Науковий
керівник: Гаджиєва Ш.Н., к.ю.н., викладач
Запорізький
національний університет, Україна
Особливості провадження у справах про примусове
відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них
розміщені, з мотивів суспільної необхідності
Першочерговим завданням для правової держави є забезпечення балансу
приватних і публічних інтересів при виконанні та захисті права приватної
власності на землю. Нині в Україні, як і у кожній правовій державі, переважає
захист приватноправових інтересів, однак, це не виключає за певних обставин
домінування публічних інтересів, коли нехтують інтересами приватних осіб заради
суспільства. Тому, оскільки у випадках відчуження земельних ділянок для
суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності зачіпаються важливі для
суспільства та приватних осіб інтереси, вкрай важливо забезпечити належне
законодавче регулювання підстав та механізму відчуження земельних ділянок, а
також умови та порядок надання справедливої компенсації, яка виплачується
власникам [1, с. 3].
Таким чином, очевидною є закономірність проведення спеціального
дослідження та аналізу проблем у цій
сфері з метою вироблення рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства,
яке регулює відносини відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з
мотивів суспільної необхідності.
До грудня 2009 року ці відносини, крім норм Конституції України, були
врегульовані кількома статтями у Цивільному кодексі України та Земельному
кодексі України.
Проте у грудні 2009 року набув чинності Закон України «Про відчуження
земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які
перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів
суспільної необхідності» [2], який закріпив концепцію, за змістом котрої у разі
неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна,
що на ній розміщені, на викуп цих об’єктів для суспільних потреб, зазначені
об’єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність за
рішенням суду (ст. 15). Ця категорія справ стала не лише одним із первістків
«агресивних» у відношенні до прав, свобод та інтересів осіб форм діяльності
судової влади незалежної України, але й серйозним випробуванням для
функціонування адміністративного судочинства, у провадженнях якого вона
реалізовується [3, с. 18-19].
Питання вимушеного відчуження об’єктів нерухомості з причин суспільної
необхідності ґрунтовно досліджувалися у працях В.Б. Авер’янова, О.В. Дзери,
О.В. Єлісєєвої, М.В. Краснової, П.Ф. Кулинича, А.М. Мірошниченка, В.В. Носіка,
Н.І. Титової, М.С. Федорченка, М.В. Шульги та інших учених. Але варто
акцентувати, що недостатніми є нинішні наукові дослідження щодо відзнак адміністративного
провадження у справах про відчуження земельних ділянок та інших об’єктів, що на
них розміщені, з мотивів суспільної необхідності.
Взагалі, примусове відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що
на них розміщені,
з мотивів суспільної
необхідності - це перехід права власності на земельні ділянки, інші
об'єкти нерухомого майна, що на
них розміщені, які перебувають у
власності фізичних або юридичних осіб, до
держави чи територіальної громади з мотивів суспільної
необхідності за рішенням суду [2].
Стаття 15 вказаного закону встановлює підстави для такого відчуження у
разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого
майна, що на ній розміщені, з викупом цих об'єктів для суспільних
потреб зазначені об'єкти можуть
бути примусово відчужені
у державну чи комунальну власність лише як виняток
з мотивів суспільної
необхідності і виключно
під розміщення: об'єктів
національної безпеки і оборони; лінійних об'єктів та
об'єктів транспортної і
енергетичної інфраструктури (доріг, мостів,
естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів,
морських портів, нафтових і газових
терміналів, електростанцій) та
об'єктів, необхідних для їх
експлуатації; об'єктів,
пов'язаних із видобуванням корисних
копалин загальнодержавного значення; об'єктів природно-заповідного
фонду; кладовищ [2].
Включена до Кодексу адміністративного судочинства України [4] вказаним
вище законом ст. 183-1 визначає лише окремі формально-процесуальні моменти
провадження у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження
земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з
мотивів суспільної необхідності, й не дає відповіді на ключові питання предмета
та закономірностей його дослідження судами у таких справах. Відповідь на це
можна отримати лише шляхом комплексного та системного дослідження КАС України у
цілому та Закону про відчуження.
Згідно статті 183-1 КАС України, право звернутися з адміністративним
позовом про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого
майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності мають органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які відповідно до закону
можуть викуповувати ці об'єкти для суспільних потреб. Дещо інше формулювання за
змістом, але тотожне за суттю міститься у частині першій ст. 16 Закону про
відчуження, яка говорить, що орган виконавчої влади чи орган місцевого
самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, у разі
недосягнення згоди з власником земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого
майна, що на ній розміщені, щодо їх викупу для суспільних потреб відповідно до
розділу II цього закону звертається до адміністративного суду з позовом про
примусове відчуження зазначених об’єктів.
Така категорія адміністративних справ розглядаються та вирішуються
апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає
примусовому відчуженню, а позовна заява про примусове відчуження земельної
ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів
суспільної необхідності подається до адміністративного суду без сплати судового
збору.
Строк вирішення даної категорії справ встановлюється у
два місяці з дня надходження позовної заяви. Протягом цих двох місяців
перед судом стоїть вагоме завдання – перевірити достатність підстав та фактичну
обґрунтованість для примусового відчуження об’єкта приватної власності особи. З
метою надання повної оцінки цим обставинам адміністративний суд повинен чітко
та неухильно слідувати приписам закону та визначеним КАС України процесуальним
правилам адміністративного судочинства.
