Cт.викладач Панкратова О.Л., студент Іщенко О.С.
Національний університет біоресурсів і
природокористування України
Черкащина в історичному ракурсі
Обіч стрімкої траси, між Городищем і Корсунем, ніби
спинилася відпочити трударка Валява. Це
село має славу заможного, бо справіку не лінувалося на себе заробляти. А ще –
молодіжного. І в самому селі, і в райцентрі працює багато валянців – освічених,
досвідчених, справжніх фахівців.
Давно-давно на тім місці був ліс. Могутні дуби здіймалися
високо в небо, а під їхніми шатами повно було звірини і птаства. Плодюча земля
й річечка Зубра з цілющою водою
заманили сюди людину. Вона взялася за сокиру, відвоювала в природи шмат грунту, щоб посіяти зерно. Отож у глибині віків першою
зародилася праця, а потім уже – різні ремесла й мистецтва, здатні прикрасити й
одухотворити життя.
З переказів відомо, що село Валява виникла
близько середини 13 століття серед густого на той час лісу на березі невеликої річки Погань (Зубра), давня
історія земель на яких знаходиться сучасне село малодосліджена. На території
села та його околиць було відкрито поселення трипільської культури (4 – 3 тис. до н. е.), на підставі попередніх
археологічних розвідок вважається, що його площа займала понад 100 гектарів і
належало воно до гілки найбільших поселень західної трипільської культури[1] . Були знайдені також сліди епохи
бронзи (2 тис. до н. е) та черняхівської культури (2- 6 ст.
н. е), а також кургани скіфського періоду. Не зважаючи на знахідки залишків
перелічених культур жодні ґрунтовні археологічні роботи на цій території не
проводилися.
В 1633 році Мліївщина, до якої територіально належала Валява, була придбана
князем Станіславом
Конєцпольським у Христини Коженьовської, внучки Івана Зубрика, одного з перших відомих
власників цих земель. Саме від того часу, за твердженням авторів географічного
словника Королівства Польського, ці землі почали активно залюднюватися:[2]
|
|
Заснуванням нових слобід в тих часах займалися так звані «осадничі».
Вкопавши «волю» тобто стовп, який запрошував до поселення на корисних умовах,
закликали та шукали нових жителів, яким, поза наданням грунту, будували на
початок халупу, давали коні, воли та всяку іншу допомогу. «Воля» надавала
свободу користування землею на певний термін (від 15 до 30 років). Тоді ж
біля Мліїва невдовзі повстали на повних слобідських правах такі волості як
Деренковець, Валява...[3] |
|
Після смерті коронного гетьмана Конєцпольського у
1646 р. його добра успадкував син, князь Олександр Конєцпольський.
Під час повстання
Богдана Хмельницького українські
землі які перебували під власністю Конєцпольських були привернуті під
гетьманську руку[4]. В 1661 р. Мліївщина та Городищина була віддана Самуелю
Зарудному, судді Війська Запорізького,
але ще в тому ж році за сеймовою конституцією ці володіння були віддані сину
Олександра Конєцпольського, краківському каштеляну Станіславу Конєцпольському,
останній невдовзі помер безпотомно, і за тестаментом від 22 серпня 1682 року
все нерухоме майно заповів своєму дядькові Янові Конєцольському.[5]
Висока могила – поле села Валява. Ця назва поля
пов’язана з визволенною війною Богдана Хмельницького в 1648 – 1654р. з шляхтою.
У битві за фортецю Корсунь було одержано перемогу над ворогом, в честь якої
село під Корсунем названо Виграїв. Але ця перемога була одержана ціною життів
армії Хмельницького. Кров лилася яром
до річки Рось від чого вода в Росі Була багрова. Багато воїнів помирало від
втрати крові. Всіх померлих від ран ховали в поході. На полі, яке височіло на
північ від Валяви, було зроблено поховання. Кожен живий набирав землі в свій
головний убір і сипав на покладених у ряд побитих козаків. В результаті серед
найвищої ділянки поля утворився насип землі. Це була могила загиблих, від чого
і все поле стало зватись Високою могилою. Довгий час те місце не оралось,
вітром занесло насіння дерев і на могилі почали рости кущі і дерева.
Під час походу Пилипа Орлика на Правобережну Україну
князь Олександр Яблоновський безправно приєднав до своїх володінь Мліїв та
Городище. Ян Конєцпольський розпочав в цій справі судові процеси але вже 1725
р. безпотомно помер, і усі його українські маєтки успадкував кревний
Валевський, від якого їх невдовзі придбав польний гетьман Юрій Любомирський.
Село поступово розросталося, в 1741 році нараховувало вже 100 дворів, раніше, у 1722 р., в Валяві було збудовано Покровську церкву в частині села під назвою Гард.[6]
Назва
Гард – частина
села Валява. Це сталось ще у 18 столітті. Утворилась від вислову німецького
солдата, який побачив великі садки, які росли на схилах горбів на південній
частині села Валяви. Коли солдат побачив садок, площею в кілька десятків
гектарів, то від здивування вигукнув: “O, Mein hot!” , що в перекладі
означає: “О мій сад”. Відтоді дану частину села стали звати Гард.
Література
5.
Przyłęcki S. Pamiętniki o Koniecpolskich. — Lwów,
1842. — С. 366-375