Право/11. Криміналістика та судова медицина

К.ю.н., доцент Тимчишин А.М.

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», Україна

Протидія розслідуванню злочинів як елемент злочинної діяльності

Питання боротьби зі злочинністю набули особливої актуальності в даний час у зв’язку з кількісними та якісними змінами в структурі злочинності, що характеризуються появою нових видів злочинів, удосконаленням способів їх вчинення і приховування, зростанням професіоналізму злочинців, їх високою технічною оснащеністю, формуванням організованої злочинності. Змінилися динаміка та структура злочинних посягань, значно зріс ступінь їх суспільної небезпеки та латентності, зросла питома вага злочинів, які вчиняються організованими злочинними угрупованнями. Одночасно із зростанням злочинності достатньо низькими залишаються показники розкриття злочинів, якість розслідування, збільшуються строки провадження тощо.

Поряд з цим, однією з основних причин недостатньо ефективної діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю є успішна протидія розкриттю та розслідуванню злочинів з боку злочинців, інших осіб, які не зацікавлені у встановленні об’єктивної істини в кримінальних провадженнях. Така протидія останнім часом набула значних масштабів.

Практика діяльності правоохоронних органів і проведені дослідження свідчать, що приховування злочину є лише однією, далеко не основною формою протидії розслідуванню. Якісні зміни, що відбулися у структурі злочинності, вплинули і на протидію розслідуванню, які сьогодні від окремих проявів переросли в систему активних, цілеспрямованих дій, стали обов’язковим елементом злочинної діяльності в внаслідок чого існуючі рекомендації по подоланню протидії виявляються недостатньо ефективними.

Розслідування злочинів – один з найбільш складних видів діяльності людини. Специфіка його в тому, що в процес слідства залучаються особи з різними інтересами, які найчастіше не збігаються з інтересами слідчого щодо встановлення об'єктивної істини у кримінальних провадженнях.

Злочинець прагне за будь-яку ціну уникнути кримінальної відповідальності або покарання, виконуючи для цього різні дії, a його оточення, включаючи корумповані зв'язки, усіляко цьому сприяє. Цим і пояснюється різноманітність видів, форм та суб'єктів протидії. В той же час слідчий прагне встановити ретельно приховувані факти і обставини та подолати такі спроби. Наявність цих протилежностей і обумовлює конфліктну ситуацію, у якій, в основному, проходить розслідування. Для слідчої діяльності характерне подолання опору з боку незацікавлених в успішному розслідуванні осіб. Мабуть, немає іншого виду людської діяльності, успішному закінченню якої так активно протистояли б зацікавлені люди і групи осіб [1, с. 45].

У криміналістичному аспекті злочинна діяльність являє собою систему об'єднаних загальними мотивами і цілями злочинних дій, операцій та епізодів, розрахованих на відносно тривалий період і підготовку, що включає в себе планування, здійснення, маскування та протидію її викриттю [2, с. 103]. Тому в системі злочинної діяльності злочинці змушені піклуватися про свою безпеку не лише в період здійснення злочинних акцій, але й у процесі всієї їх «трудової діяльності» [3, с. 18-19].

Злочини ретельно готуються та здійснюються протягом тривалого часу, а прибутки, отримані в результаті злочинної діяльності, спрямовуються на її подальший розвиток. З’явилися нові способи вчинення злочинів і способи протидії їх виявленню, розкриттю та розслідуванню. Розширилося коло суб'єктів протидії. Крім осіб, яким оголошено про підозру, до нього все частіше залучаються свідки, потерпіли, інші учасники кримінального процесу, різні зацікавлені особи, які часом не мають безпосереднього відношення до злочину чи злочинця (злочинної групи, угруповання), в тому числі корумповані співробітники правоохоронних органів, суду; особи, які займають високі посади в державних і громадських організаціях різного рівня та надають своє «заступництво» злочинцям тощо.

Піклуючись про свою безпеку, з якою прямо пов’язане й довгострокове здійснення злочинної діяльності та одержання більших прибутків, організовані злочинні групи змушені виконувати цілий комплекс дій. Вони розробляють власну стратегію і тактику, способи конспірації злочинної діяльності, використовують можливості власних служб розвідки та контррозвідки, створюють фонди для підкупу посадових осіб і допомоги особам, які утримуються або звільняються з місць позбавлення волі, використовують міжнародні зв'язки для скоєння злочинів і переховування злочинців.

Протидія для організованих злочинних груп є життєво важливим фактором безпечного існування. У ході всього процесу формування, існування і діяльності організованих злочинних груп, у міру нагромадження злочинного досвіду, фінансових і організаційних можливостей зростає й активність протидії, причому вона стає більш систематичною, цілеспрямованою [4, с. 148]. Саме організована, така, що носить системний характер, активна протидія діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю з боку незацікавлених у встановленні істини по кримінальних провадженнях різних суб'єктів є одним з об'єктивних факторів, що істотно ускладнюють дану діяльність. Лише 17% опитаних слідчих, які розслідували справи про організовану злочинну діяльність, вказали, що не зустрічалися з якими-небудь формами протидії [5, с. 29].

Крім залякування носіїв криміналістично-значущої інформації, ефективність приховування організованої злочинної діяльності визначається також наявністю корупційного «прикриття». За оцінками МВС України, до 50% кримінальних прибутків витрачається на підтримку корупційних зв'язків.

Таким чином, «захисна функція» організованої злочинності характеризується системністю і, як у всьому іншому, рівнем організованості та надійності. При такому підході до здійснення протидії можна вже говорити про «кримінальну тактику», яка виступає антиподом тактики слідчої [6, с. 35]. Зараз слідчому протистоїть досить обізнаний щодо основних прийомів та методів діяльності правоохоронних органів супротивник, який використовує ці дані задля здійснення своїх злочинних цілей, а згодом – захисту.

Проаналізувавши існуючі погляди на природу та сутність протидії розслідуванню, вважаємо за необхідне визначити її як специфічний вид злочинної діяльності, що представляє собою систему навмисних, цілеспрямованих дій по перешкоджанню повному, всебічному та об'єктивному розкриттю і розслідуванню злочинів.

Література:

1. Васильев В.Л. Юридическая психология. Л.: Изд-во ЛГУ, 2004. – 96 с.

2. Тищенко В.В. Криминалистические аспекты изучения преступной деятельности // Проблемы государства и права Украины: Тематический сборник научных трудов. – Киев, 2002. - C. 103-105.

3. Бахин В.П., Карпов Н.С., Цымбал П.В. Преступная деятельность: понятие, характеристика, принципы, изучение /Под ред. П.В.Мельника/: Монография.- Киев, 2001. – 275 с.

4. Криводід О.І. Протидія слідству при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами // Актуальні проблеми науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наукових праць. - Вип. 3, 4. - Харків, 2007.- С. 148-149.

5. Климов И.А., Синилов Г.К. Противодействие криминальной среды как объект и предмет исследования теории ОРД // Материалы научно-практической конференции “Организованное противодействие раскрытию и расследованию преступлений и меры по его нейтрализации”, г. Руза, 29-30 октября 2006 г.– С. 22-25.

6. Трухачев В.В. Криминалистический анализ сокрытия преступной деятельности.- Воронеж, 2000. - 224 с.