Економічні науки /2. Економіка підприємства

Соломнюк Я. Л.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Характеристика наукових поглядів на сутність категорії «собівартість продукції»

В умовах ринкової економіки підвищення ефективності виробництва та подальший розвиток суб’єктів господарювання можна досягти за умови зниження собівартості продукції та ефективного управління витратами підприємства. Собівартість продукції (робіт, послуг) є одним із показників, в якому знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання необоротних та оборотних активів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання тощо. Тому економічний аналіз цього показника є основою для прийняття обґрунтованих ефективних рішень щодо вибору шляхів та розробки заходів зниження собівартості продукції. Отже, дослідження питань планування, аналізу собівартості продукції, управління витратами на підприємстві є актуальними, оскільки зниження собівартості продукції та витрат підприємства стає головним чинником вирішення на підприємстві проблеми підвищення ефективності виробництва, забезпечення конкурентоспроможності та соціально-економічного розвитку підприємства [2].

Відмінність категорій "витрати", "витрати", "собівартість" полягає в наступному:

- витрати пов'язані з витрачанням (витратами) ресурсів незалежно від джерела їх фінансування (власні або позикові, з прибутку або включені в собівартість). Вони являють собою вартісну оцінку ресурсів, використовуваних у процесі виробництва продукції і послуг;

- витрати виробництва та обігу пов'язані, по-перше, не тільки фактичної, але і з ринковою оцінкою витрат ресурсів з позиції найбільш ефективного їх використання, по-друге, стосуються тільки тих ресурсів, які знаходяться у власності (розпорядженні) підприємства. Витрати підприємств сфери послуг (торгівлі, громадського харчування, туризму та інших) менше витрат і повної собівартості на величину вартості сировини. Витрати виробництва та обігу підприємств вимірюються у сумі і по рівню (по відношенню до виручки у %);

- собівартість продукції і послуг - це грошове вираження витрат на виробництво і реалізацію продукції та послуг. Розрізняють повну собівартість, що включає всі види витрат в їх повному обсязі (прямі, непрямі, накладні), виробничу (прямі та непрямі) та собівартість в цілях оподаткування (частина витрат не включається в останню через перевищення граничного розміру витрат відповідно до НК РФ, а також якщо ці витрати виплачуються з прибутку). Крім того, розраховують собівартість в цілому по підприємству, по окремих видах і напрямках діяльності і на одиницю продукції (послуги). Розрахунок собівартості на одиницю продукції (послуги) дозволяє проводити розрахунки рентабельності продажів окремих видів продукції (послуги) і при необхідності виключати з реалізації нерентабельні види.

