Економічні науки/10. Економіка підприємства

Шафранська Т.Ю., Махновська Н. О.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Застосування інноваційних стратегій на вітчизняних підприємствах

Забезпечення конкурентоспроможності підприємства в довгостроковій перспективі ґрунтується на інноваціях в економічній, виробничій, маркетинговій, соціальній, управлінській сферах. Тому для планування та впровадження інновацій розробляються інноваційні стратегії. Інноваційні стратегії спрямовані на пошук найперспективніших напрямів розвитку підприємства, випуску нових видів продукції та послуг з використанням наукових досліджень, передових технологій, які забезпечують ефективне використання ресурсів. [1]

Інноваційна стратегія – складова частина загальної корпоративної стратегії. Це цілеспрямована діяльність щодо визначення найважливіших напрямів, вибору пріоритетів перспектив розвитку підприємства і вироблення необхідного для їх досягнення комплексу заходів. Це набір правил і норм, що визначають процедуру зміни системи відбору і реалізації нововведень, як в технології, так і в управлінні технологією. [2]

Найбільш досконалу класифікацію видів інноваційної стратегії підприємства дає X. Фріман. Він розрізняє шість типів інноваційної стратегії підприємства:

1. Стратегія наступу – характерна для фірм, які базують свою діяльність на принципах підприємницької конкуренції і передбачає постійну орієнтацію фірми на світові досягнення науки й технології, наявність наукових розробок, що фінансуються та здійснюються самою фірмою, швидке реагування та пристосування до нових технологічних можливостей.

2. Стратегія захисту спрямована на утримання конкурентних позицій фірми на вже наявних ринках. Головна функція такої стратегії – оптимізація співвідношення «витрати—випуск» у виробничому процесі. Фірма із захисною стратегією повинна приділяти багато уваги навчанню свого персоналу та рекламі і просуванню на ринок своєї продукції шляхом розгалуженого сервісу й технічного обслуговування.

3. Імітаційна стратегія використовується фірмами, які не є лідерами у випуску на ринок тих або інших нововведень, але прилучилися до їх виробництва, придбавши у фірми-лідера ліцензію. Якщо імітаційна стратегія здійснюється з дотриманням прав щодо інтелектуальної власності фірми-лідера і забезпечується при цьому вдале поєднання чужої технології з перевагами власних ресурсів, то така стратегія може бути досить корисною для фірми-імітатора. Але така стратегія може виявитися й невдалою, якщо недостатньо вивчити кон'юнктуру відповідного ринку.

4. Залежна стратегія, за якої арактер технологічних змін залежить від політики фірм, що виступають як «батьківські» стосовно «залежних» фірм, які не роблять спроб змінити свою продукцію, бо тісно пов'язані з вимогами до неї від головної фірми. Фірми не здійснюють інноваційний пошук самостійно, але забезпечують високі критерії якості роботи і гнучкість пристосування до вимог нових технологій та ринків збуту.

5. Традиційна стратегия не передбачає значних технологічних змін. Часто виробництва стають традиційними внаслідок закріплення за ними певних інноваційних форм на тривалий період їхнього «життєвого циклу». Водночас, ця стратегія передбачає вдосконалення форм обслуговування традиційної продукції, тому їй також притаманні риси інноваційної поведінки.

6. Стратегія «за нагодою», або стратегія «ніші» є реакцією керівництва на зовнішні сигнали ринку чи інституційного середовища. Інноваційна діяльність тут полягає в пошукові інформації щодо можливостей, які з'являються у фірми за нових обставин, знаходженні особливих ніш на наявних ринках товарів і послуг, що мають споживача з нетиповим, але значущим різновидом потреб. [3]

В Україні є досить поширеною «залежна» інноваційна стратегія. Фірми-світові лідери у високотехнологічних галузях приходять у нашу країну саме через створення місцевих фірм субвиробників комплектуючих для їхньої продукції ("Мікросистема", "Квазар-Мікро" та ін.). Завдяки «залежній» інноваційній стратегії українські фірми можуть брати активну участь у світовому інноваційному процесі.

Загалом, вибір підприємством певної інноваційної стратегії залежить від багатьох чинників: умови та чинники зовнішнього середовища, сфера діяльності підприємства, номенклатура та асортимент її продукції, тривалість життєвого циклу товарів, наявність відповідного науково-технічного й технологічного потенціалу тощо. Обґрунтовуючи той чи інший варіант інноваційної стратегії, керівники повинні враховувати й те, що вона має відповідати загальній стратегії розвитку підприємства, бути прийнятною за рівнем ризику й передбачати готовність ринку до сприйняття новинки.

Водночас важливо пам'ятати, що управління інноваційними процесами на підприємстві не обмежується лише вибором інноваційної стратегії. Зусилля вищого керівництва необхідно спрямовувати на те, щоб забезпечити реалізацію вибраної стратегії. Це великою мірою залежить від інноваційного потенціалу підприємства, який визначається станом її внутрішнього середовища.

Список використаних джерел:

1. Довгань Л. Є., Каракай Ю. В., Артеменко Л. П. Стратегічне управління: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 440 с.

2. Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 504 с.

3. Федулова Л. І. Менеджмент організацій: Підручник / За заг. ред. Л. І. Федулової. – К.: Либідь, 2004. – 448 с.