Ст. викладач Панкратова О.Л., студентка Лободіна Л.С.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Рослини в житті українців: походження українських назв квітів і травень

Наші предки вважали, що жива природа - це надзвичайний скарб, що оберігає людину. Українці здавна цінували і знали подорожник, любисток, чебрець, нечуйвітер, сон-траву, ожину, малину, горобину, звіробій, барвінок, волошки, мак, фіалки. Вони вірили, що рослини мають не тільки цілющі, а й магічні сили.

Наприклад, українське тройзілля уявлялось як чар-зілля, гадай-зілля. Ці вислови стосовно рослин ввійшли в український фольклор. Є в нас і реальна цілюща рослина із коренем чар — чарник, за якою закріпилася ще одна назва арніка. Сам же термін чар-зілля має прадавнє походження, як і його санскритський відповідник чару — чарівничий, жертовна їжа. А гадай-зілля у першій складовій назви має походження від гад — гадати, ворожити. Використання «чарівничих» особливостей певних трав для привернення уваги коханої особи оспіване в українських народних піснях: «На вечорницях дівки-чарівниці солому палять, зілля варять» та інших.

Цікавою є й історія барвінка, який має інші назви: барвін, барвін-зілля, барвінець, барвінок хрещатий, могильниця. Через нев'янучу зелень і виняткову живучість барвінок вважали символом вічності та постійності. Гадали, що він оберігає від влади диявола та нечистої сили. Згідно з легендою, ця рослина, коли ще не мала своєї назви, дуже заздрила запашній фіалці, бо та вже була у великій шані серед людей. І тоді звернулася вона до богині Флори, щоб подарувала їй аромат, людську любов і красу. Однак не всесильна була богиня квітів і весни, і не змогла вона нагородити рослину великою красою. Зате дала їй гучну і урочисту назву «вінка», що означає «перемога». Він і справді непереможний. Барвінок — вічнозелена окраса українських гаїв і дубових лісів, квітників і садів.

Магічними функціями народ наділяв чебрець — українське "євшан-зілля". Для українця саме ця рослина є символом Батьківщини, її брали з собою, від'їжджаючи на чужину, як згадку про рідний край. Чебрець був однією з трав, які застосовувалися в богослужінні ще за доби Трипілля. Збереглися знайдені археологами найдавніші керамічні курильниці, які були прототипом кадильниць, з якими на ранніх етапах ще боролися християнські священики. Згодом церква змушена була визнати цей ритуал і прийняла язичницьке кадило для свого богослужебного ритуалу. Трава чебрецю має надзвичайно ароматичний запах, який здатна зберігати дуже довго навіть висушена, при спалюванні вона дає ніжні пахощі степу. Подекуди в Україні і нині під час церковних служб використовують підкурювання чебрецем і вважають, що це забезпечить добробут родині. У східних районах України чебрець ще називають "богородицькою травою".

Прадавнє повір’я збереглося про життєдайну силу рослини-первоцвіту із назвою ряст. За С. Килимником, ряст в українців є символом довголіття. І М. Максимович записав повір’я із народних вуст, що для того, аби довго жити, українці топчуть ряст. Про це співається і в народній пісні: «Топчу, топчу ряст, ряст, Через рік Бог дасть, дасть». «Топчи, топчи ряст!» — виголошується і в українській приказці. Рясно, рясити — густо вродити. Значення цих висловів відтворюють природу самого рясту — рослина із великими волотями квітів, що густо покриває землю. Але, може бути, що до виникнення назви ряст спричинилися радісні почуття, які викликає в душах людей весняна краса та й життєдайна символіка рясту. Адже у санскриті є слова ряса, яке окрім інших значень ще й зберігає значення замилування, прихильність. До того ж, ряст був у наших предків-сонцепоклонників рослиною-тотемом. Недаремно ще в добу Русі-України на українських землях було поселення Рястовець.

