Студентки 5курсу,1групи
Факультет підготовки кадрів для
ржавної пенітенціарної служби України
Історичний аспект вивчення особистості злочинця
Вивчення особистості
злочинця – це ключовий напрям діяльності та розробок науковців-кримінологів.
Протягом століть люди намагалися дізнатися, який чинник керує поведінкою особи,
коли вона обирає саме суспільно небезпечну модель своєї поведінки.
Дослідження у сфері
вивчення поведінки злочинця розпочалися ще у країнах Стародавнього світу.
Філософи (Аристотель, Платон та ін.) розпочинали дискусії, намагаючись
визначити, що є причиною злочинності.
Окрім цього, вони намагалися проаналізувати самих осіб, що скоюють злочини і
те, як упередити злочинні замахи. В часи Середньовіччя особа злочинця
розглядалася крізь призму релігійних догматів. В Темні віки «органами
досудового розслідування» та «судом» (Інквізиція виконувала повноваження обох
органів) не здійснювали жодних процесуальних або слідчих дій для встановлення
вини злочинця. Майже усі вироки були обвинувальними та виконувалися у формі
смертної кари. Лише у епоху Відродження
та, особливо, у період Просвітництва вченими стало приділятися значна увага
безпосередньо особі злочинця.
Вивчення особистості
злочинця на новому якісному рівні почалося у ХІХ столітті, коли кримінологію
було виокремлено в окрему юридичну науку. У цей час було виділено два підходи
до вивчення особистості злочинця. По-перше, це антропологічна теорія,засновником якої є Ч.Ломброзо, який вважав,
що схильність особи до злочинного діяння проявляється з самого народження та
закладена на генетичному рівні. Тобто люди, що вчиняють злочини, з самого
народження схильні до протиправних, суспільно небезпечних дій внаслідок своїх психофізичних
особливостей.
Соціальна теорія, до
якої схилялися такі вчені-юристи як Н. С. Таганцев, С. В. Познишев, І. Я.
Фойницький, характеризується тим, що особа стає злочинцем внаслідок певних
соціальних факторів, а саме, голод, бідність, хвороби і таке інше.
В аспекті
історичного розвитку кримінології Валуйська М.Ю. вважає, що кримінологія як
інтегрована наука, включає в себе надбання тих сфер досліджень, які займаються
проблемами різних аспектів життєдіяльності людини як суб’єкта суспільних
відносин: від правових до педагогічних та психологічних. Ці знання весь час
розвиваються та вдосконалюються, впроваджуючи свою методологію, поглиблюючи
теорію, вивчаючи практичну діяльність та розробляючи нові технологічні
комплекси.
Не зважаючи не
конкретний історичний період, важливим фактором психологічного стану злочинця
(засудженого) є виконання покарання. Зокрема, у сучасному
Кримінально-виконавчому кодексі України встановлені такі засоби впливу на
засуджених, як встановлений порядок виконання і відбування покарання, суспільно
корисна праця, соціально-виховна праця, соціально-виховна робота,
загальноосвітня і загально технічна освіта, суспільний вплив, за допомогою яких
відбувається їх виправлення і ресоціалізація.
Взагалі, багато
вчених вважає, що дефекти психіки осіб, які скоїли злочин, не є, зазвичай,
мотивом злочинної поведінки, хоча можуть суттєво впливати на його
реалізацію формування. Однак іноді
вплив психічних аномалій посилюється відносно окремих видів насильницьких
злочинів, наприклад, серійних вбивств, що скоєні психічно нездоровими особами.
Отже, вивчення
особистості злочинця завжди було важливим елементом кримінологічної науки.
Починаючи з епохи Відродження, багато вчених намагалися зрозуміти причину
поведінки злочинців. Результатом їх діяльності стало створення багатьох
класифікацій та наукових підходів, що суттєво вплинули на ефективність
практичної діяльності правоохоронних органів.