Право/9.
Цивільне право
Панковська
Е. П
Дніпровський
університет ім. Альфреда Нобеля
Особливості
цивільно- правової відповідальності за шкоду вчинену життю та здоров’ю
громадянина
Відповідно
до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров‘я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Життя людини виступає об‘єктом правової охорони, оскільки саме держава повинна
створювати механізми, які б максимально захищали життя від будь-яких
посягань[1].
Вперше
право на життя було проголошено у ст. 3 Загальної декларації прав людини 1948
р., відповідно до якої кожна людина має право на життя, свободу та особисту
недоторканність. Наступним міжнародним актом, який розширив зміст права на
життя є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. В
Україні вперше на законодавчому рівні право на життя було закріплене у
Конституції України, відповідно до ст. 27 якої кожна людина має невід‘ємне
право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов‘язок
держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і
здоров‘я, життя і здоров‘я інших людей від протиправних посягань. Право на
життя є одним із невід‘ємних прав людини. Без дотримання цього права всі інші
права не мають цінності та корисності для людини[3]. Актуальність обраної теми
полягає у тому, що у період реформації та удосконалення законодавства, саме
комплексне вивчення та аналіз норм цивільного законодавства стосовно права
особи на життя та здоров’я, допоможе визначити особливості та проблеми захисту
права на життя та здоров'я особи. Проблема відшкодування шкоди, заподіяної
життю та здоров'ю громадянина багатогранна, певною мірою можна вести мову і про
багаторівневий аспекті його прояви. Пізнання його сутності, змісту, форм
здійснення, соціальному призначенню присвячені численні дослідження, проведені
в тому числі і з урахуванням сучасного цивільного законодавства.
Шкода,
заподіяна життю або здоров'ю громадянина, виражається у смерті людини або у
заподіянні йому травми або каліцтва. Така шкода у всіх випадках не може бути ні
відшкодовано в натурі, ні компенсований грошовими коштами. Однак при цьому у
потерпілого зазвичай виникають майнові втрати, оскільки внаслідок отриманих
травм або каліцтв він тимчасово або постійно позбавляється можливості отримання
колишнього заробітку або іншого доходу, змушений нести додаткові витрати на
лікування тощо У разі смерті громадянина такі втрати можуть понести близькі
йому особи, втрачає в результаті цього джерела доходів або змісту[2].
Такого
роду втрати потерпілого або близьких йому осіб підлягають відшкодуванню
причинителями шкоди в рамках деліктних зобов'язань. На цих же підставах
потерпілому, крім того, компенсується заподіяну моральну шкоду. Тому заподіяння
шкоди життю або здоров'ю громадянина закон розглядає як одну з підстав
виникнення деліктних зобов'язань.
Наявність чотирьох наведених умов
відповідальності за деліктних зобов'язань (шкода, протиправність, причинний
зв'язок, вина) утворює повний склад правопорушення. Він повинен бути, як
правило, в діях (або бездіяльності) будь-якої особи, яким пред'явлено вимогу
про відшкодування шкоди. Відсутність одного з названих умов дає право звільнити
особу від цивільно-правової відповідальності, і тоді мова слід вести про
виникнення підстав для застосування заходів захисту. Вина як умова
відповідальності може бути відсутнім, однак обов'язок відшкодування шкоди
потерпілому зберігається. Саме тому правовий вакуум, що полягає у відсутності
умов відповідальності, заповнюється застосуванням заходів захисту шляхом
відшкодування шкоди, наприклад за відсутності вини власника джерела підвищеної
небезпеки. Принциповий підхід до визначення характеру та встановлення обсягу
відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, має на меті компенсацію
тих майнових збитків, як+і виникають внаслідок втрати працездатності та витрат
на відновлення чи підтримку здоров'я, медичну, соціальну та професійну
реабілітацію. Тому відшкодування має майновий характер (грошовий), а обсяг
відшкодування включає в себе дві складові: втрачений потерпілим заробіток та
інші доходи; витрати на лікування та
інші витрати, цільове призначення яких зазначено у статті.
Зіставлення
обсягу відшкодування шкоди здоров'ю з об'ємом відшкодування збитків,
встановлене у цивільному законодавстві, дозволяє виявити принципову схожість
окремих елементів в їх структурі. Втрачений заробіток та інші доходи схожі з
упущеною вигодою, а витрати на лікування та супутні витрати схожі з реальним
збитком в тому його параметрі, який включає в себе витрати на відновлення
порушеного права. Природно, в обсяг відшкодування шкоди здоров'ю об'єктивно
неможливо включати оцінку (вартість) втраченого здоров'я в грошовому зміні, як
це робиться щодо пошкодженого або втраченого майна (речі) відповідно до
категорії «збитки», а витрати на лікування мають на меті відновлення здоров'я
як ідеального блага , а не майнового права.
Таким чином, незважаючи на те, що загальний
підхід виключає застосування норм про делікт до випадків, коли сторони
перебувають у договірних відносинах, але особливості заподіяння шкоди життю та
здоров'ю громадянина дозволяють зробити з нього виняток. Обов'язок відшкодувати
таку шкоду виникає також у тому 6випадку, коли вона заподіяна громадянину при
виконанні ним обов'язків, що випливають з договору, або при виконанні ним інших
службових обов'язків. У цьому випадку виникає спеціальний склад, який включає в
себе всі умови, передбачені в загальних положеннях ЦК України про делікти, а
також факт заподіяння шкоди при виконанні трудових обов'язків.
1.
Конституція України, № 254к/96-ВР, редакція від 30.09.2016. Електронний ресурс,
[режим доступу]:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/25496-80
2.
Цивільний Кодекс України,№ 435-15, редакція від 19.07.2017. Електронний ресурс,
[режим доступу]: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15
3.
Право фізичної особи на життя та здоров'я як об'єкт цивільно-правової
регламентації. Електронний ресурс, [режим доступу]: http://dspace.edu.ua/hand