Право. Конституційне право

Блажко К.А., студентка, Журавльова Г.С., д.ю.н., професор

Запорізький національний університет

Позитивні та негативні аспекти змін до Конституції України

щодо правосуддя

Найпершими кроками нової влади після Революції Гідності стали заходи щодо реформування судочинства в Україні. У той же час стало очевидним, що повноцінна судова реформа неможлива без внесення змін до Конституції України, оскільки окремі її положення не лише не сприяють утвердженню незалежності, неупередженості та доброчесності суду і суддів, а фактично унеможливлюють справжнє, а не декоративно-косметичне реформування системи правосуддя.

Після позитивного висновку Конституційного Суду України про відповідність законопроекту вимогам статей 157, 158 Конституції України Верховна Рада схвалила проект змін до Основного Закону і конституційною більшістю – 335 голосами ухвалила відповідний Закон.

Проблемі конституційного правосуддя в Україні було присвячено праці багатьох українських правників та науковців, серед них можна відмітити В. Бринцева, В. Бойко, О. Бойкова, В. Лєбєдева, С. Ківалова, І. Коліушка, Р. Куйбіди, М. Погорецького, В. Сердюка, В. Стефанюка, В. Сущенка, В. Шишкіна, О. Ющика та ін.

До положень зміненого тексту Конституції, які заслуговують на позитивну оцінку, необхідно насамперед віднести:

1) удосконалення порядку призначення суддів, зокрема:

· відмову від першого призначення на посаду судді строком на п’ять років Президентом України та наступного обрання Верховною Радою України безстроково, що відповідає неодноразовим рекомендаціям Венеціанської комісії. За існуючою європейською практикою випробувальний термін для судді (тим більше тривалістю у п’ять років), як правило, не передбачається. Судді, відповідно до принципу незмінюваності, одразу призначаються безстроково (до досягнення пенсійного віку);

· підвищення вікового цензу для кандидатів на посаду судді з 25 до 30 років та стажу роботи в галузі права з трьох до п’яти років (ч.3 ст.127);

· запровадження конкурсу для кандидатів на посаду судді (ч.2 ст.128);

· вилучення з процедури призначення (обрання) суддів політичного органу – Верховної Ради України;

· зміщення центру добору і призначення суддів з політичних органів до органу суддівського співтовариства – Вищої ради правосуддя;

· запровадження порядку, згідно з яким призначення на посаду судді здійснюється Президентом України виключно за поданням Вищої ради правосуддя. Роль останньої у цьому процесі має бути визначальною, а Президента – винятково церемоніальною;

· позбавлення Президента України повноваження переводити суддів з одного суду до іншого.

2) Певне покращення, порівняно з чинною Конституцією України, редакції її ст.125, що стосується судоустрою. Зокрема:

· позитивним є виокремлення у системі судоустрою адміністративних судів, основною функцією яких є захист прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин;

· певним кроком на шляху реорганізації судоустрою можна було б вважати вилучення положення ч.3 ст.125 чинної Конституції, згідно з якою «вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди», якби ця позиція була проведена достатньо послідовно. Однак, цього не сталося, про що йтиметься далі.

3) Удосконалену редакцію ст.126 Конституції України, серед положень якої слід виділити:

· збереження всупереч поширеним популістським закликам певних політичних сил функціонально обмеженого суддівського імунітету, як однієї з гарантій незалежності суддів (а не їх привілеїв);

· усунення Верховної Ради від надання згоди на затримання або утримання під вартою чи арешту судді та передання цих повноважень Вищій раді правосуддя;

· розведення підстав для звільнення судді та припинення суддею повноважень;

· передбачення низки антикорупційних запобіжників аж до звільнення суддів, які не можуть підтвердити законність джерела походження своїх статків (п.6 ч.5 ст.126).

