Закарлюка Н.С.,
студентка
Мартинов М.П., к.ю.н., доцент
Запорізький національний
університет,Україна
Особливості
правового регулювання праці інвалідів
В Україні питання осіб з
обмеженими можливостями стосуються 2,8 млн її громадян, які визнані у
встановленому порядку інвалідами. Нарівні з іншими громадянами нашої держави
право на працю є невід’ємною складовою прав
і для осіб з обмеженою
працездатністю. Трудове законодавство України встановлює ряд гарантій для
інвалідів у порядку їх працевлаштування, створенні належних і безпечних умов
праці. На конституційному рівні закріплено визначення людини як найвищої
соціальної цінності, тож завданням держави є створення умов для реалізації
творчих і виробничих здібностей осіб з обмеженою працездатністю та з
урахуванням індивідуальних програм реабілітації таких осіб надавати їм право
працювати на підприємствах, в установах, організаціях. Особи зі зниженою
працездатністю володіють повнотою усіх прав, тому їх дискримінація заборонена.
Дослідженню особливостей правового
регулювання праці інвалідів в Україні присвятили свої праці наступні вчені: Д.
Г. Нікольська, М. В. Кравченко, Ю. М. Прокопчук, І. Терюханова та ін.
Метою даної статті є
аналіз правового регулювання
праці інвалідів та
шляхи його вдосконалення.
Відповідно до Конвенції про права
інвалідів від 13.12.2006 р., ратифікованої Законом України від 16.12.2009 р,
інвалідом є той, хто має стійкі фізичні, чи сенсорні порушення, які під час
взаємодії з різноманітними перешкодами можуть заважати їхній повній і дієвій
участі у житті суспільства нарівні з іншими [1]. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні» від 21.03.1991 р визначає, що інвалідом є особа зі стійким розладом
функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими
дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в
соціальній допомозі і захисті. Тобто інвалідність може бути вродженою або
набутою через хворобу, нещасний випадок, виробничу травму тощо [2].
Особливу роль в подоланні
наслідків інвалідності, відновленні
втрачених життєвих функцій,
адаптації до соціального середовища відіграє праця. Як зазначають В. П.
Андрущенко та М. І. Горлач, «праця – це основна умова самого життя людини та
суспільства »[2]. Таку точку зору підтримують й інші вчені. Наприклад, О. В
Ромашов вважає, що праця
– це доцільна діяльність людей,
спрямована на створення матеріальних і культурних цінностей. Праця є основою та
обов’язковою умовою життєдіяльності людей. Впливаючи на навколишнє природне
середовище, змінюючи та
пристосовуючи його до
своїх потреб, люди
не тільки забезпечують своє існування, але й створюють умови для
розвитку прогресу суспільства [3]. Отже, праця, як основна умова
життєдіяльності особистості і суспільства, дає інваліду відчуття власної
корисності як для сім’ї, так і для всього суспільства, і держави та сприяє
реабілітації.
Громадянам з обмеженими можливостями право на працю в Україні
гарантоване Конституцією України, державними нормативно-правовими актами. Так,
стаття 43 Конституції України зазначає: «Кожен має право на працю, що включає
можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає, або на яку вільно
погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на
працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та виду трудової діяльності,
реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки
кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні й
здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом» [3].
Згідно статті 2 Кодексу законів про працю України право громадян України на
працю — тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого
державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, види
занять і роботи, забезпечується державою[4]. Держава створює умови для
ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і
підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку
осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники
реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору на підприємстві,
установі, організації.
Чинний КЗпП України містить окрему
статтю, присвячену особливостям застосування праці людей з інвалідністю (стаття
172).У цій статті зазначається, що у випадках, передбачених законодавством, на власника або
уповноважений ним орган
покладається обов’язок
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно
до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або
неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Залучення інвалідів
до надурочних робіт та робіт нічний час
без їх згоди не допускається[4].
