Педагогічні науки/ 2.Проблеми підготовки спеціалістів

Вороновська Л.П.

Харківський національний університет міського господарства

імені О.М. Бекетова

Комунікативна мобільність, як складова частина професійної мобільності

Реалії сучасного суспільства вимагають від людини гнучкості, комунікабельності, уміння орієнтуватись в інформаційному просторі, корегувати свою поведінку відповідно запитів мінливого світу. Соціальні суспільні замовлення конкретизовані у вимогах до фахівців, що пов’язані із їхніми уміннями адекватно та оперативно реагувати на зміну ситуації відповідно професійних завдань, корегувати свої дії відповідно дій партнерів професійної взаємодії. У будь-якій галузі господарства бажаним буде спеціаліст зі сформованими ключовими професійними компетенціями, зокрема тими, що визначають його здатність реалізуватись у професійних зв’язках: ефективно розробляти стратегії та виробляти тактику професійної поведінки – тобто бути мобільним та гнучким у професійній діяльності.

У науковій літературі досить чітко визначаються ознаки мобільності людини, які повʼязуються із сформованістю у неї певних особистісних якостей:

активності як фактора перетворення себе та дійсності; креативності як здатності до творчої діяльності; адаптивності як уміння ефективно пристосовуватись до зміни умов середовища; гнучкості (пластичність) як здатності обирати варіант дій відповідно зовнішніх умов та особистих ресурсів;

оперативності, що визначається своєчасністю вибору дії; антиципації, що виявляється у якостях передбачення, прогнозування, інтуїції; відкритості як умови включення у інноваційні процеси, цікавості до всього нового, потенційно більш ефективного [1, 3, 5].

Відповідно загального уявлення про мобільність особистості, зміст цього концепту розширювався у площині конкретизованих мобільностей: інтелектуальної, соціальної, культурної та ін.

Проблема мобільності, зокрема професійної висвітлювалась у працях Д. Мартенса, А. Шелтона, Е. Зеєра, Д. Чернилевського, М. Дьяченко, Л. Кандибовича, А. Столяренко та інших дослідників у межах філософії, соціології, психології і розумілась як процес руху особистостей між групами професійної структури суспільства, у ході якого вони змінюють свій професійний статус [4]. У дослідженнях сучасних науковців мобільність інтерпретується як особистісне утворення, що визначає природну потребу людини до гнучкості та адаптивності, до постійної планованої та непередбачуваної самозміни [6], як готовність до трансформації діяльності, зміни її провідних мотивів в умовах зустрічі зі значущою інформацією, здатною впливати на таку трансформацію [2].

Основна риса професійної мобільності – рух у діяльності, детермінований процесами самозміни особистості, що визначають пріоритетність певних її цілей та мотивів на даному етапі професійної реалізації. Акцентування уваги на важливому аспекті мобільності, що виявляється у потенційній готовності людини до переміщення у професійному середовищі, вимагає дослідження цього необхідного професійного утворення у зв’язку із комунікативними процесами, які відбуваються у межах певних професійних середовищ.

Акцентуючи увагу на функції мобільності визначаємо цілковиту обумовленість мобільності особистості як її якісної характеристики сформованістю умінь організовувати та здійснювати комунікацію діяльності. У цьому аспекті стає вкрай важливою набуття особистістю уміння відчувати необхідність інтеграції різних компетенцій в єдиний спосіб діяльності для її оптимізації.

У професійній мобільності цей аспект проблеми слід розглядати відповідно подолання вузькоспеціалізованих підходів до професійної діяльності, що кожну соціально-економічну проблему пропонують вирішувати через виконання завдань для певної фахової групи спеціалістів. Інтеграція ж зусиль різних фахівців, включених у вирішення однієї спільної проблеми, дозволить не лише оптимізувати увесь процес діяльності, але й досягти більш якісних її результатів.