Ще з давніх пір звіробій уважався в народній медицині чудодійною рослиною, «травою від дев’яноста дев’яти хвороб». Справді, він має широке застосування і є одним із найдійовіших лікувальних засобів. Звідки ж пішла така грізна назва мирної трави? Більшість народних повір’їв зводиться до того, що ця трава в суміші з іншими рослинами є отруйною для багатьох свійських і диких тварин. Знавець народних лікарських рослин М. А. Носаль з цього приводу зазначає: «Звіробій не токсичний і «звірів не вбиває». Назва

походить від казахського «джерабай», що означає «цілитель ран».

Чи не найбільш поширеною і улюбленою в Україні здавна вважали рожу рожеву, або мальву. Прийшла до нас мальва з Південної Азії, де її знали ще стародавні пеласги. Ця рослина поширена також по всьому Середземномор'ю і має понад півтори тисячі видів. Високі стебла, густо вкриті яскравими ніжними квітками та великими лапатими листками, живою стіною закривають майже кожну сільську хату. Безліч відтінків: від білого, рожевого до червоного й багряного, створює дивовижну веселку навколо оселі. Назва мальва - латинського походження. В багатьох країнах Середземномор'я, Балкан, Малої Азії ця назва досі існує саме в такій формі. Назва рожа - пізнішого походження, вірогідно, запозичена з німецької мови. В Україні цю квітку ще називають калачиками за формою плодів, схожих на калачі. Мальви в Україні ростуть і в дикому стані, в лісах, лісосмугах, на узбіччях доріг. Вони мають білий або блідо-рожевий колір, іноді використовуються як кормові рослини. Відваром дикої мальви лікують бронхіти, кашлі, роблять примочки. З культурних мальв темного кольору робили природні барвники.

Майже біля кожної хати завжди знаходилося місце і для пахучих яскравих чорнобривців, жовтогарячих нагідок, червоної рути, барвінку й любистку, м'яти і матіоли. Не перелічити нині всіх назв квітів, які прикрашають життя сучасного українця, виведено багато нових сортів рослин, які увійшли в побут і звичаї народу. Проте магічну силу мають ті, що здавна прижилися в народі як священні рослини. Так вважається, що червону руту, барвінок і любисток садять дівчата, щоб бути завжди коханими і бажаними, а молодиці - щоб була міцною родина. Півники оберігають від нечистої сили, бо півень (від якого походить назва квітки) завжди виступає рятівником - від його співу зникає всяка нечисть.

Зі збором цілющого зілля пов'язані дуже давні звичаї, що носять ритуальний характер. Землі треба дякувати за подаровані ліки. Тому перед початком збору під перший кущ чи пагінець рослини кладуть хліб-сіль або монети. У Карпатах про це кажуть: "Не журись, Землице, що ми тебе оголили, ми на тебе. Землице, хліба положили". Рослини збирали обов'язково помившись і вдягнувшись у чисту сорочку. Перед збиранням потрібно було молитися і просити в Богів, щоб зібране зілля було помічним від усіляких недугів. У Золотоніському повіті на Полтавщині був звичай збирати зілля роздягнутим, "бо як нарвеш у одежі, то не буде помагати від усякої хвороби".

До сьогодні збереглися деякі язичницькі молитви, що читалися перед лікуванням. Тут є звернення до сил природи, небесних світил із проханням допомогти. Так, перед збиранням чар-зілля промовляють: "Отець-Небо, Земля-Мати! Благословіть траву брати!".

У світі відомо близько 200 тисяч лікарських рослин. Із них понад 20 тисяч росте на українській землі. Тому не дивно, що наші пращури добре знали й ефективно застосовували цілюще зілля — справжній дарунок Бога Неба і Богині Землі.

Література

1. Потебня О. О. З лекцій з теорії словесності (байка, прислів’я, приповідка) / О. О. Потебня. – Х., 1930.

2. Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край / П. П. Чубинский. – СПб., 1872. – Т. 1.

3. В. М. Кравченко Дослідження з лексикології і граматики української мови, «З легенд про назви рослин».

4. Губерначук С. , Відлуння первісного збиральництва-мисливства в українській мові (частина третя).- Київ, Либідь, 1999.