“Право”. Международное право

Недоступ К.К.

студентка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Україна

Інститут міжнародного усиновлення: проблемні аспекти та особливості міжнародно-правового регулювання

Одним із головних напрямків державної політики України є обов’язок гарантувати та забезпечувати реалізацію прав дитини, а також створювати належні умови для охорони та розвитку дитинства.

Конституції багатьох країн вказують на те, що дитина має право зростати в своїй сім’ї. На жаль, інколи діти втрачають своє сімейне оточення під тиском обставин, що суперечать їхнім інтересам. Щороку в Україні тисячі дітей залишаються без батьківського піклування. В такому випадку, їм має бути забезпечений необхідний догляд шляхом усиновлення.

Усиновлення є формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що здійснюється на підставі рішення суду, консульської установи чи дипломатичного представництва України [6, 96с].

Звичайно пріоритетним є національне усиновлення, проте, через біологічне та соціальне сирітство, викликане сімейними проблемами та конфліктами, поширення набуває усиновлення дітей громадянами іноземних держав.

Проблеми міжнародного усиновлення досліджувалися у працях багатьох вчених, зокрема, О.О. Бандурка, О. І. Вершиніної, Є. С. Герасименко, А. А. Дюжевої, Л. М. Зілковської, О. І. Карпенко, О. Ю. Князєвої та інших.

Незважаючи на значний науковий інтерес, комплексного всебічного дослідження правового регулювання усиновлення в Україні не проводилося, а аналіз перспектив подальшого розвитку сімейних правових норм, які регулюють усиновлення дітей в Україні іноземними громадянами, є недостатньо дослідженим.

Закон України «Про міжнародне приватне право» у статті 69 закріплює питання міжнародного усиновлення, але не дає визначення поняттю «міжнародного усиновлення» [4].

Погорецька Н.В. зазначає, що лише за умови неможливості влаштувати дитину в рідному середовищі, приймається рішення про міждержавне усиновлення [7, 612с].

Відповідно до статті 24 Закону України «Про охорону дитинства», усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями провадиться, якщо були вичерпані всі можливості щодо передачі її під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім’ї громадян України [5].

Отже, українське законодавство встановлює певні вимоги при усиновленні з іноземним елементом:

1) іноземці можуть усиновити українську дитину лише після вичерпання національних можливостей її влаштування в сім’ю;

2) переважне право на усиновлення дитини-громадянина України мають іноземці, які є родичами дитини, громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги, подружжя;

3) для здійсненням усиновлення іноземцями дитина має пробути не менше одного року на обліку у урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини;

4) іноземні громадяни не можуть всиновлювати українських дітей віком до одного року

Найвідомішими міжнародно-правовими актами, що регламентують міждержавне усиновлення дітей, є Конвенція Організації Об’єднаних Націй про права дитини, Європейська конвенція Ради Європи про усиновлення (переглянута) і Гаазька конвенція про захист дітей (Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення), які спрямовані на поліпшення якості праці центральних органів влади, інших компетентних органів (організацій), що займаються процедурою міжнародного усиновлення.

Конвенція Організації Об’єднаних Націй про права дитини була прийнята 20 листопада 1989 року – це перший і основний міжнародно-правовий документ, який визначає права дітей [2]. Дана Конвенція встановлює стандарти для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони можуть зіткнутися.

Особливе значення для питання міжнародного усиновлення відіграє Європейська конвенція з усиновлення дітей, до якої Україна приєдналася у квітні 2009 року [1]. Конвенція пропонує державам оновлені принципи усиновлення та механізм співробітництва з метою забезпечення усиновлення з урахуванням найвищих інтересів дитини. Конвенція передбачає порядок обміну інформацією між державами-учасницями з метою попередньої перевірки стосовно дитини або майбутніх усиновлювачів, причин виявленого бажання усиновити дитину, їхнього стану здоров’я та соціального середовища.

Серед уніфікованих актів у сфері міжнародного усиновлення варто звернути увагу на Гаазьку конвенцію про захист дітей та співробітництво в  галузі міждержавного усиновлення 1993року[3]. Вона базується на основоположних принципах у сфері міжнародного усиновлення, що передбачені Конвенцією ООН про права дитини, але разом з тим у ній були закріплені й нові правила усиновлення, визнання усиновлення та його правові наслідки, співвідношення норм конвенції з нормами національного законодавства та нормами міжнародних договорів та інші.

У зв’язку з тим, що міжнародне усиновлення є відносно новим у міжнародному праві, йому притаманні наступні недоліки:

– зміна культурного й мовного середовища для дитини;

– відсутність нормативної урегульованості чіткого механізму здійснення нагляду за долею усиновлених дітей за кордоном;

– відсутність правових процедур повернення усиновлених іноземцями дітей в Україну в разі грубого порушення їхніх прав тощо.

До позитивних рис міжнародного усиновлення можна віднести:

– можливість дитини зростати у родинному середовищі і набуття майнових прав на рівні з біологічними дітьми;

– забезпечення дитини засобами для нормального фізичного та духовного розвитку;

– є дієвих способів влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ю.

Отже, питання міжнародного усиновлення регулюється багатьма міжнародними договорами та конвенціями, але все одно потребує детального вивчення та вдосконалення, тому необхідно привести законодавство України у відповідність до міжнародних стандартів.

Література:

1. Європейська Конвенція Ради Європи про усиновлення дітей (переглянута) від 27.11.2008р..[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_a17.

2. Конвенція Організації Об’єднаних Націй «Про права дитини» від 20.11.1989р.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_021.

3. Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення (Гаазька конвенція про захист дітей) від 29.05.1993р..[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_365.

4. Закон України « Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року № 2709-IV// Відомості Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2709-15.

5. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-III// Відомості Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2402-14.

6. Деркаченко Ю. Правова забезпеченість і соціальна обумовленість міжнародного усиновлення // Юридична Україна. – 2006. – №4.- С.95-100.

7. Погорецька Н. В. Міжнародне усиновлення: проблемні питання / Н. В. Погорецька //Форум права. – 2011. – № 3. – С. 612-617.