95).

7. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Наукова думка, 2007. – 586 с. (с. 531–532).

8. Авер’янов В. Б. Принцип верховенства права в українському адміністративному законодавстві та правоза- стосуванні / В. Б. Авер’янов // Принцип верховенства права у діяльності держави та в адміністративному праві. – К., 2008. – С. 155–174 (с. 155–156)