Філософія/ 4. Філософія культури

к. філ. н., Співак В. В.

Національна музична академія України імені П.І. Чайковського

Зміст уявлень про щасливе життя в європейській філософській традиції

Щастя є важливою категорією, що знаходиться в центрі філософських уявлень про моральне життя людини. Тож її дослідження завжди залишається актуальним.

Дана категорія не раз привертала увагу вчених, що сприяло формуванню феліциталогічних студій, як самостійного напряму досліджень. Фундаментальними працями з історії категорії щастя є дослідження В. Татаркевича [2], Дерріна Макмехона [3] та С. Воркачьова [1]. Їх праці враховують різні аспекти уявлень про щастя, що формувалися в процесі історичного розвитку європейської морально-етичної думки. Синтезувавши погляди цих авторів ми можемо скласти уявлення про зміст концепту щасливого життя в європейській філософській думці.

Розвиваючи доробок вищезазначених авторів вважаємо за потрібне запропонувати наступну класифікацію розуміння щастя в європейській філософській культурі:

1. Блаженство – стан найвищого щастя, досконале духовне благо та стан досконалості самої людини. Поняття блаженство розуміється в двох аспектах:

а) як остання мета людини пов’язана з потойбічним життям – «небесне блаженство», що в середньовічній релігійно-філософській позначалося терміном beatitude.

б) як вищий ступінь земного щастя, «земне блаженство», що досягається за життя мудрецем, святим, «добрим християнином», має відношення о «споглядального» способу життя, свободи, вільного нехтування «земними спокусами» заради духовних благ. Таке блаженство розглядається як проміжний етап на шляху до вищого блаженства. У давньогрецькій філософії (Аристотель) позначалося терміном «макарія» (μακαρίτας), а у Томи Аквінського aeterna felicitas. Це розуміння щастя є характерним і для стоїцизму.

2. Земне щастя, що розуміється як характеристика життя та пов’язане з успіхом, суспільним визнанням, достатком та володінням іншими благами. Таке щастя трактується в двох аспектах: а) земне щастя як «благословенність» вищими силами, проявляється в опіці божественної волі над людиною, наслідком чого моральні цноти та матеріальне благополуччя (без зайвої розкоші) людини. Людина під опікою вищих сил веде життя пристойного громадянина, має все необхідне для гідного життя, приносить користь громаді, отримує повагу та визнання соціуму, досягає успіху у своїй справі. У філософській спадщині античності таке щастя позначалося терміном «евдемонія» (εὐδαιμονία). У протестантській етиці така «благословенність» стала ознакою «божественного приречення» людини до небесного блаженства. б) щастя як концепт загальної мети людської діяльності спрямованою на оволодіння «земними» матеріальними та духовними благами. Успішність в сімейній, громадській, політичній, економічній та інших сферах життя. Таке щастя не пов’язане з релігійною сферою, не є нагородою від вищих сил, образ релігійного благочестя є для нього суто зовнішньою, необов’язковою ознакою. Тут щастя є результатом зусиль самої людини, її прагнення до успіху або інших факторів не пов’язаних з божественною опікою. Це бачення щастя перекликається з загальними уявленнями про щасливе життя та успіх, поширеними на буденному рівні суспільної свідомості.

3. Щастя як насолода земними благами, емоційний стан людини, переживання повноти земного життя. Розуміється в позитивному та негативному аспектах: а) стійкий стан радості від володіння земними благами (без зловживання ними), відсутність страждання, благополуччя та душевний спокій, що їх супроводжує. Джерелом такого щастя може бути божественне втручання або зусилля самої людини. Таке розуміння щастя близьке до епікурейського. б) мінливий стан радості від насолоди володіння земними благами (багатство, слава, успіх, тілесні задоволення), як правило таке щастя несе за собою негативні наслідки для тіла та душі людини. Таке гедоністичне уявлення про щастя, як правило, розуміється, як фальшиве

4. Фортуна (доля, талан, везіння) – розуміння щастя, що пов’язане з успіхом у справах, який має випадковий, мінливий характер. Також, розуміється у двох аспектах: а) фортуна, як везіння, успіх у справах, що судилося людині долею чи нагорода за заслуги перед вищими силами, або нещастя, що посилаються людині з вищою метою. Така фортуна приносить людині блага та радість або очищає від гріха. б) мінлива фортуна, що приносить людині страждання даючи, а потім відбираючи блага. Людина, що стала жертвою такої фортуни є нещасною в повному розумінні цього поняття. Для нейтралізації цієї фортуни слід вчитися протистояти її спокусам. Таке сприйняття фортуни було характерним для стоїцизму та філософії Відродження.

Особливістю християнського розуміння фортуни є те, що її джерелом визнається Бог, який сприяє людині або навпаки насилає («попускає») нещастя, з метою нагородити її, випробувати, засвідчити свою прихильність або попередити про необхідність виправлення, дати знамення тощо. Проте, фортуна може розумітися і як інструмент диявола (світу), який (з Божого попущення) «світовими спокусами» намагається збити людину з істинного шляху, посіяти в її душі відчай чи інші почуття.

Дана класифікація не є вичерпною, проте, може бути використана в якості базової для подальшого розгляду поставленої проблеми.

Література:

1. Воркачев С. Г. Счастье как лингвокультурный концепт С.Г. Воркачев. – М. : ИТДГК «Гнозис», 2004. – 192 с.

2. Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека / В. Татаркевич. – М.: Прогресс, 1981. – 368 с.

3. McMahon, Darrin. A History of Happiness / Darrin McMahon. – New York: Grove Press, 2006. – 544 р.