Федотова Т.О. студентка

Науковий керівник:

Удовіка Л.Г. д.ю.н.,доцент

Запорізький національний університет, Україна

Концепція плюралістичної демократії

 

Актуальність дослідження. Останнім часом все більша кількість дослідників звертається до концептуального аналізу різних моделей демократії, вироблених в рамках різних напрямків сучасної політичної теорії. Та оскільки концепція плюралістичної демократії дуже поширена в сучасному світі та Україні виникає потреба в характеристиці її спрямування й визначенні основних положень.

         В сучасній політичній науці представлені різноманітні концепції, теорії та моделі демократії, зокрема, конкурентна теорія демократії, мажоритарна концепція, теорія партисипаторної демократії або демократії участі, теорія консенсуальної демократії та теорія елітарної демократії, плюралістична теорія тощо. Вагоме місце серед перерахованих теорій посідає саме плюралістична концепція демократії, яка з’являється в лоні ліберально-демократичного напряму, і є однією з найпровідніших ідейно-політичних концепцій сучасності [1].

Концепція плюралістичної демократії є об’єктом досліджень багатьох вчених, як зарубіжних так і вітчизняних: Г. Ласкі, Н.А. Полсбі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален, Ч. Ліндблом, Д. Трумен, Ліпковська Н.А., Кормич А.І., Крестовська Н.М., Кравчук М. В., Цюрупа М.В., М.С. Кельман та ін.

Концепція плюралістичної демократії з’являється у шестидесяті роки ХХ століття і набуває значного поширення упродовж наступних 20-30 років, хоча термін «плюралізм» введено у політичний обіг у 1915 р. англійським соціалістом Г. Ласкі [2, с. 259].

Представники цієї теорії Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та інші вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають внаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через свої "зацікавлені групи" чи "групи тиску" впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб) [3, c. 54; 4].

Поняття «плюралізм» (від лат. pluralis - множинний) - філософська позиція, згідно з якою існує багато незалежних і фактично не взаємопов'язаних початків і видів буття, основ і форм знання, а все існуюче складається з кількох або багатьох самостійних, рівнозначних духовних сутностей, які не зводяться до єдиного начала [5, с. 82].

Плюралістична демократія - це концепція, згідно якою політична влада в сучасній державі перетворилась на «колективну владу» багатьох організацій [6, c. 99]. Теоретики плюралістичної демократії (Гарольд Ласкі, Моріс Оріу) стверджують, що сучасній державі відбувається дисперсія політичної влади:
держава ділить тягар ухвалення рішень із численними ін­ститутами громадянського суспільства (партіями, профспіл­ками, корпораціями) [6, с. 273].

У найважливішому питанні демократії - розумінні народу - плюралістична теорія демократії займає як би проміжне положення між індивідуалістичними й колективістськими теоріями. Плюралістична концепція демократії (А. Бентлі, Б. Гросс, Р. Даль, В. Корнхаузер, Г. Ласкі, Ч. Ліндблом, Н.А. Полсбі, Д. Трумен, Г. Уоллес та ін.) виходить із того, що не особистість, не народ, а група є головною рушійною силою політики в сучасній демократичній державі. Індивід без групи - безжиттєва абстракція. Саме в групі, а також у міжгрупових відносинах формується особистість, визначаються її інтереси, ціннісні орієнтації й мотиви політичної діяльності [7, c. 114].

До суто прагматичних аспектів теорії плюралістичної демократії належать принципи розподілу влади, відкритості прийняття політичних рішень на рівні представницьких органів за умов, якщо електорат володіє усією повнотою інформації щодо вирішуваних питань, можливостями здійснювати вплив на процес вироблення рішень [1].

Основоположними ідеями  плюралістичної   демократії  є [8, с. 112]:

1) зацікавлена група - центральний елемент демократичної організації суспільства, що гарантує реалізацію інтересів, прав і свобод особи. Сама особа при цьому відтісняється на другий план, хоча її статус як первинного суб'єкта влади і не заперечується;

2) загальна воля як результат конфліктної взаємодії різних груп і їх компромісів. Ця воля не існує апріорі, до змагання різних політичних акторів, а формується в процесі "примирення", зрівнювання різноманітних інтересів;

3) суперництво і баланс групових інтересів - соціальна основа демократичної влади, її динаміки;

4) заборони і противаги поширюються не лише на інституційну сферу (лібералізм), але і соціальну сферу, де ними виступають групи-суперники;

