Cт.викладач Панкратова О.Л., студентка Тихоненко І.С.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Сучасна медична термінологія як складова частина української мови

Загалом основна причина майже повного витіснення української мови зі сфери медицини, пов’язане з державною політикою минулих років, яка була спрямована на повне знищення української мови у всіх сферах людського життя. Як результат – незважаючи на всі спроби, з одного боку, унiфікувати лексичний запас, а з іншого, повернути назви понять та явищ, що були притаманні українській мові ще на початку минулого сторіччя, та таким чином створити одну загальновживану мову – й досі ведуться дискусії з приводу доречності вживання значної кількості слів, словосполучень, котрі, з точки зору деяких дослідників, невідповідають українській мовній традиції, а тому не мають права на існування в україномовному просторі.

Функціонально-стильові особливості фахового медичного мовлення визначаються насамперед взаємодією наукового та ділового стилів мови, вживанням мовних засобів (фахових термінів) високого ступеня стандартизації, точністю формулювань. Тому цілком природно, що наукові терміни перебувають у центрі уваги, коли йдеться про стильові аспекти медичного фахового мовлення. Медична термінологія не є сталою системою, вона живе, змінюється, пристосовується до потреб сучасності. Історія розвитку медицини, зміна наукових поглядів, інтеграція та диференціювання наукових дисциплін, культурні зв'язки, вплив лексико-семантичної системи мови - все це знайшло відображення в стилістичній неоднорідності медичної термінології. Змінюється мова, змінюються правила, змінюються терміни.

Українська медична термінологія пройшла шлях від первісно-народної термінології(охоплювала назви частин та органів людського тіла) до сучасної професійної лексики, яка являє собою чіткі та сталі словосполучення. Вона включає у себе спільнослов’янську термінологію (волокно, волосок, жилка), східнослов’янську (пазуха, шийка), власне українську (потилиця, м’яз). Жодна терміносистема не може існувати без іншомовних запозичень, навіть за умови, що вона зберігає народну основу, оскільки термінологія є складовою частиною національної лінгвальної системи, в якій широко представлені міжмовні контакти. Процес розширення сфери вжитку національної медичної лексики, безпосередньо пов'язаний із розвитком українського медичного термінотворення, розпочався в другій половині Х1Х ст. з організацією Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка у Львові. Він був спрямований на розвиток власне українських медичних термінів із урахуванням усіх особливостей мовного процесу. З 1917 - 1918 рр. у зв'язку зі становленням різних форм української державності спостерігався активний розвиток національної термінології. У словниках того часу відбилося прагнення їх укладачів максимально повно подавати питому народну українську лексику або, в разі відсутності потрібних українських слів, творити їх із морфем української мови, намагаючись уникати запозичень. Таким словником став “Російсько-український медичний словник”, виданий у 1920 р. під головуванням проф. Корчак-Чепурківського. Але в сумнозвісні 30-ті роки з'являються спеціальні бюлетені, у яких друкувалися цілі низки слів (медичних термінів), що підпадали під заборону. Були вилучені з ужитку такі слова, як ломець (ревматизм), гнояк (абсцес), ядуха( сильна задишка), навіювання (гіпноз) тощо. Стилістично збагачена вже на той час українська медична національна лексика була повністю знекровлена і майже зникла з фахового спілкування. Значну групу складених назв створюють терміни, котрі утворилися поєднанням запозиченого слова з питомими українськими словами, наприклад: борозна склери, екватор ока, апоплектичний захват, дегідратація організму, дуодунальне зондування, екстирпація залози, акомодація ока, гіпертонічний криз тощо. Ці приклади свідчать про те, що подібні запозичення не суперечать «українськості» української термінології, але поповнюють її, стаючи невід’ємною складовою української термінологічної лексики.

Проте в післявоєнні часи, коли під відновлення та удосконалення підпадали всі галузі суспільного життя, без уваги не залишилася і медична термінологія. Саме в той час заклалася основа сучасного професійного медичного спілкування. Сформувалися багатослівні терміни, почали досліджувати схеми творення термінів, двокомпонентні словосполучення почали згортатися, утворюючи абревіатури: ІХС ( ішемічна хвороба серця),ГРВІ(гостра респіраторна вірусна інфекція) тощо. Почали формуватися закономірності вживання частин мови у формуванні терміна, так дієслова дуже рідко використовувалися в медицині, частіше у хірургічній термінології.

До основних завдань сучасного термінознавства належать: систематизація, упорядкування та стандартизація наявної термінології шляхом вилучення з неї неоправдано використовуваних слів-покручів та відродження окремих забутих або несправедливо «репресованих» термінів, створення галузевих словників, україномовних підручників, посібників, довідників, Кодексів, державних стандартів на терміни та визначення, вироблення різних законодавчіх актів державною мовою. Незважаючи на перешкоди різного характеру на шляху мовної українізації сфери медицини, посібники для вищих та середніх учбових закладів на сьогодні видаються українською мовою.

На сьогоднішній час фахове мовлення( а саме медичне) лише на шляху свого розвитку. Змінюються мовні норми, правила, і разом з ними зміні піддаються і терміни, професійна лексика. Але не варто забувати, що грамотні та освіченні лікарі, які вільно орієнтуються у своїй сфері будь-якою мовою, а безпосередньо власною( державною), це вже частина успіху. Значному поліпшенню якості професійної підготовки фахівців-медиків сприяло б включення в навчальні програми спеціальних курсів, які б передбачали вивчення фахової наукової термінології, що суттєво б поповнило та активізувало їхній фаховий

словник, піднесло культуру усного й писемного професійного мовлення тощо.. Необхідно продовжувати працю тих, хто намагався сформувати свою українську базу термінів, якій не буде аналогів у світі. Це дасть змогу відокремити українську термінологію від усіх інших. Вироблення власних унормованих термінологічних систем сприятиме розвиткові наукової думки в Україні.

Література

1. Литвиненко Н. П., Місник Н. В. Українська медична термінологія у фаховій мові лікаря – Київ – 2000.

2. Пиріг Л. А. Українська мова в лікарському середовищі. Сучасний стан і перспективи. –– Новини стоматології - 1995. - №1-2 /2-3/. С. 10-14.

3. Пиріг Л. А. Украінська медична термінологія – багатоаспектність проблеми. – Медична газета України – 1996 - №29 (серпень). – с. 1-2.

4. Чекман І. OPUS LAUDAT ARTIFICEM – По роботі пізнати майстра: Українська медична термінологія. Стан справ. – Ваше здоров’я. – 199. – с.7.