Стаття 16 вказаного закону регламентує порядок такого
відчуження:
·
вимога про примусове відчуження земельної ділянки,
інших об'єктів нерухомого майна,
що на ній
розміщені, підлягає задоволенню, у
разі якщо позивач
доведе, що будівництво, капітальний ремонт,
реконструкція об'єктів, під
розміщення яких відчужується відповідне майно,
є неможливим без припинення права
власності на таке майно попереднього власника;
·
у разі
задоволення позовних вимог рішенням суду визначається викупна ціна та порядок її
виплати, а також перелік та порядок надання
майна замість відчуженого;
·
рішення суду про примусове відчуження земельної ділянки,
інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, разом із документами, що
підтверджують попередню та повну сплату колишньому власнику викупної ціни або
державну реєстрацію права власності на нерухоме
майно, надане замість
відчуженого, є підставою
для державної реєстрації
права власності держави
чи територіальної громади на зазначені об'єкти.
Результатом розгляду справи в адміністративному суді є належна постанова,
що має бути ухвалена судом згідно норм матеріального права при дотриманні норм
процесуального права, на підставі повного і всебічного з’ясування обставин в
справі, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні Постанова
адміністративного суду про задоволення позову має містити інформацію про: об'єкт примусового відчуження, його місцезнаходження, площу,
кадастровий номер, цільове призначення, категорію земель;
умови попереднього повного відшкодування вартості земельної ділянки, інших
об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, збитків, завданих власнику внаслідок
примусового відчуження, та їх розмір, визначений відповідно до закону; строк, протягом якого власник має звільнити земельну ділянку,
інші об'єкти нерухомого майна, що на ній розміщені; джерело
фінансування витрат, пов'язаних із примусовим відчуженням [4].
Судом апеляційної інстанції у справах про примусове відчуження земельної
ділянки з мотивів суспільної необхідності є Вищий адміністративний суд України,
рішення якого є остаточним і оскарженню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції розглядає
справу у двомісячний строк з дня надходження апеляційної скарги та за
наслідками апеляційного розгляду не може повертати справу на новий розгляд. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином
повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому
розгляду справи.
Право власності на
земельну ділянку, інші об'єкти
нерухомого майна, що на ній розміщені, викуплені для суспільних потреб, переходить
до держави чи територіальної громади
після укладення договору купівлі-продажу
(іншого правочину, що передбачає передачу
права власності) та державної
реєстрації такого права [5].
Особливо важливим є положення закону про порядок повернення викуплених
або примусово відчужених земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що
на ній розміщені, попередньому власнику: у разі якщо потреба у використанні земельної
ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, викуплених для суспільних потреб чи примусово
відчужених з мотивів суспільної необхідності,
відпала, орган, який прийняв
рішення про викуп цих об'єктів, протягом місяця з дня, коли йому стало відомо
чи повинно було стати відомо про це, приймає відповідне рішення.
Отже, законодавством встановлений порядок який регламентує примусове
відчуження земельних ділянок та інших об’єктів нерухомого майна, що на них
розміщені, і це є беззаперечним кроком назустріч цивілізованим відносинам між
власником та суспільством і державою, яка його репрезентує, на курсі погоджування
порівняно цілковитої незалежності власності. Тому конституційний принцип
непорушності права власності є досить забезпеченим механізмом держави. Більш
того, обрання якраз адміністративної судової форми вирішення такого спору є
беззаперечно правильним. Однак наявність такого порядку і навіть надання йому
формальної сили закону як вищого нормативно-правового акта не гарантує
абсолютної захищеності осіб, оскільки суди лише реалізують надані їм
повноваження з дотримання визначеного законом порядку.
Крім того, вказані норми законодавства з кожним кроком розвитку
суспільних відносин потребують удосконалення, особливо у розділах щодо
досудового порядку вирішення цієї категорії справ; щодо встановлення детального
аналізу доказів суспільної необхідності такого примусового відчуження згідно
указаного в законі переліку підстав; щодо встановлення розумних строків
судового розгляду, адже якщо це вирішується з метою суспільної необхідності, то
очевидно, що термін в два місяці є досить тривалим.
Література
1.
Головня І.Я. Відчуження земельних ділянок для суспільних
потреб чи з мотивів суспільної необхідності як підстава припинення права
власності на земельну ділянку / Національний університет «Одеська юридична
академія» // автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук /Одеса – 2015 Видавник і виготовлювач ПП «Фенікс» //
[Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/1925/%20%20%20%20%20%20%20.pdf?sequence=1.
2.
Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого
майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для
суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності : Закон України від 17
листопада 2009 р. // ВВРУ. – 2010. – № 1. – Ст. 2.
3.
Ільницький О.В., Ільків Н.В. Особливості судового розгляду
справ про примусове відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого
майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності / «Вісник Вищої
ради юстиції» № 3 (15) 2013 // [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://www.vru.gov.ua/content/article/visnik15_02.pdf.
4.
Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005
р. № 2747-ІV // ВВРУ. – 2005. – №№ 35-36, № 37. – Ст. 446.
5.
Суєтнов Є.П. Відчуження земельних ділянок для суспільних
потреб та з мотивів суспільної необхідності : автореф. дис. ... канд. юрид.
наук : 12.00.06 / Є.П. Суєтнов. – Х., 2013. – 20 с.