К.е.н., доцент Тарасова І.І., Муляр Л.В.

Донецький національний університет, Україна

Принцип саморозвитку регіону як показник впровадження «зеленої економіки»

В умовах імплементації Угоди про Асоціацію України та Європейського Союзу все більше уваги приділяється економічному та екологічному аспектах виробничого процесу, зокрема, проблема збалансованості між розвитком суспільного виробництва та станом навколишнього середовища є однією з найгостріших, тому що вона має забезпечити економічний і соціальний прогрес, як теперішнього, так і майбутнього суспільства. Екологізація економіки у контексті викорінення бідності та створення інституційних рамок для сталого розвитку яка задекларована в матеріалах конференції ООН «Ріо+20» «Майбутнє, якого ми бажаємо» 2012 року, доводить, що «зелена економіка» стимулюватиме підтримку поступового справедливого економічного зростання та створення робочих місць. Відповідно, поняття «зелена економіка» втілює адекватне взаємоузгодження економічного, соціального та екологічного розвитку, оскільки є невід’ємним атрибутом сталого розвитку, який задовольняє потреби сучасних поколінь та не зменшує при цьому здатність майбутніх поколінь забезпечувати свої власні потреби.

Одним із таких нових можливих шляхів ефективного та збалансованого соціально-економічного розвитку є принцип саморозвитку регіону, який ґрунтується на забезпеченні оптимального використання всіх наявних ресурсів і потенціалу регіону: економічних, соціальних, фінансових, екологічних та інших [2].

Проблематиці саморозвитку територій у взаємозвязку з підвищенням рівня якості життя присвячені фундаментальні праці М. Keating, S. Lazzarini, A. Rodriguez-Posse, M. Storper, L. Hooghe, Ö. Sölvell. Парадигму регіонального саморозвитку з орієнтацією на врахування проблем підвищення рівня життя населення досліджують російські науковці С. Дорошенко, О. Татаркін, В. Орешин, Г. Фетисов, А. Швецов.

Е. Гідденс (A. Giddens) відзначав, що суспільство є результатом універсальної соціальної діяльності шляхом використання практичних знань, навичок, потенціалу, ресурсів, у тому числі регулювання, що «саме використання цих практичних ресурсів є умовою взаємодії взагалі» [2]. Цей підхід підтверджується теорією А. Родрігеса-Пассе (А. Rodriguez-Posse) – в аспекті саморозвитку регіону виокремлено поняття соціального кластера (social cluster) як самостійного утворення на території регіону, який у повному обсязі забезпечує задоволення мінімальних потреб населення в соціальних, освітніх, культурних та інших побутових послугах [2]. Його дослідження наголошують на тісних зв'язках між економічним зростанням і соціальними чинниками.

Саморозвиток регіону – це соціально-економічний розвиток з адаптивними властивостями та здібністю до автоматичної зміни алгоритму діяльності регіону для збереження або досягнення оптимального соціально-економічного стану при зміні не лише внутрішніх, але й зовнішніх умов. Саморозвиток є одною з основних властивостей ефективного соціально-економічного розвитку. Саморозвиток регіону – здатність економіки регіону в конкретних умовах забезпечувати позитивну динаміку його розвитку за рахунок власних коштів і створення в регіоні конкурентного середовища, яке направлено на підвищення рівня та якості життя населення регіону, за умови оптимального поєднання забезпечення регіонального саморегулювання та державного регулювання територіального розвитку [2].

Принцип саморозвитку характеризується здатністю самостійно вибирати цілі свого розвитку та критерії їх досягнення, змінюючи при необхідності як самі цілі, так і їх параметри, структуру й інші характеристики.

«Зелена економіка» є типом економіки, орієнтованим на узгодження параметрів економічного розвитку з господарською місткістю екосистем, про відновлення якої треба постійно дбати. Фактично, це означає включення природної компоненти у виробничий процес не тільки на засадах споживання (йдеться про усталене використання природних ресурсів), але й на засадах збереження та постійного відтворення, яке має носити повсякденний характер заради відновлення природного середовища в цілому. Необхідність таких вимог зрозуміла, хоча, природа не вичерпна за обсягом опанування її можливостей для розвитку виробництва, але способи взаємодії суспільства і природи мають своєчасно змінюватися заради гармонійного розвитку обох. Використання ринкових механізмів рекомендується поєднувати із державним та міжнародним регулюванням економічних процесів. Покращення екологічної ситуації перестає бути рядком витрат державного бюджету, а стає самою суттю нової економічної системи. Тобто, держава формує нові економічні умови ведення бізнесу, які приваблюють інвестиції саме в розвиток нових «зелених» галузей та екологічної трансформації («озелененню») традиційного господарства.

В умовах ресурсної та енергетичної залежності України, яка сформована ситуацією, коли екологічно шкідливі технології використовуються на застарілих енергоефективних підприємствах саме поступова заміна «коричневої» індустріальної економіки на нову «зелену», як стратегічного пріоритету розвитку дає шанс забезпечити національну безпеку держави в найближчі десятиріччя.

Отже, «зелена економіка», зобов'язана створювати умови для збереження здоров’я нинішнього покоління, підвищення його матеріального добробуту, духовного і соціального розвитку для створення надійного підґрунтя прогресу людської цивілізації в майбутньому включає такі складові: виробництво екологічно чистої продукції, надання адекватних послуг, здійснення соціально-відповідальних інвестицій та формування корпоративної соціальної відповідальності.

Література:

1. Буркинский Б. В. Экономико-экологические основы регионального природопользования и развития // ИПРЭЭИ НАН Украины. / Буркинский Б. В., Степанов В. Н., Харичков С. К. — Одеса: Фенікс, 2005. — 575 с.

2. Гріневська С.М. Теоретико-методологічні засади саморозвитку регіону як потенціалу сталого розвитку / С.М. Гріневська // Економіка промисловості. – 2013. - № 3. – С. 70-76.