В умовах сьогодення питання зниження витрат і планування собівартості продукції стають дедалі гострішими, оскільки завдяки вмілому плануванню та управлінню витратами підприємства утримують свої позиції на ринку, підвищують ефективність господарської діяльності та конкурентоспроможність. Собівартість тривалий час розглядали як поняття, яке практично використовують здебільшого в плануванні, обліку та аналізі. Такий факт знайшов своє відображення у визначенні собівартості як витрат підприємств, з чим пов’язано розуміння сутності та характерних ознак собівартості, її місця і ролі в системі економічних показників. Як зазначають М.І.Маниліч та О.В.Миронюк, собівартість – це виражені в грошовій формі затрати на витрачені засоби виробництва, оплату праці та соціальні заходи. Іншими словами, собівартість вважають сумою всіх витрат на створення продукції, вираженою у грошовій формі, одночасно зазначаючи, що собівартість продукції – це об’єктивна економічна категорія, а її існування зумовлене насамперед тим, що кожне підприємство мусить у межах собівартості відшкодовувати витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Отже, собівартість забезпечує процес відтворення виробництва, охоплюючи витрати підприємства, пов’язані з цим процесом, тобто її основу становлять затрачені засоби виробництва та оплата праці [1]. Завгородній В.П. зазначає, що всі затрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції, що виражені в грошовій формі, складають собівартість продукції. В той же час вчений відзначає, що собівартість є важливим показником використання ресурсів [2]. Бутинець Ф.Ф. стверджує, що собівартість продукції (робіт, послуг) – це грошове вираження витрат підприємства, пов’язане з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг [3]. Болюх М.А. та. Бурчевський В.З розглядають собівартість продукції як основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу. Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції [4]. Мацкевічюс Й.С., зауважує, що собівартість продукції – це частина вартості, що дорівнює вартості витрачених засобів виробництва частини вартості необхідного продукту і частини вартості додаткового продукту, що виступає в грошовій формі і представляє частину ціни продукту, за рахунок якої відшкодовуються витрати на освоєння, виробництво й реалізацію і виражає певні виробничі відносини [1]. Найбільш ґрунтовне визначення собівартості дав В.М. Пархоменко: собівартість продукції (робіт, послуг) – це вартісне вираження витрат, пов’язаних з використанням у технологічному процесі виробничої продукції (виконання робіт, надання послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, нематеріальних активів, спеціалізованого оснащення, інструменту, інвентарю, трудових і фінансових ресурсів, а також витрат на виробництво і збут готової продукції, включаючи встановлені державою як обов’язкові відрахування, податки й платежі [5]. При подальшому дослідженні сутності собівартості в системі економічних категорій, окреслюється необхідність у визначенні взаємозв’язку її з такими категоріями як “витрати” та “затрати”. Відразу слід зазначити, що в англомовній літературі немає такої невизначеності при використанні понять «собівартість» або «затрати» чи «витрати», оскільки ці терміни мають різне значення. Наприклад, Р. Назарбаєва визначає їх так: − якщо підприємство придбаває товари або платить за послуги, мають місце витрати обігу (expenditures); − витрати (expenses) мають місце, коли використання ресурсів пов’язане з основною діяльністю підприємства. Витрати розглядаються як зменшення суми капіталу в результаті використання ресурсів у звітному періоді. Таким чином, витрати обігу виникають тоді, коли ресурси придбавають, а затрати – коли ресурси витрачають; − затрати на виробництво (product costs) - це затрати, пов’язані з виробництвом продукції; − собівартість (cost) – грошове вираження ресурсів, пов’язаних із виготовленням продукції. Німецький вчений Г. Фандель у праці «Теорія виробництва і витрат» зазначає, що витрати – це «затрати факторів виробництва у вартісному вимірі». Термін «затрати» він тлумачить «як участь факторів виробництва у виробничому процесі шляхом їхнього поглинання або часткової віддачі виробничого потенціалу» [3]. Як стверджують М.І.Маниліч та О.В.Миронюк, поняття “затрати” пов’язане з чинниками, що впливають на результати виробничої діяльності того або іншого суб’єкта господарювання, а поняття “витрати” – з фінансовими аспектами даного виду діяльності. Таким чином, якщо розглядати поняття “затрати” і “витрати” з точки зору двох ознак: чинників виробництва і кінцевого результату, – то поняття “витрати” є більш загальним і включає в себе поняття “затрати”, оскільки вплив на кінцевий результат здійснюється за допомогою використання певної кількості як виробничих, так і невиробничих чинників. Тому при розгляді чинників виробництва і пов’язаних з ними затрачених ресурсів доцільно дотримуватися поняття “затрати”, а при аналізі й розробці методичних підходів, рекомендацій і механізмів зниження цих затрат необхідно вести мову про “витрати”, оскільки в цьому випадку розглядаються ширші оптимізаційні критерії, більшість з яких наділена з вартісними характеристиками [1]. За словами В.М. Федосова, витрати підприємства - фінансова категорія, що характеризує в грошовій та матеріальній формах оцінку господарської діяльності (підготовка, організація й здійснення процесів виробництва та реалізації продукції, товарів), фінансової й соціальної діяльності [4]. Гринчуцький В.І., Карапетян Е.Т., Погріщук Б.В. зазначають, що витрати – це грошова оцінка вартості матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів на виробництво та реалізацію продукції за певний період. Як видно з визначення, витрати характеризуються: 1) грошовою оцінкою ресурсів, забезпечуючи принцип вимірювання різних видів ресурсів; 2) цільовою установкою (пов’язаною з виробництвом і збутом продукції в цілому або з якоюсь із стадій цього процесу); 3)певним періодом, тобто віднесенням на продукцію за даний період часу [2]. Карпова Т.П. ототожнює затрати із собівартістю. На її думку, «..собівартість (затрати) – величина використовуваних у певних цілях ресурсів у грошовому виразі». Сопко В.В. правильно зазначає, що від собівартості продукції слід відрізняти затрати виробництва. При цьому автор зауважує, що змісти термінів «затрати» й «собівартість» можуть поєднуватися в «затратах виробництва» [5]. Отже, слід зазначити, що поняття “витрати на виробництво” та “собівартість” не можна ототожнювати. Ці категорії пов’язані тим, що витрати служать основою для розрахунку собівартості, а сама собівартість є формою цільового спрямування витрат. Різниця між витратами виробництва та собівартістю полягає у тому, що собівартість знаходить своє вираження лише в грошовій формі, а витрати виробництва можуть бути як у грошовій, так і у натуральній формах.

Література:

1. Галушка З. І. Стратегічний менеджмент : навч.-метод. посібник / З. І. Галушка, І. Ф. Комарницький. – Чернівці : Рута, 2006. – 248с.

2. Гарачук Ю. О. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок управління конкурентоспроможністю / Ю. О. Гарачук // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №2. – С.60-65.

3. Економіка та організація виробництва : підручник / за ред. В.Г. Герасимчука, А.Е. Розенплентера. – К. : Знання, 2007. – 678с. – (Вища освіта ХХІ століття).

4. Іванов М. М. Операційний менеджмент : навч. посібник / М. М. Іванов, П. В. Комазов. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 368 с.

5. Мазаракі А. А. Торговельне підприємство: стратегія, політика, конкурентоспроможність : монографія / А. А. Мазаракі, Д. М. Пшеслінський, І. В. Смолін. – К. : КНТЕУ, 2010. – 384 с.

6. Романко О. П. Класифікація видів планування конкурентоспроможності машинобудівних підприємств / О. П. Романко // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №4. – С. 133-137.

7. Ткаченко А. М. Міжнародні економічні відносини : навч. посібник / А. М. Ткаченко, В. Г. Воронкова, М. О. Ткаченко. – К. : Професіонал, 2009. – 352 с.