5) "розумний егоїзм", особистий, і особливо, груповий інтереси як генератори суспільної активності;

6) держава - не "нічний сторож" (лібералізм), а орган, що відповідальний за нормальне функціонування всіх секторів суспільної системи і підгримує в суспільстві соціальну справедливість. З  плюралістичною  теорією  демократії  цілком сумісні теорія і практика соціальної держави, що забезпечує гідні умови життя кожній людині;

 7) дифузія, розпилювання влади між різноманітними центрами громадського впливу: державними інститутами, партіями, групами інтересів тощо;

 8) наявність у товаристві ціннісного консенсусу, що передбачає визнання і пошану всіма учасниками політичного змагання основ існуючого державного ладу, демократичних правил гри, прав особи, закону;

9) демократична організація самих базисних груп як умова адекватного представництва інтересів громадян, що їх складають. Без цього  демократія  перетворюється на плюралізм еліт.

Отож, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади [9, с. 489].

Уваги заслуговує аналіз Ліпковської Н.А., яка зазначає, що до недоліків ліберально-демократичної теорії плюралістів можна віднести, зокрема, наступне [1]:

1)​ ідеалізація дійсності, перебільшення групової ідентифікації населення та участі громадян в групах інтересів;

2)​ ігнорування або недостатнє врахування нерівності політичного впливу різних суспільних груп і, насамперед, пріоритетного впливу на владу бізнесу, бюрократії, профспілок, військово-промислового комплексу;

3)​ гальмування активної соціальної політики – найефективніші реформи і соціальні програми втілювались за умов, несприятливих для груп інтересів тощо.

Окрім того, вчені, зокрема: М. Вебер, Й. Шумпетер, А. Бентлі, Р. Дала, К. Дойча та інші доводять, що за виключенням широких, загальносистемних трансформаційних процесів, якими, наприклад, є національно-визвольні рухи, народ не може виступати єдиним суб'єктом політичної дії, бо є вкрай неоднорідною спільнотою, поділеною на конкуруючі групи за інтересами. Це унеможливлює досягнення «спільної волі», прихід до ідеалу «народного блага». Тому сучасна демократія не може бути просто владою народу, системою правління на основі його безпосереднього волевиявлення, а повинна стати механізмом представництва суперечливих інтересів для їх подальшого узгодження. Демократія у такому варіанті має здійснюватися не народом, а компетентними його представниками, здатними приймати виважені політичні рішення [10, c. 186].

З вищевикладеного можна дійти висновку, що сучасне розуміння концепції плюралістичної демократії включає в себе сукупність взаємопов’язаних положень нормативних джерел права людини, вільну конкуренцію в політичному середовищі, розподіл влади, федералізм. Такі принципи надають гарантії кожній політичній силі, кожному угрупованню спиратися на різні важелі влади. При цьому забезпечується воля більшості при обов'язковому врахуванні інтересів меншості, можливість доведення громадянами своїх потреб до влади з метою їх найповнішого задоволення.

На сучасному етапі для України є дуже важливим характеристика, спрямування і визначення основних положень плюралістичної демократії, оскільки ця концепція є поширеною не тільки в Україні, а й в усьому світі.

 

Література

1.                                   Ліпковська Н.А. Плюралістична концепція як складова теорії демократії // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ntsaphil.univ.kiev.ua.

2.                                   Кормич А.І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник. - К.: Правова єдність, 2009,-312 с.

3.                                   Крестовська Н.М., Матвеева Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. — X.: ТОВ «Одіссей», 2008.— 432 с.

4.                                   Копєйчиков В.В. Правознавство За ред. В.В. Копєйчикова. — 5-е вид., перероб. та доп. - К: Юрінком Інтер, 2002. – С. 736.

5.                                   Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с.

6.                                   Цюрупа М.В., Ясинська B.C. Основи сучасної політології: підручник для студентів ВУЗів // - К.: Кондор, 2009.- 354 с.

7.                                   Мельникова В.І., Мельникова О.П., Сідлярук Т.В., Тур І.Ю., Шведова Г.М. Національна економіка. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 248 с.

8.                                   Політологія : підручник / М.П. Требін, Л.М. Герасіна, І.О. Поліщук та ін.; за ред. М. П. Требіна. -X.: Право, 2013. – C. – 416.

9.                                   Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суші: ВТД «Університетська книга», 2005. - 536 с.

10.                               М.С. Кельман, О.Г. Мурашин Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.

11.                               Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с. — Бібліогр.: с. 229-232.