Мобільність комунікативного процесу визначається умінням суб’єктів спілкування гнучко добирати способи та техніки спілкування відповідно ситуації. При цьому ефективність процесу збільшується, якщо партнери не лише застосовуватимуть свій особистий досвід у способах спілкування, але й продукуватимуть його нові форми, інтерпретуючи запозичений досвід.

У праці О. Смірнової комунікативна мобільність визначається як компонент професійної мобільності, як якість особистості, що виявляється у здатності фахівця швидко реагувати у нестандартній, проблемній ситуації професійного спілкування [7]. Погоджуючись із автором, вважаємо потрібним розширити це поняття, додаючи у його зміст певні фактори:

· географічний, що визначає можливість найбільш близької для спілкування партнерів відстані;

· технологічний, який обумовлюється можливостями використання у комунікації засобів технічних засобів віддаленого спілкування (Інтернет-мережі, телефони, пошта тощо);

· психологічний, що виявляється у виборі конкретних мовленнєвих (або невербальних) засобів спілкування, які вбачаються доречними і найбільш оптимальними для певної ситуації спілкування та з певними суб’єктами спілкування.

Комунікативна мобільність тісно пов’язана із когнітивною мобільністю, яка визначається поновленням знань, необхідних у професійній діяльності. Знання, з якими молодий фахівець починає реалізовуватись у професії, потребують постійного оновлення, оскільки жодна наука не стоїть на місці. Таким чином, мобільність особистості у отриманні нових професійних знань обумовлює її популярність у професійному середовищі.

Слід зазначити, що комунікативна мобільність, як якість особистості, є важливою не лише для ефективної взаємодії у професійній галузі, але й для вибудовування комунікацій у життєвому просторі кожної людини. При цьому значущості набуває, перш за все, пріоритетність для особистості певного кола суб’єктів взаємодії, які вона вважає значущими для досягнення особистих цілей. Мобільність тут виступає як уміння переключатись на процеси комунікації з різними людьми через суб’єктивне віднесення їх до категорії «значущості – незначущості» відповідно динаміки життєвого цілепокладання.

Отже, комунікативна мобільність є особистісною якістю, що дозволяє людині організовувати та здійснювати акти спілкування з метою забезпечення оперативності та ефективності цих процесів. У професійній діяльності комунікативна мобільність фахівця обумовлює якість результатів цієї діяльності відповідно вибору способів та прийомів здійснення професійних комунікації (фізичних та мовленнєвих).

Цитована література

1. Амирова, Л.А. Развитие качеств мобильной личности на этапе допрофессиональ-ной социализации / Л.А. Амирова, А. Ф. Амиров. - Уфа: Вагант, 2011. - 194 с.

2. Асинсков В.В., Копытов А. Д., «Формирование профессиональной мобильности будущих специалистов в аспекте современного образовательного процесса». Вестник ТГПУ. 2011. Выпуск 4 (106)., с.122

3. Горюнова, Л.В. Составляющие профессиональной мобильности современного специалиста / Л.В. Горюнова // Изв. высш. учеб. заведений. Поволжский регион. - 2007. -№ 1. - С. б3-б8.

4. Зеер Э.Ф. Профессионально-образовательное пространство личносты / Рос. гос. проф-пед. ун-т; Нижнетагил. гос. проф. колледж им. Н.А. Демидова. – Екатеринург, 2002. – 126 с.

5. Котмакова, Т.Б. Личностная мобильность как основополагающее качество будущего специалиста / Т. Б. Котмакова // Психология и педагогика: методика и пробле мы практического применения: сб. материа лов VII Всерос. науч.-практ. конф. / под общ. ред. С.С. Чернова. - Новосибирск, 2009. -С. 119-124.

6. Новолодская С.Л. Формирование у студентов не-языкового вуза профессиональной мобильности средствами учебного пособия по иностранному языку: дис. … канд. пед. наук. Иркутск, 2005.

7. Смирнова О.В. Проблемные профессионально-коммуникативные задачи как средство развития коммуникативной мобильности при подготовке экономистов-международников / Теория и практика общественного развития : международный научный журнал. – М. : 2011, № 7