Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

К.пед.н. Пододіменко І. І.

Хмельницький національний університет, Україна

Інноваційні моделі підготовки викладачів іноземних мов

у контексті світового досвіду

На сучасному етапі розвитку суспільства, детермінантами якого є глобалізація, інтенсифікація інформаційних процесів, економіка знань, відкритість кордонів, активізація міжнародного співробітництва, формування єдиного світового освітнього простору, висуваються принципово нові вимоги до професійної підготовки викладача іноземних мов, формування його як педагога інноваційного типу, здатного стимулювати прагнення молодого покоління до накопичення іншомовних знань, занурення в іншомовне середовище. Водночас серед головних тенденцій сучасної іншомовної освіти доцільно виокремити варіативність, багаторівневість, орієнтацію на міжкультурний аспект оволодіння іноземною мовою, міждисциплінарну інтеграцію.

З огляду на вищезазначене набуває актуальності проблема формування нової стратегії, пошуку інноваційних моделей, форм та технологій, організаційно-дидактичних умов підготовки викладачів іноземних мов нового покоління. У «Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» [2] наголошується на важливості підвищення якості й конкурентоспроможності освіти, зміцненні співпраці в освітній галузі з країнами Європи. Україні потрібно акумулювати передовий світовий досвід у сфері освіти, адаптуючи його до потреб свого суспільства, що й детермінує необхідність звернення до інноваційного світового досвіду.

На нашу думку, доцільно розглянути класифікації моделей підготовки викладачів іноземних мов, які успішно функціонують у розвинутих країнах світу. Так, результати наукового пошуку Р. Дея (R. Day) щодо вивчення сучасного стану програм підготовки викладачів англійської мови як іноземної на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра у 57 університетах США дало можливість визначити такі моделі: тренінгова (apprentice-expert model); раціональна (rationalist model); проектна (case studies model); інтегрована модель (integrative model) [5, с. 2].

Об’єктивне вивчення досвіду розвинутих країнах світу (США, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Франція, Німеччина, Велика Британія, Австралія тощо) щодо проблемам підготовки викладачів іноземних мов дозволило дослідниці П. Муссе (P. Musset) виокремити традиційні (академічні) та сучасні (інноваційні) моделі підготовки. На думку вченої, традиційні моделі спрямовані на підготовку викладача, здатного передати знання, навички та вміння, але не на пошук шляхів застосування цих знань у практиці. Сучасні моделі підготовки роблять наголос на освіті протягом життя та її практичності, дієвості знань, необхідності рефлексії у навчанні та професійній діяльності [6, с. 27].

Науковцем М. Воллас (M. Wallace) запропоновано таку класифікацію моделей підготовки викладачів іноземних мов, а саме: тренінгові (apprenticeship або craft model), теоретичну (applied science model) та рефлективну (reflective model) [7, с. 42].

У контексті розбудови інформаційного суспільства та активного розвитку ІТ-технологій, як справедливо зазначає М. Бернс (M. Burns), технології дистанційного навчання дають невичерпні можливості для професійно-педагогічної підготовки викладачів іноземних мов, забезпечують особистісно-орієнтований підхід й автономність навчання . У своєму дослідженні моделей дистанційної підготовки майбутніх викладачів іноземних мов дослідниця виділяє такі: 1) навчання за допомогою кореспонденції; 2) аудіозасобів; 3) відеозасобів; 4) комп’ютера та мультимедійних засобів [3, с. 18].

Науковець Дж. Кренделл (J. Crandall) поділяє програми підготовки викладачів іноземних мов на професійні (pre-service або initial) та програми перекваліфікації/ підвищення кваліфікації (in-service або continuing). Перші спрямовані на класичну академічну підготовку майбутніх викладачів іноземних мов та враховують різною мірою теоретичний і практичний аспекти. Важливість останніх полягає в тому, що вони виступають одним з інструментів у процесі реалізації принципу освіти впродовж життя [4, с. 5].

Після закінчення стаціонарних академічних програм студенти отримують кваліфікацію магістра з напряму підготовки «Іноземна мова» (MA), «Прикладна лінгвістика» чи «Педагогіка» (MSc, MЕd) та мають можливість продовжувати наукове дослідження на здобуття наукового ступеня доктора. Короткотермінові програми після закінчення підготовки передбачають лише отримання сертифіката, який може задовольняти вимоги приватних освітніх та бізнес структур щодо професійності викладачів іноземних мов [4, с. 7].

Цікавим для української академічної спільноти є досвід Німеччини, де особливостями організації підготовки викладачів іноземних мов є децентралізація системи управління, двоетапна структура навчання, яка поділяється на теоретичну та практичну підготовку. Перехід на дворівневу систему підготовки (освітньо-кваліфікаційні рівні бакалавра та магістра) здійснюється в кожному університеті в межах проекту, тому в педагогічній літературі зустрічаються посилання на певні моделі, наприклад, Білефельдська модель підготовки викладача іноземних мов [1].

Аналіз наукових праць зарубіжних та вітчизняних науковців, вивчення кращих зразків світового досвіду з метою їх імплементації у вітчизняний освітній простір дозволили нам дійти висновку, що моделі підготовки викладачів іноземних мов відображають певні особливості, властиві тій чи іншій освітній системі: науково-педагогічні традиції та підходи в освіті, структура, історія та напрям діяльності університетів. Доцільно зауважити, що критеріями для класифікації інноваційних моделей професійно-педагогічної підготовки майбутніх викладачів іноземних мов є теоретичні підходи до підготовки даних фахівців, форми підготовки (стаціонарна, дистанційна, комбінована), форми сертифікації (науковий ступінь «магістр», «бакалавр», сертифікат) і види підготовки (професійна підготовка, підвищення кваліфікації, перепідготовка). Подальшого порівняльного дослідження потребують методологічні та дидактичні засади розвитку окремих складових професійної компетентності викладача іноземних мов, вивчення моніторингу якості іншомовної педагогічної освіти.

Література:

1. Базова В. І. Підготовка викладачів іноземних мов в університетах Німеччини : автореф. дис. … на здобуття наук. ступеня к-та пед. наук : 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти / Базова Віра Ігорівна; Національний авіаційний університет. – К., 2012. – 20 с.

2. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року : Указ Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/344/2013

3. Burns M. Distance Education for Teacher Training: Modes, Models and Methods / M. Burns. – Washington : Education Development Center Inc., 2011. – 327 p.

4. Crandall J. Language Teacher Education / J. Crandall [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://userpages.umbc.edu/~crandall/Language_Teacher_Education.pdf.

5. Day R. Models and the Knowledge Base of Second Language Teacher Education / R. Day // University of Hawai’i Working Papers in ESL. – 2008. – Vol. 2. – University of Hawaii, 2008. – P. 1–13.

6. Musset P. Initial Teacher Education and Continuing Training Policies in a Comparative Perspective: Current Practices in OECD Countries and a Literature Review on Potential Effects / P. Musset // OECD Education Working Papers, N 48. – OECD Publishing, 2010. – 50 р.

7. Wallace M. J. Training Foreign Language Teachers: A Reflective Approach / M. J. Wallace. – Cambridge : CUP, 1991. – 180 p.