Секція: Економіка (Економіка підприємства)

к.е.н., доцент Кузьмак О.І.

Рівненська філія Приватного вищого навчального закладу

“Європейський університет”, Україна

особливості та принципи антикризового управління підприємствами містообслуговуючої сфери в умовах євроінтеграції

Євроінтеграційні процеси вказують на те, що соціально-економічний розвиток будь-якої країни виправдано характеризується показниками, що відображають економічні здобутки та соціальний рівень життя населення, який в свою чергу у значній мірі залежить від розвитку сфери послуг. В цілому можна стверджувати, що сфера послуг сьогодні є однією з найперспективніших галузей економіки, що швидко розвивається. Вона охоплює торгівлю і транспорт, фінанси і страхування, освітні та медичні установи, комунальне господарство тощо.

Загалом, у розвинутих країнах сфера послуг є найбільшим сектором економіки в якій працює в середньому 65-75 % зайнятого населення, на неї припадає 50 % обсягів капіталовкладень, 63-74 % ВВП. Активно розвивається сфера послуг як виробничо-комерційна система і в Україні (частка послуг у ВВП перевищує 40 %), де працює понад 55 % зайнятих в економіці людей [1, с. 7].

Особливе місце серед усіх видів послуг, які надаються на території нашої держави, займають житлово-комунальні послуги, оскільки їх сьогоднішній незадовільний стан як один із викликів для сфери ЖКГ ставить під загрозу можливість успішного функціонування всього житлово-комунального господарства країни.

Житлово-комунальне господарство є однією з найважливіших галузей національної економіки, яка впливає не лише на розвиток ринкової економіки і держави загалом, а й забезпечує населення та об'єкти соціальної сфери житлово-комунальними послугами.

Саме ця галузь на сьогодні є найбільш вразливою для національної економіки, оскільки торкається інтересів широкого загалу населення. Реалізація антикризового управління розвитком сфери послуг, зокрема житлово-комунального господарства, повинна бути спрямована на послаблення негативного впливу кризових чинників і вимагає встановлення та оцінки їх впливу на сферу послуг.

Загалом, в умовах глобалізації сучасних економічних відносин проблема виявлення, оцінки та мінімізації ризиків набуває практичного значення як важлива складова теорії і практики управління. Це зумовлене тим, що ризик є одним з ключових елементів діяльності господарюючих суб’єктів, крім того у багатьох випадках ухилитися чи відмовитись від впливу ризиків практично неможливо та й немає потреби, оскільки відмова буде рівнозначною втраті очікуваних доходів. Отже, існування ризиків вказує на те, що сучасним підприємствам, зокрема і місто-обслуговуючої сфери, в умовах євроінтеграційних процесів необхідно спрямовувати свої зусилля не на уникнення ризиків, а створювати чітку систему управління ризиками, що дасть можливість пом’якшити їх вплив на діяльність підприємства.

В Україні практика управління ризиками поки що не набула широкого застосування у діяльності господарюючих суб’єктів. Спостерігаючи за тенденціями розвитку ринкової економіки, стає зрозумілим, що сучасні підприємства не можуть успішно розвиватися без комплексного управління ризиками.

Управління підприємницьким ризиком – це процес його визначення, аналізу та зниження за допомогою засобів контролю або інших заходів, які дозволяють мінімізувати негативні наслідки, пов’язані із ризиком у виробничій діяльності [2, с. 64]. Іншими словами, управління ризиками включає стратегію і тактику ризик – менеджменту. В свою чергу, стратегія управління ризиками є сукупністю обраних підприємством управлінських заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети управління ризиком і допомагає сконцентрувати зусилля і ресурси на найоптимальніших варіантах рішення. Після досягнення поставленої мети кожна стратегія перестає використовуватися, оскільки нові пріоритетні завдання діяльності зумовлюють необхідність розробки нової стратегії. Основною стратегічною метою управління ризиком можна визначити як завдання захисту підприємства від несприятливого впливу факторів зовнішнього середовища, так і завдання оптимізації внутрішнього середовища і т. ін.

Тактика управління ризиками включає практичні методи і прийоми менеджменту для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактичного управління ризиками підприємства є вибір найбільш конструктивних і оптимальних способів зниження ризику та нейтралізації їх негативних наслідків у разі виникнення ризикової події у кожному конкретному випадку.

Важливо зазначити, що в процесі організації управління ризиком, на підготовчому етапі необхідно чітко визначити мету управління, цілі ризику і цілі ризикових операцій. Оскільки, ціллю ризику є результат, який відображається через прибуток, дохід тощо, то в процесі управління ризиками необхідно дотримуватись наступних правил: максимум виграшу; оптимальне поєднання виграшу і величини ризику; оптимальна ймовірність результату.

Правило максимуму виграшу полягає в тому, що “з можливих варіантів рішень, що містять ризик, вибирається той, який забезпечує максимальний результат (дохід, прибуток тощо) при мінімальному і прийнятному ризику ”. Суть правила оптимальної ймовірності результату полягає в тому, що зі всіх варіантів, які забезпечують прийнятну ймовірність отримання позитивного результату, вибирається той, у якого виграш максимальний.

На безпосередньому етапі організації управління ризиком важливим є моніторинг оточуючого середовища, аналіз та оцінка чинників, що визначають ризик. Це дозволить виявити ступінь ризику та оцінити його величину, провести оцінку оптимальності ризикових операцій шляхом співставлення очікуваного прибутку і величини ризику.

Отже, для успішного вирішення цих завдань на глобальному рівні недостатньо оцінки ризиків лише в розрізі окремих операцій, клієнтів і проектів. На перший план виходить потреба в отриманні сукупних оцінок ризиків на різних рівнях узагальнення, різних видів ризиків, типах продуктів і групах клієнтів. Іншими словами, єдина внутрішня система ризик-менеджменту підприємства повинна забезпечувати можливість узагальнення всіх окремих оцінок різного роду ризиків в єдиний показник сукупного ризику підприємства.

Окрім того, на діяльність підприємств житлово-комунального комплексу є специфічною та великою мірою залежить від розміщення та розвитку регіону, місцевого самоврядування, державної політики і ін. Відповідно підвищення ефективності системи управління підприємствами житлово-комунального комплексу та якістю житлово-комунальних послуг повинно бути не тільки в пріоритеті самого підприємства, а й здійснюватись на загальнонаціональному та регіональному рівні шляхом використання зваженої концепції антикризового управління, яка повинна ґрунтуватися на таких базових засадах: обґрунтування можливості та необхідність управління кризовими процесами на рівні окремих галузей житлово-комунального господарства через здійснення антикризового управління; сфер та об’єктів антикризового управління; суб’єктів, інститутів та інфраструктур які здійснюють забезпечення антикризового управління; функціонального навантаження антикризового управління; систематизація принципів здійснення антикризового управління, які лягають в основу методології антикризового управління та його аргументації в підсумку забезпечує відповідний рівень ефективності антикризового управління.

Література:

1. Моргулець О.Б. Менеджмент у сфері послуг: навч. посіб. / О.Б. Моргулець. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 384 с.

2. Шелехов К.В. Страхування: [Навч. посібн.] / К.В. Шелехов, В.Д. Бігдаш. - К.: МАУП, 1998. – 424 с.