Однак, відповідно до ст.55 КЗпП
України передбачається можливість залучення інвалідів до роботи у нічний час за
їх письмовою згодою та у випадку, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
Таким чином, в українському законодавстві завдяки цій нормі знято приховані
можливості дискримінації людей з інвалідністю.
В свою чергу, Законом України «Про
зайнятість населення» від 05 липня 2012 р. встановлюється право особи на захист
від проявів дискримінації у сфері зайнятості. Зокрема необхідно звернути увагу
на те, що у ст. 11 названого Закону зазначається наступне: «Держава гарантує
особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості
населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, членства у професійних спілках або інших об’єднаннях громадян,
статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця
проживання, за мовними або іншими ознаками. Не важається дискримінацією
здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих
категорій громадян. Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії
зазначати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або
лише чоловікам, за винятком
специфічної роботи, яка
може виконуватися виключно
особами певної статі, висувати
вимоги, що надають перевагу одній із статей, а також вимагати від осіб, які
працевлаштовуються, надання відомостей
про особисте життя»[5].
Таким чином, можна констатувати той факт, що у вітчизняному законодавстві інвалідність як підстава для дискримінації, у тому числі у сфері праці,
окремо не зазначається, а належить до «інших ознак».
Необхідно встановити сутність
неповного робочого часу. В свою чергу неповний робочий час полягає в тому, що
працівник працює менше нормальної тривалості робочого часу і при цьому оплата
його праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від
виробітку. Причому таке зменшення може встановлюватися шляхом зменшення
тривало-сті щоденної роботи, зменшення кількості днів роботи протягом тижня або
одночасного зменшення кількості днів і тривалості щоденної роботи [6]. Це
питання буде вирішуватись безпосередньо між роботодавцем і
працівником-інвалідом. Тобто, це можуть бути і 2 години на день, і 2 години на
тиждень. Однак при цьому має бути дотримано мінімальних державних гарантій щодо
оплати праці.
Необхідно зазначити, що для
роботодавця цей варіант є досить вигідним і зможе компенсувати всі незручності та витрати, пов’язані в нього з обов’язком прийняття на роботу.
Таким чином, на підставі
вищевикладеного слід зазначити,
що питання трудових відносин між
роботодавцем та працівником-інвалідом регулюється багатьма законами України.
Але існують певні суперечності, які потребують чіткого визначення з метою
уникнення можливих порушень роботодавцями прав осіб з обмеженими
можливостями.
Аналіз законодавства України
свідчить про необхідність визначення поняття «інвалід» як особи зі
стійким розладом функцій
організму, зумовленим фізичними, психологічними, соціальними,
культурними чи іншими бар’єрами, що не дозволяють їй належним чином
реалізовувати свої трудові права, а також брати активну участь у побуті, у
життєдіяльності родини, а також у своєму оточенні на таких же засадах, як і
інші члени суспільства.
Крім того, необхідно передбачити
досить чіткий механізм сплати штрафних санкцій підприємства за недотримання ним
нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Тобто у
роботодавця існує обов’язок лише щодо створення робочих місць для цієї
категорії осіб,
Література:
1.Конвенція про права інвалідів
від 13.12.2006 р., ратифікована Законом України від
16.12.2009 р.
[Електронний ресурс] – Режим доступу:http: //www.zakon.rada.gov.ua
2.Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні : Закон України від 21 березня
1991 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/875-12.
3.Конституція України
від 28.06.1996 №254к/96-ВР [Електронний ресурс] – Режим доступу :
http://www.zakon.rada.gov.ua
4.Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII [Електронний ресурс] –
Режим доступу: http: // www.zakon.rada.gov.ua
5.Закон України „Про зайнятість населення” від
05.07.2012 р. № 5067-VI [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://http: //
www.zakon.rada.gov.ua
6.Про внесення змін до деяких законів України щодо
прав інвалідів :Закон України від
22 грудня 2011
року № 4213-VI [Електронний ресурс].–Режим доступу:
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/4213-17.