Экономические науки / 5. Управление трудовыми ресурсами

К.геогр.н. Жовнір С.М.

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

імперативи розвитку глобального ринку праці в умовах посилення інноваційного чинника

Посилення процесів структурування світової економіки, яке супроводжується поглибленням міжнародного поділу праці, стимулює створення відповідного інформаційно-інноваційного технологічного базису для формування нового типу працівника – висококваліфікованого, мотивованого до інтелектуально-професійного зростання та здатного обслуговувати новітнє технологічне устаткування. Це, своєю чергою, актуалізує комплекс проблем, пов’язаних з формуванням конкурентоспроможної робочої сили, здатної адаптуватися до технологічних змін і умов функціонування міжнародного ринку праці у контексті інноваційних змін в економіці. Водночас, проблеми функціонування та розвитку ринку робочої сили в умовах глобалізаційних змін залишаються недостатньо дослідженими.

Між тим, посилення інтеграційних тенденцій характерне не тільки для розвитку економічної та технологічної сфер, але й для формування міжнародного ринку праці, що потребує виділення в його структурі окремих сегментів зі своїми закономірностями руху робочої сили. Так, в одному із сегментів робоча сила характеризується відносно стабільною зайнятістю, сталими трудовими навичками, високим рівнем заробітної плати та сталим кваліфікаційним рівнем. Посилення міжнародних зв’язків і світових інтеграційних процесів сприяє розширенню цього сегменту ринку праці. Водночас, зростає внутрішня конкурентна боротьба між представниками цього сегменту, оскільки перевага у наймі на роботу (особливо в умовах обмеженого попиту) надається тим висококваліфікованим працівникам, які володіють винятковими навичками, здібностями у певній сфері прикладання праці та здатні створювати більш якісний продукт.

Другий сегмент ринку праці включає робочу силу, яка походить з відсталих у науково-технічному і економічному розвитку країн, характеризується невисоким рівнем кваліфікації, виступає основним джерелом поповнення резервів нелегальної робочої сили, функцією якої є обслуговування підприємств у постіндустріальних та індустріально розвинутих країнах з високим рівнем заробітної плати власних робітників. Використання такої більш дешевої робочої сили зменшує долю заробітної плати в структурі собівартості продукції цих підприємств, що сприяє підвищенню їхньої конкурентоздатності.

В умовах глобалізації роль людського чинника поступово посилюється, оскільки характерним стає перехід від екстенсивного використання людських ресурсів з низьким рівнем базової професійної підготовки до інтенсивного використання висококваліфікованої робочої сили, більш гнучкої в сфері прийняття рішень і в процесі адаптації до нових технологій. Високотехнологічні сектори економіки потребують висококваліфікованих спеціалістів-універсалів, які мають не лише спеціалізовану професійну підготовку, але й успішно оволодівають навичками підприємницької та управлінської діяльності.

Забезпечення підготовки робочої сили, професійно-кваліфікаційні параметри якої відповідають потребам соціально-економічного розвитку суспільства, виступає як визначальний чинник росту конкурентоспроможності людських ресурсів. В умовах формування інноваційного суспільства функціональними особливостями освіти стають: здатність до сприйняття та використання на практиці нових наукових ідей, технічних інструментів та методів виробництва, формування у працівників новаторських здібностей, ініціативи та підприємливості.

Вирішальним чинником для отримання стійких переваг у конкурентній боротьбі стає мобілізація інтелектуальних ресурсів, що обумовлює необхідність підвищення ролі освіти та професійної підготовки у розвитку людського капіталу. Зростання рівня вимог до якості робочої сили у міру розвитку сучасних технологій потребує постійного удосконалення знань та умінь індивіда протягом трудового життя з метою забезпечення його продуктивної зайнятості, професійної мобільності та конкурентоспроможності. Підвищення якості робочої сили пов’язане з удосконаленням системи підготовки кадрів, що передбачає забезпечення безперервного набуття знань протягом усього життя. Тому в економічній політиці розвинутих держав зростають інвестиції у розвиток освіти і науки, що стає об’єктивним чинником отримання нецінових конкурентних переваг у ході конкурентної боротьби.

У «Глобальному звіті про конкурентоспроможність за 2016 – 2017 роки» [1] представлено результати дослідження економік 135 країн світу. До ТОП-5 країн-лідерів увійшли Швейцарія, Сінгапур, США, Нідерланди, Німеччина. Показово, що усі вони входять до першої двадцятки країн за індикаторами, які характеризують систему вищої освіти і підвищення кваліфікації. За оцінками рівня освіти і кваліфікації майбутньої робочої сили найкращі тенденції демонструють Фінляндія, Нідерланди, Ісландія, Нова Зеландія, Данія, Швеція, Австралія, Бельгія, Норвегія, Великобританія. Україна входить до групи країн, де також очікується зростання людського капіталу, а освіта і навички майбутньої робочої сили (36 місце у рейтингу) будуть кращими, ніж поточної (46 місце у рейтингу).

Досить тривалий час на ринку праці України спостерігається ситуація, коли надлишковий попит на певні види знань і навичок співіснує з надлишковою пропозицією незатребуваних знань і навичок. Така невідповідність між наявними знаннями і навичками та попитом на них в Україні зумовлена впливом різних чинників, найвагомішими є те, що система освіти не реагує належним чином на потреби ринку праці, а ринок праці занадто повільно приводить працівників у відповідність до робочих місць. Це гальмує розвиток компаній, перешкоджає створенню робочих місць, призводить до структурного безробіття, що негативно впливає на економічні показники та добробут суспільства.

Підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки можливе лише за умов збереження та розширеного відтворення висококваліфікованої робочої сили, здатної ефективно функціонувати в умовах високотехнологічного та інноваційного виробництва. Це обумовлено сучасним станом розвитку міжнародного ринку праці, який характеризується відповідними зрушеннями в галузевій структурі робочої сили, що посилює подальшу урбанізацію робочої сили, переорієнтацію її зі сфери матеріального виробництва до виробництва нематеріальних послуг та збільшення обсягів зайнятості у наукомістких галузях. Відбувається процес поступової уніфікації стандартів, систем сертифікації знань, що дозволяє за рахунок спеціалізації праці концентрувати матеріальні, фінансові і людські ресурси на тих напрямах науково-дослідних, конструкторських робіт, у яких вони мають перевагу.

На підставі здійсненого аналізу можна зробити висновок, що якість освітньої системи виступає одним з ключових факторів підвищення продуктивного потенціалу і економічного зростання країн, безпосередньо впливає на поглиблення сегментації світового ринку праці і структурування світової економіки. Отже, національна система освіти має краще реагувати на змінні потреби ринку праці. Вона повинна, по-перше, надавати майбутнім працівникам всебічні знання та вміння, які матимуть широке застосування в умовах дедалі вищої професійної мобільності, зумовленої стрімким технічним прогресом; по-друге, забезпечити надійні підвалини для навчання і підвищення кваліфікації протягом усього життя, щоб задовольняти дедалі вищий попит на висококваліфіковану робочу силу. Очевидна невідповідність знань і навичок вимогам сьогодення й, тим більше, майбутнього, вимагає радикального покращення кваліфікації робочої сили. Для цього в освітній системі України потрібно провести широку реформу, інакше кваліфікація робочої сили і надалі не відповідатиме вимогам інноваційної економіки. Аби підготувати нову генерацію висококваліфікованих фахівців, зрушення в освітній сфері потрібно впроваджувати якнайшвидше.

Література

1. The Global Competitiveness Report 2016 – 2017. – The World Economic Forum: Geneva, 2016.