Право/ 5.Уголовное право и криминология

Студентка: Бутчана Владислава Віталіївна

Науковий керівник: к.ю.н, доцент Єна Ірина Вікторівна

Запорізький національний університет

Особливості реалізації учасниками кримінального процесу права на безоплатну правову допомогу

Право на отримання кваліфікованої юридичної допомоги – це правова фікція, що гарантується міжнародними стандартами в сфері конституційних прав людини, яка орієнтує правову політику України на утвердження та забезпечення прав і свобод людини. Безоплатна правова допомога гарантована Європейською конвенцією з прав людини. Це основне правило викладене в п.1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини [1] і в п. 3 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права [2, 42].

У цьому контексті слід звернути увагу на ст.59 Конституції України, яка передбачає правові основи надання кожному права на правову допомогу, в тому числі на безоплатну правову допомогу.

Надання адвокатами безоплатної правової допомоги у кримінальному провадженні – одне з найсуттєвіших функціонувань, проблематика якого створює як теоретичні, так і практичні прогалини.

М. Демкова та А. Бойков, А. Іванцова, Р. Лихачов, Т. Омельченко займалися дослідженням певних колізій з зазначеного питання, але серед значної кількості робіт правників важко знайти правове обґрунтування неналежному функціонуванню даної правової засади захисту.

Слушно наголошується у науковій юридичній літературі, що закріплення вказаного права людини і громадянина породжує відповідне зобов’язання держави забезпечувати кожного правовою допомогою, що реалізується як безпосередньо державними органами і посадовими особами, так і через механізми залучення до надання правової допомоги громадянам адвокатів та інших фахівців у галузі права [3].

Фундаментальною передумовою гарантованого забезпечення права особи на правову допомогу є надійна база правових та організаційних основ. Одним з таких нормативно-правових важелів слід вказати Закон України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 року.

Аналізуючи закріплені положення Закону України «Про безоплатну правову допомогу» доречно вказати, що правова допомога у кримінальному провадженні належить до безоплатної вторинної правової допомоги, яка ч. 1 ст. 14 цього Закону визначається як вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Законодавець, в свою чергу, передбачив три види діяльності в сфері безоплатної вторинної допомоги:

1. захист;

2. здійснення представництва інтересів осіб, що мають право
на безоплатну вторинну правову допомогу;

3. складення документів процесуального характеру.

Важливе місце у розглядуваній проблематиці посідає встановлення рівноваги між правовою допомогою за плату та безкоштовною правовою допомогою у кримінальному процесі. Ми вважаємо, що ґрунтовний аналіз зарубіжного досвіду може допомогти у вирішення даної проблеми та сприятиме формуванню власної моделі інституту безоплатної правової допомоги.

Зокрема, досить прийнятною правовою позицією наділено кримінальне процесуальне законодавство США. На сьогоднішній день в США створено Корпорацію юридичних послуг - структуру для забезпечення правовою допомогою осіб, не спроможних сплатити за правову допомогу як у кримінальних, так і в цивільних справах. З метою забезпечити захисниками всіх малозабезпечених обвинувачених у вчиненні злочинів, державою створено систему громадського захисту. Вона являє собою відповідні фонди, які утворюють суди на рівні федерації, штатів та округів [4, 51-57].

Україна перейняла досвід багатьох країн, які практично показували, що концентрація в одному органі повноважень щодо всіх питань, пов’язаних з управлінням і функціонуванням системи правової допомоги призводить до покращення роботи усієї системи. З аналізу такої практики Постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2012 року №504 було створено Координаційний центр з надання правової допомоги та регіональні центри з надання безоплатної правової допомоги.

Важливим залишається питання фінансування безоплатної правової допомоги. Досить позитивною правозастосовною характеристикою з цього питання є довід зарубіжних країн.

В Англії оплата адвокатам за надану громадянам безкоштовно правову допомогу проводиться зі спеціального фонду правової допомоги, який створюється із коштів держави та внесків, зроблених клієнтами й організаціями адвокатів. Правосуддю Англії це коштує 600 млн. фунтів стерлінгів на рік [5,31].

Питання про створення подібного фонду неодноразово порушувалось і Спілкою адвокатів України, оскільки адвокати доцільно підтримують ідею залучення додаткових коштів щодо фінансування безоплатної правової допомоги, бо «покривати» витрати коштами державного бюджету, то не є єдиним виходом.

Міжнародні стандарти у цій сфері проголошують, що уряди мають забезпечити достатньо фінансових коштів для надання юридичних послуг бідним, а також іншим особам, які знаходяться у несприятливому становищі.

Практика Європейського суду з прав людини засвідчує, що необхідність надання безоплатної правової допомоги в кримінальному процесі в інтересах правосуддя має визначатись, зокрема, на підставі:

1) тяжкості обвинувачення та суворості можливого покарання;

2) складності правових та фактичних обставин справи;

3) скрутних життєвих обставин, в яких опинилась особа [6].

Вищенаведений аналіз зарубіжного досвіду дає змогу стверджувати, що всі демократичні держави прикладають чимало зусиль у сфері забезпечення захисту прав і свобод людини, зокрема захисті осіб, що підозрюються у вчиненні злочину.

Якщо презентувати впровадження нової організації надання гарантованої безкоштовної правової допомоги, то першочергового вирішення потребують наступні проблеми:

1. низький рівень якості безкоштовних правових послуг, адже неефективна система підготовки юристів понукає законодавство України висувати недостатньо високі вимоги до суб’єктів надання правової допомоги;

2. недостатнє фінансування безплатної правової допомоги;

3. недосконале правове регулювання надання адвокатами безоплатної правової допомоги.

Список літератури:

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року// Юридичний вісник України. – 2005. – №48(544). – 3 – 9 грудня.

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права// Права людини: Міжнар. Договори України. – К.,1992. – С.42-44.

3. Основные положения о роли юристов, принятые восьмым Конгрессом ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями (Гавана, Куба, 27 августа – 7 сентября 1990 г.) // Сов. юстиция. – 1991. – № 20. – С. 62–65.

4. Сплейн Н.К. Роль юристів у демократичному суспільстві. Коментарі американського адвоката / Пер. з англ. О.Л. Жуковської. // Адвокат. – 1998. – №3. – С.51-57.

5. The law Society. – London, 1989. – P.31.

6. Іванцова А. В. Організаційні форми діяльності адвокатури : монографія / А.В. Іванцова. – Х. : ФІНН, 2011. – 248 с.

Законодавча база:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141

2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012

3. Про адвокатуру та адвокатську діяльність [Електронний ресурс] : Закон України від 05.07.2012. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/.

4. Про безоплатну правову допомогу : Закон України від 02.06.2011 // Відом. Верхов. Ради України. – 2011. – № 51. – Ст. 577

5. Про Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні [Електронний ре- сурс] : Указ Президента України від 9 черв. 2006 р. № 509/2006. – Режим доступу: http://zakon1.rada. gov.ua