4) Приведення у відповідність до європейських стандартів порядку формування та складу Вищої ради правосуддя, зокрема:

· переважання у її складі представників суддівського корпусу, що має сприяти більшому професіоналізму цього органу, на що неодноразово звертала увагу Венеціанська комісія;

· удосконалення повноважень Вищої ради правосуддя, особливо тих, що стосуються призначення суддів, їх переведення з одного суду до іншого, звільнення суддів з посади тощо, що наближує такі повноваження до європейських стандартів Вищої ради магістратури та має сприяти деполітизації цих процесів;

· встановлення обмеженого строку повноважень обраних (призначених) членів Вищої ради правосуддя, поширення на них принципу несумісності тощо.

5) Скасування Розділу VII чинної Конституції України «Прокуратура» та перенесення положень про прокуратуру до Розділу «Правосуддя», що загалом узгоджується з поширеною європейською практикою, а також обмеження функцій прокуратури [1].

Разом з тим, низка нових положень Конституції містить ризики, які можуть негативно вплинути на перспективи проведення судової реформи, чи звести її задекларовані наміри нанівець.

По-перше, відповідно до ст.125 Закону система судоустрою визначатиметься не Конституцією, як це має місце в більшості європейських країн (і що рекомендувала Венеціанська комісія), а віднесена до регулювання законом [2].

По-друге, підтримуючи, як уже зазначалося, визначене змінами до Конституції місце прокуратури в системі розподілу влади та звуження її повноважень, вважаємо, що положення, присвячені прокуратурі, несуть ризики, обумовлені їх невизначеністю (добір кандидатів на посаду прокурора, межі поширення на прокурорів принципу несумісності, представництва ними інтересів держави в суді, звільнення прокурорів тощо).

По-третє, надто категоричними та віддаленими від нинішніх українських реалій є положення ч.4 ст.131-2 , згідно з яким «виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення».

По-четверте, обмеживши або й зовсім усунувши вплив Верховної Ради на формування суддівського корпусу, звільнення суддів тощо, залишили надмірні повноваження Президента України у сфері судоустрою та статусу суддів.

По-п’яте, як зазначалося раніше, ухвалений до внесення змін до Конституції Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у ряді положень не узгоджується з цими змінами, а тому вимагає окремого аналізу [3].

Таким чином, внесені зміни до Конституції України (щодо правосуддя) не вичерпали проблеми конституційних засад організації функціонування судової влади. Очевидною є необхідність підготовки додаткових змін до Конституції, які мають виправити недоліки вже оновленого тексту Основного закону, зокрема: 1) однозначного закріплення трьохланкової системи судоустрою; 2) чіткого визначення структури Верховного суду і його повноважень як органу правосуддя; 3) визначити прокуратуру (за повноваженнями) як «Службу публічного обвинувачення»; 4) привести у відповідність до суспільних реалій статус адвоката; 5) переглянути строки перехідних повноважень Президента України; 6) уточнити статус Конституційного Суду України, порядок його формування.

Наведене вище переконує, що будь-яка поспішність, а тим більше – ігнорування Конституції України, передбаченої Регламентом Верховної Ради процедури та положень Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який, ухвалювався після прийняття «у цілому» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тягнуть за собою непередбачувані наслідки, які можуть призвести до того, що ухвалені конституційні зміни залишатимуться декларацією. Очевидно, що т.зв. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» потребує ґрунтовного експертного аналізу та опрацювання.

Отже, можна прийти до висновку, що хоча до процедури ухвалення Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», як і до змісту, є істотні зауваження, не можна не відзначити, що цей Закон є помітним кроком уперед у реформуванні судової влади. Він містить ряд положень, які за умови їх послідовної імплементації в українське законодавство та неухильного виконання здатні сприяти досягненню очікуваних результатів – становленню незалежного, справедливого та доброчесного правосуддя відповідно до європейських стандартів.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

2. Висновок щодо проекту змін до Конституції України в частині правосуддя від 26.10.2015 р. № 803/2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/6b6c1e2e6ad3e2fcc225745c0034f4cc/229b826c8ac787dec2257d87004987c3/$FILE/%D0%92%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BA_%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%96%D1%97_CDL-AD(2015)027.pdf

3. Конституційний процес в Україні: удосконалення засад правосуддя, прав, свобод і обов’язків людини і громадянина від 22.06.2016 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.razumkov.org.ua/upload/konst-2016.pdf