Економічні науки /2. Економіка підприємства

Коваль С. Г.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Оцінка особливостей кризового стану підприємств в сучасних умовах

Протягом останніх років в Україні відбуваються процеси економічної трансформації, що призводить до глобальних зрушень в структурі економіки, в суспільній свідомості, в результаті чого формуються системи нових фінансово-господарських відносин. Головним напрямком розвитку при цьому вважається сталий соціально-економічний розвиток країни в цілому і окремих її регіонів. Також здійснюється комплексний підхід до розвитку всіх складових елементів продуктивних сил.

Економічні перетворення почали втілюватись у життя ще в 1991 році, в надзвичайно складних та суперечливих умовах соціально-економічного та політичного руху. Вони відбувались на основі абсолютно непристосованих до ринку структурних елементів планової економіки — виробничих підприємств, фінансових установ.

Оскільки, чітка теоретична концепція переходу від соціалістичного способу виробництва до ринкового була відсутня, це додало соціально-економічним процесам характер хаотичного (або можна ще сказати “броунівського”) руху. Тоді вона викликала появу специфічних форм економічної поведінки суб’єктів господарювання.

Після прийняття в 1996 році Конституції України було підтверджено суспільно-політичні настрої в країні, які були спрямовані на реформування господарського комплексу. В цю епоху застосування механізму банкрутства в господарській діяльності і управлінні підприємством було нерозповсюдженим явищем, тому і був відсутній досвід та кваліфіковані кадри, які вміли б керувати складним соціально-економічним явищем – кризою платоспроможності. В той час не було створено нормативно-правової бази, яка б чітко визначала правила і норми, за якими повинні були діяти учасники кризової ситуації. Банкрутство з погляду мільйонів людей розглядалось як негативне, злочинне і тотожне до фінансової афери явище.

На основі причинно-наслідкового зв’язку між чисельними факторами впливу ринкового середовища на діяльність суб’єктів господарювання банкрутство є унікальним та індивідуальним явищем. При переході до такого стану виникають ускладнення господарських відносин між суб’єктами навколо підприємства-банкрута — економічні, правові, соціальні, інформаційні, психологічні та інші. Процедура банкрутства розглядається як складне соціально-економічне явище.

Трансформації економічного характеру господарського комплексу України почалися ще наприкінці минулого сторіччя. Вони пов’язані з перерозподілом власності на засоби виробництва, а саме на цілісні майнові комплекси, інші основні фонди та активи підприємств, які раніше належали державі. Це відкриває перспективи накопичення фінансового та виробничого капіталів, а також призводить до різкого зростання конкурентної боротьби між суб’єктами економічних відносин.

Економічні трансформації — економічна категорія, яка визначається як процес постійного оновлення систем виробничих відносин за допомогою створення відповідних умов господарської діяльності. У тому числі відбуваються зміни у структурі власності на засоби виробництва.

Показники перерозподілу капіталів в економічному просторі України значно перевищують показники інших країн Східної Європи і СНД. Внаслідок цього національні виробничі системи стають ще більше залежними від коливань зовнішнього середовища. Господарські керівники та працівники підприємства відчуваючи небезпеку кризи на виробництві повинні попереджати деструктивні впливи із зовні. При цьому важливим є вміння професійно користуватись антикризовими механізмами фінансової санації і банкрутства. Як правило вихід із кризової ситуації супроводжується активізацією господарської діяльності, оновленням і оздоровленням виробничої системи, а також її виробничих відносин.

Термін «банкрутство» походить від двох італійських коренів слів: banco — банк, rotto — зламаний. Якщо перевести дослівно, то це означає відмову громадянина або фірми платити за своїми боргами, оскільки відсутні кошти. На асоціативному рівні це пов’язують з фінансовими установами та банками, але насправді банкрутом може стати будь-яка виробнича система ринку, а її економічні відносини з іншими суб’єктами ринку характеризуються як відносини банкрутства та (або) фінансової санації.

Також банкрутство можна розуміти як вимушений засіб вирішення фінансових проблем підприємства, коли звичайними господарськими прийомами не вдається нормалізувати підсистеми відносин господарського суб’єкта, відновити його збалансований стан.

Існує два підходи до сприйняття банкрутства, відповідно є два шляхи його подолання. Перший – англійський (європейський) – виробничу систему підприємства розглядає як сукупність активів, відповідно пропонує зайняти сторону кредиторів, а тоді й розподілити суб’єкт банкрутства на активи в грошовому виразі або просто їх продати. Цей варіант направлений на ліквідацію або повну реорганізацію виробничої системи. В сучасних ринкових системах недоліком такого способу є можливість повної деструкції банкрота як суб’єкта господарської діяльності це супроводжується низкою соціально-економічних проблем не тільки на мікро-, але і на макроекономічному рівні, таких як збільшення рівня безробіття внаслідок скорочення робочих місць, зменшення надходжень бюджету внаслідок зниження податкових платежів підприємства-банкрута, зменшення надходжень до фондів соціального страхування у зв’язку із зменшенням відрахувань до соціальних фондів господарюючого суб’єкта, послаблення конкуренції на ринку товарів та послуг у зв’язку із витісненням або знищенням конкурента тощо [1].

Другий підхід – американський, заснований на більш обережному поводженні з виробничою структурою банкрота. Наголошується на впровадженні більш делікатних заходів фінансової санації, хоча це вимагає більшого часу та грошових вливань. Перевагами такого способу є можливість збереження налагодженої структури господарського комплексу (району, міста, області) і економічних зв’язків за рахунок деяких витрат на фінансове оздоровлення окремого її елементу. Ринкові відносини не дають змоги врахувати грошові інтереси всіх суб’єктів виробничої системи, при цьому деякі з них залишаються забутими і не мають жодного впливу на спосіб розвитку банкрутства, прикладом в даному випадку можуть бути більшість працівників підприємства, особи, які відповідають за показники функціонування території (екологічні, санітарно-гігієнічні, соціально-економічні). В такому разі до економічних характеристик виробничої системи необхідно додати сукупність соціально-економічних вимог, які будуть задоволені при її функціонуванні. При збільшенні кількості та покращенні якості складу суб’єктів відносин банкрутства можна більш різнобічно і повно оцінити місце та роль збанкрутілої виробничої системи в господарському комплексі регіону.

Література:

1. Кузнєцова, А. Я. Антикризовий аспект моніторингу стійкості банківського сектору України [Текст]// Фінанси України. – Київ. – 2010. – № 5 (173). – С. 86-97.

2. Кучерява, З. Деякі аспекти удосконалення законодавства про банкрутство [Текст]// Юридичний журнал. – Київ. – 2011. – № 5 (107). – С. 109-111.

3. Кушнір, В. С. Мікро- та макроекономіка : Навч. посібник / В. С. Кушнір. – К : ІНКОС, центр учбової літератури, 2006. – 256с.

4. Лігоненко, Л. О. Банкрутство та санація суб'єктів господарювання в Україні [Текст] [Текст] : монографія. – Київ : КНТЕУ, 2011. – 348 с.

5. Лузан, Ю. Я. Збалансованість попиту та пропозицій на продовольчому ринку України / Ю. Я. Лузан // Економіка АПК. – 2011. – №8. – С.27-36.