Економічні науки /2. Економіка підприємства

Воронюк В. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблеми побудови механізмів диверсифікації експортного потенціалу підприємств

Формування і реалізація експортного потенціалу є важливою умовою інтеграції країни в світогосподарський простір. Але структура українського експорту не відповідає кардинальним змінам, що відбуваються у структурі міжнародної торгівлі. Так, у товарній структурі експорту за 2014 рік недорогоцінні метали та вироби з них склали 28,3 % , а машини, обладнання та механізми — 10,5 % до загального обсягу експорту товарів [1]. Переважання низькотехнологічного експорту негативно впливає на розвиток економіки країни в цілому. Тому проблеми підвищення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняної продукції і диверсифікації експортної діяльності мають першочергову важливість. У найбільш загальному вигляді диверсифікація може бути розглянута як розповсюдження діяльності на нові сфери (розширення асортименту виробленої продукції, наданих послуг, географічної сфери і форм діяльності, розширення кола контрагентів). Диверсифікація є багаторівневим процесом і реалізується як на рівні підприємств (від малого бізнесу до великих транснаціональних корпорацій), так і на рівні регіонів і країн. При диверсифікації економіки країни важливе місце посідають завдання, які необхідно вирішувати на рівні регіонів і конкретних галузей. Основними вимогами до економічної системи регіону є стійкість та збалансованість, яка має вираз, у тому числі, і через оптимальне для регіону співвідношення між рівнями диверсифікації і спеціалізації експортної діяльності. Усі теорії міжрегіонального поділу праці орієнтовані на отримання вигод від спеціалізації, але високий рівень спеціалізації знижує потенціал економічної стійкості. Тобто, спеціалізація і стійкість економіки регіону являють собою різноспрямовані властивості, підсилення яких необхідно у різні фази економічного циклу: у період пожвавлення і зростання більш ефективна спеціалізація, у передкризовий період і період спаду — диверсифікація, яка надає більшу стійкість. У період різких економічних змін на перший план виходить стабілізуюча функція експортного комплексу регіону, яка реалізується, у тому числі, через диверсифікацію. «Якщо надійність економічної системи до введення структурної надлишковості задовольняє вимогам, встановленим на стадії постановки завдань, то диверсифікація допоможе уникнути зниження надійності економічної системи у разі негативних змін зовнішніх чи внутрішніх. Якщо ж розрахункова надійність економічної системи недостатня, диверсифікація є одним з основних методів підвищення надійності системи, наряду із підвищенням надійності її елементів» [12]. На регіональному рівні диверсифікація трансформується у якісно нову категорію, яка обумовлює створення нових робочих місць і зниження безробіття, що, у свою чергу, призводить до зменшення соціальної напруги. Диверсифікована регіональна економіка стає всебічно розвинутим, відносно стійким до економічних криз багатогалузевим господарством. Таким чином, диверсифікованість експортної діяльності можна визначити у якості однієї із стратегічних домінант ефективного використання експортного потенціалу регіону [8].

У загальному випадку кількість країн, у які здійснюється експорт продукції свідчить про розширення зовнішніх ринків регіону, що є основою функціонування і розвитку експортного комплексу регіону. Розширення кількості позицій експорту по відношенню до країн-партнерів регіону свідчить про більш тісне співробітництво, що створює основу для розвитку більш досконалих форм міжнародного співробітництва; — рівень територіальної спеціалізації ринку експортної продукції. Цей показник визначається шляхом співвідношення обсягу експорту в країну, що є основним партнером даної продукції із загальним обсягом її експорту. Підвищення рівня територіальної спеціалізації ринку у тому випадку, якщо воно обумовлено економічними факторами (сприятливою кон’юнктурою даного товару на ринку) призводить до підвищення ефективності експортних операцій і може розглядатися як фактор оптимізації його географічної структури. Для характеристики диверсифікованості експортного потенціалу регіону необхідно використовувати сукупність комплексних показників, що потребує широких наукових досліджень по відбору, обґрунтуванню і використанню узагальнюючих показників. При цьому важливо акцентувати увагу не тільки на теоретичній, але й на практичній значимості цього питання, так як у сучасних умовах необхідно приймати стратегічні і тактичні рішення. На сьогодні, існують проблеми методичного і організаційного забезпечення управління диверсифікацєюї на регіональному рівні: відсутність сформованої системи показників оцінювання диверсифікації, недостатність статистичного забезпечення для розрахунків показників, що характеризують товарні і територіально-географічні аспекти диверсифікації, відсутність аналітичних центрів, які б могли б збирати і аналізувати відповідну інформацію. Вважаємо, що з цією метою доцільно використовувати потенціал наукових кадрів регіону, створювати лабораторії при вищих навчальних закладах регіону з визначенням фінансування за рахунок держбюджетної тематики, коштів обласних бюджетів, спеціальних фондів. Розробка методики оцінки диверсифікованості експортного потенціалу регіону повинна стати першим кроком при визначенні механізмів диверсифікації, а результати аналізу — основою для визначення заходів, спрямованих на оптимізацію територіально - географічної і товарної структури експорту регіону. Необхідно зауважити, що аналіз проблем диверсифікації зовнішньої торгівлі в умовах спаду економіки не повинен зводитися тільки до проблеми збільшення високотехнологічної продукції у структурі експорту, хоча саме вона є найбільш складною і багатоаспектною. Політика диверсифікації може відбуватися удвох напрямках — інноваційному і інерційному [2]. Інноваційна диверсифікація експорту передбачає сприяння розвитку інноваційного бізнесу, кластерізацію конкурентоспроможних виробництв, орієнтованих на випуск конкурентної високотехнологічної продукції. Інерційна диверсифікація експорту передбачає залучення до експортного товарообігу товарів та послуг що корегують існуючу спеціалізацію за рахунок розширення товарної номенклатури, зміни виробничих програм на користь найбільш затребуваних на світовому ринку товарів, збільшення продажу послуг. Визначення напрямків диверсифікації експортного потенціалу потребує обґрунтування в залежності від специфіки регіону і формалізації у вигляді програми. У період спаду доцільно використовувати можливості обох варіантів диверсифікації. Влада може сприяти диверсифікованості експортного потенціалу регіону шляхом розвитку інституціонального, інфраструктурного, інноваційного середовища, маркетингової підтримки бізнесу.

Література:

1. Дядечко Л.П. Економіка промисловості. Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2010. – 224с.

2. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбатюк; За ред. акад.. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка.- К.: КНЕУ, 2016.- 540 с.

3. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу. – Навч. посібник.- К: ”Знання-Прес”, 2011.- 207 с.

4. Контролюємо прибуток. Оптимізація виробництва й управління підприємством за допомогою електронних таблиць EXCEL Ч.6 // Дебет - Кредит. – 2007. – №27. – с.33-36.

5. Корнєєв, В. Банківський сервіс на ринках залучення і розміщення капіталу / В. Корнєєв // Банківська справа. – 2010. – №1. – с.82-93.

6. Крупська Н. Е. Кредитоспроможність підприємства: поняття та напрями оцінки / Н. Е. Крупська // Економіка, фінанси, право. – 2006. – №9. – С.11-15.

7. Саркісян Л.Г. Казакова О.Б. Технологія торговельних процесів: Навч. посіб. для студ. вузів - К. ЦУЛ, 2007. - 296 c.