Право/7.Аграрное право

Студентка: Бутчана Владислава Віталіївна
Науковий керівник: к.ю.н., доцент Щипанова Ольга Олександрівна
Запорізький національний університет, Україна

Місце аграрного права в системі права України

Від моменту зародження аграрного права і впродовж усіх етапів його розвитку питання самостійності цього системного утворення не втрачає своєї актуальності. Метою цієї статті є аналіз характеристик комплексності та самостійності аграрного права з урахуванням його сучасного розвитку, а також обґрунтування можливості регламентації аграрного права як самостійної галузі права. Дослідження комплексності, самостійності та інших характеристик аграрного права є фундаментальним кроком в аспекті пошуків до оновлених підходів його розуміння. Значний прогрес розвитку аграрного права актуалізує питання певної ревізії згаданих теоретичних уявлень щодо місця і сутності аграрного права.

Доктринальний аналіз сучасного стану аграрного права України дозволяє виокремити кілька груп поглядів на місце аграрного права в системі права України:

1. аграрне право - це самостійна галузь права, що є похідною від колгоспного права. Зокрема, таке положення підтримують A. Статівка [1], Уркевич В.Ю. [2], B. Єрмоленко [3];

2. аграрне право - це комплексна галузь права. Цю точку зору підтримували такі відомі вчені, як М. Козир [4], О. Погрібний [5], В.І.Семчик [6].

Загалом міркування про те, що система права диференціюється на дві категорії галузей – основні та комплексні, вперше були висловлені у 1947 р. В.К.Райхером [7].
У контексті цієї проблематики варто звернути увагу на теорію права, зокрема, на працю С.С. Алексєєва, яка присвячена дослідженню структури системи права. Обговорюючи позначену нами проблематику неможливо не відзначити наступне: С.С. Алексєєв, говорячи про розмежування галузей всередині системи вітчизняного права і про вирішенні питання про самостійність того чи іншого нормативного комплексу, зазначав певну проблему суб'єктивного спрямування, а саме: для того, щоб ефективно вирішити питання про розмежування галузей системи права і зробити відповідні теоретично і практично ефективні висновки, необхідно бути максимально об'єктивним, відступити від деякої суб'єктивної зацікавленості, подолати «спокусу» апріорно присвоїти статус галузі права певному нормативного комплексу і використовувати при цьому якісний методологічний інструментарій, під яким С.С. Алексєєв у своїх напрацюваннях розумів і предмет правового регулювання, і методи, і принципи, і спосіб правового впливу, і суб’єктів правовідносин [8].

Ідею ж комплексності саме аграрного права свого часу доволі обґрунтовано відстоював В.В. Петров, який зазначав, що склалися не лише комплексні галузі права, але й з’явилося комплексне правове регулювання, тобто зціплення правових норм різних галузей в одну систему для забезпечення правового регулювання суспільних відносин у певних сферах суспільного життя [9].

Проте слід звернути увагу на те, що не всі поділяли думку щодо існування комплексних галузей права. Зокрема, С.В. Полєніна цілком заперечувала комплексність галузей права, проте визнавала реальним фактом існування комплексних внутрішньогалузевих, загальноправових та міжгалузевих правових інститутів [10]. В.М. Єрмоленко, в свою чергу, проблему комплексності аграрного права вважає взагалі штучною і абсолютно логічно пропонує припинити визнавати аграрне право комплексною галуззю, надавши йому цілком заслуженого статусу самостійної галузі права [3].

В свою чергу, можна погодитися з В.М.Єрмоленком, що протипоставлення самостійних і комплексних галузей права є наслідком недостатньої розробки теоріє права сутності «самостійності» і «комплексності»в контексті можливості їх використання під час характеристики складників системи права [3].

Таким чином, з часом погляди комплексності аграрного права почали втрачати свою беззаперечність. Науковцями звертається увага на те, що комплексність як юридично значуща характеристика окремих галузей права зі складним предметом регулювання в сучасній та такій, що постійно розвивається, системі права втрачає сенс, оскільки одночасно відбувається диференціація і інтеграція правового регулювання окремих сфер суспільного життя, а головне, ознака «комплексності» стає все більш властива й традиційним (адміністративне право) та спеціалізованим (трудове право) галузям права.

Така правова позиція дозволяю вважати аграрне право самостійною галуззю права, яка має всі підстави вважатися такою. В контексті доказування цієї позиції слід звернути увагу, насамперед, на предмет аграрного права, тобто аграрні правовідносини.

Як переконує А.М. Статівка, у природі не існує таких галузей, які б регулювали абсолютно однорідні відносини. Але однією з особливостей аграрних правовідносин є те, що вони базуються на певних природних об’єктах, які розвиваються за своїми законами, та є залежними від них. Жодні інші виробничі відносини так безпосередньо не пов’язані з природними факторами, як аграрні [1]. Це дає підстави виокремити аграрні відносини в особливу відокремлену групу суспільних відносин, правовою формою яких є аграрне право як самостійна галузь права.

Логічно продовжуючи думку А.М. Статівки, В.Ю.Уркевич підставою для віднесення аграрного права до самостійних галузей права вважає те, що аграрним правовідносинам притаманні специфічні суб’єкти, до яких, окрім осіб, які ведуть особисті селянські господарства і сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, також належать структурні підрозділи сільськогосподарських підприємств, які виступають повноцінними учасниками аграрних правовідносин [2].
Не можна не виокремити і об’єкти, щодо яких складаються аграрні правовідносини. Специфічними ознаками наділені землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарська продукція, засоби виробництва, сільськогосподарські тварини, земельні та майнові частки (паї). Якщо скомбінувати специфічних суб’єктів правовідносин та об’єктів, то цілком логічно можна дійти висновку, що аграрне право – самостійна галузь права, що має свій (відмінний від інших галузей) предмет правового регулювання.

В.М. Єрмоленко серед аргументів щодо належності аграрного права до самостійної галузі права зазначає, що понад сторічний період існування аграрного права, протягом якого відбувалася його почергова трансформація (селянське-колгоспне-сільськогосподарське-аграрне) вже дає підстави на віднесення його до основних рівноправних галузей права [3].

Доволі продуктивною підставою для виділення галузі аграрного права є система спеціальних принципів. Саме принципи разом с особливістю предмету правового регулювання є основними системо утворюючими чинниками цілісності та самостійності галузі аграрного права.

Варто також відзначити самостійний напрям державної політики – аграрну політику. Цьому фактору можна надати особливе системо утворююче значення, оскільки він не є притаманним іншим галузям права. Використовуючи запропонований В.В. Жернаковим критерій функціонального призначення галузі аграрного права [11], можна вважати, що основна цінність аграрної політики полягає в регулюванні суспільних аграрних відносин з метою забезпечення продовольчої безпеки держави.

Не можна оминути зацікавленість законодавця у виокремленні самостійної аграрної галузі, що проявляється у нормопроектуванні даної сфери. Аналізуючи джерельну базу аграрного права ми можемо говорити про сформовану нормативну основу правового забезпечення регулювання окремих сегментів сільськогосподарського виробництва та врахування відмінностей у правовому статуті окремих сільськогосподарських товаровиробників, що є проявом функціонування законодавчої гілки влади в аграрно-правовій сфері. В контексті дослідження нормативної бази слід також звернути чималу увагу на питання кодифікації аграрного права, що актуалізується вченими з метою надання певної самостійності аграрному праву.

Варто звернути увагу на твердження О.О.Погрібного, який зазначає, що визнання аграрного права самостійною галуззю права не означає її перетворення в основну галузь, зважаючи на його комплексний характер. Аграрне право як самостійна галузь права займатиме належне місце в національній правовій системі, забезпечуючи разом з іншими галузями права найоптимальнішу правову регламентацію відповідних суспільних відносин [5].

На жаль, актуалізація питання самостійності в противагу комплексності аграрного права продовжує мати місце серед праць науковців, хоча, на нашу думку, не є доцільним протиставляти дані характеристики в сфері галузі аграрного права, адже їй притаманні всі критерії самостійності.

Перспективними напрямками розробки теорії системи аграрного права виявлено та досліджено системоутворюючі чинники самостійної галузі аграрного права та особливості структурних елементів її будови. Аналізуючи та підсумовуючи викладене, вважаємо, що досліджені критерії, що підтверджують самостійність аграрного права є взаємозалежними та взаємодоповнюючими, а у своїй сукупності свідчать про відокремленість та самостійність аграрного права як системного галузевого утворення.

Література:

1. Янчук В.3., Статівка А.М. Аграрне право (оглядові лекції, практичні завдання, нормативні акти). - X., 2000.

2. Уркевич В.Ю. Теоретичны проблеми правового регулювання аграрних відносин / В.Ю. Уркевич // Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан ті напрямки вдосконалення: монографія / За ред. А.П. Гетьмана та В.Ю. Уркевича . – Х. : Право, 2012. – С. 105-153.

3. Єрмоленко В.М. Сучасні тенденції розвитку аграрного права / В.М. Єрмоленко // Аграрне право як галузь права, юридична наука і навчальна дисципліна : Матер. Всеукр. круглого столу (25 травня 2012 р.) : зб. наук. пр. / За ред. В.М. Єрмоленка, В.І. Курила, В.І. Семчика . – К. : Видавничий центр НУБіП України, 2012. – С. 9-12.
4. Козырь М. И. Аграрное право России: проблемы становления и развития. – М.: Право и государство, 2003. – 208 с. – С. 38
5. Погрібний О. Аграрне право України: сучасний стан та перспективи розвитку / О.Погрібний // Право України. – 2008. - №5. – С. 40-44.
6. Семчик В. І. Аграрне право України: проблеми становлення і розвитку / В. І. Семчик // Академічна юридична думка / за ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Ін Юре, 1998. – С. 444-452.

7. Райхер В. К. Общественно-исторические типы страхования / В. К. Райхер. - М. : Л. изд. и 1-я тип. изд-ва Акад. наук СССР.

8. Алексеев С.С. Структура советского права. М., Юридическая литература. 1975. - С. 264.

9. Петров В.В. Образование сельскохозяйственного права - результат развития системы советского права// Советское государство и право. - 1974. - №1. -С.75-78.

10. Поленина С.В. Комплексные правовые институты и станвление новых отраслей права / С.В.Поленина // Правоведение. – 1975. - №3.

11. Жернаков В.В. Предмет трудового права та сфера дії законодавства про працю України: теоретичні проблеми і тенденції / В.В. Жернаков // Актуальні пробл. труд. права та права соц. забезп.: зб. наук. пр. до 80-річчя проф. Р.І. Кондратьєва. – Хмельн.: Вид-во Хмельн. ун-ту упр. та права, 2007. – С. 44-48.