Филологические науки / 2. Риторика и стилистика

Канд. філол. наук Мелкумова Т. В.

Державний вищий навчальний заклад

«Криворізький національний університет», Україна

До проблеми тлумачення стилістичних засобів синтаксису

Дослідження виражальних можливостей синтаксису виявило, що різні науковці подають неоднакові визначення одних і тих самих явищ, тому вважаємо за потрібне стисло подати наше бачення деяких досліджуваних синтаксичних засобів стилістики. Однією із причин цього є розлога синонімія термінів на позначення стилістичних фігур.

У мовознавчій літературі наявна широка синонімія термінів на позначення стилістичної фігури «стик»: 1) акромонограма [5, с. 13], (В. Чабаненко); 2) анадиплоза [8, с. 432]; 3) анадиплозис [2, с. 233; 7, с. 291; 6, с. 242], (І. Арнольд, О. Ахманова, І. Гальперін); 4) епаналепсис [7, с. 239], (І. Арнольд, О. Ахманова); 5) епанафора [2, с. 233; 9, с. 237], (Н. Бабич, Л. Струганець); 6) епанострофа [2, с. 233]; 7) епістрофа [7, с. 291]; 8) зіткнення [4, с. 45; 7, с. 291]; 9) композиційний стик (Н. Бабич, Л. Струганець); 10) підхоплення [2, с. 233], (І. Арнольд, І. Білодід, І. Гальперін); 11) повтор-підхоплення (М. Брандес, О. Чехівський); 12) редукований повтор (М. Брандес); 13) стик [2, с. 233; 3, с. 261; 4, с. 125; 5, с. 289; 6, с. 247], (І. Арнольд, І. Гальперін). Термін «стик» уживається і мовознавцями, що працюють у галузі стилістики (І. Арнольд, І. Гальперін), і лінгвістами, що займаються риторикою (Є. Клюєв [6, с. 247]), а також часто наводиться укладачами літературознавчих і лінгвістичних довідників [2, с. 233; 4, с. 125].

За такої розлогої синонімії назв більшість науковців має спільний погляд на суть стилістичної фігури «стик». Наприклад: конструкція, у якій наступний уривок синтаксичної одиниці починається тим, чим закінчується попередній [9, с. 237]; повторення кінцевого елемента висловлювання на початку наступного (М. Брандес); стилістична фігура, яка зв’язує повтором окремого слова або словосполучення кінець попередньої мовної одиниці з початком наступної [2, с. 233] тощо.

Подекуди мовознавці ототожнюють поняття «стик» і «епаналепсис» [7, с. 239], (І. Арнольд, О. Ахманова). Л. Мацько узагальнює під терміном «епаналепсис» три різні фігури − епаналепсис, стик і кільце: «епаналепсис − повтор слова в кінці однієї синтаксичної конструкції і на початку іншої або кільцевий повтор (на початку і в кінці висловлення)» [8, с. 437]. Є. Клюєв тлумачить епаналепсис як такий повтор, коли повторювані елементи просто відтворюються один за одним, без жодних варіацій: засідання [Ради] все показують, показують і показують по телевізору [6, с. 245]. Таким чином, стик є різновидом епаналепсису, проте не тотожний йому, оскільки фігура епаналепсису може бути виявлена в межах одного речення.

Природа фігури «хіазм» така, що дає підстави мовознавцям розглядати хіазм як різновид антитези (М. Брандес), паралелізму (Н. Лихошерст) або інверсії [7, с. 722]. На нашу думку, кожне з цих тверджень є правомірним, проте ми схиляємося до погляду укладачів «Літературного словника-довідника» [7, с. 722]: посилена виразність хіазму забезпечується саме зміною порядку розташування компонентів.

Важко віднайти місце в системі стилістичних фігур для конструкції «апокойну». Мовознавці М. Кузнець і Ю. Скребнєв відносять її до виражальних засобів, в основі яких лежить пропуск логічно потрібних компонентів мовлення. Дослідники зазначають, що апокойну називається зрощення двох речень в одне речення, у якому одне й те ж слово виконує водночас дві синтаксичні функції. Науковці розглядають конструкцію апокойну на матеріалі англійської мови, для якої використання цієї фігури не завжди є стилістично забарвленим.

О. Ахманова наводить тлумачення апокойну, у якому характеризує цей засіб як такий, що виражає порушення синтаксичного узгодження в реченні: «Апокойну − конструкція з двома неоднорідними додатками до одного керівного слова: Він хоче миру та щоб люди були щасливі».

Симплоку як виражальний засіб синтаксису розглядають, зокрема, С. Абрамович і М. Чікарькова, Є. Клюєв [6, с. 179−180, 226] й ін. В основному значенні симплока тлумачиться як «повторення серединної частини мовленнєвих одиниць» [5, с. 263].

Часом термін «симплока» в мовознавчій літературі вживають на позначення поєднання анафори з епіфорою [1, с. 185; 4, с. 120; 7, 638; 5, с. 263]. При цьому деякі дослідники послуговуються паралельним терміном − сплетіння [1, с. 185; 7, с. 638]. Науковці використовують синоніми: сплетіння – це анепіфора [2, с. 231; 9, с. 237], включення [8, с. 434], кільце [2, с. 231; 9, с. 237], просаподозис [4, с. 52].

Як бачимо, у літературознавстві й риториці наявна розлога синонімія термінів на позначення стилістичних фігур, а також неодностайне розуміння деяких дефініцій. Дослідження цієї стилістичної проблеми є перспективним, оскільки уніфікація термінів сприятиме точності досліджень.

Література:

1. Абрамович С. Д. Риторика : навч. посібник / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарькова. – Львів : Світ, 2001. – 240 с.

2. Галич О. А. Теорія літератури : підручник [для студентів філол. спец. вищих навч. закладів освіти] / О. А. Галич, В. М. Назарець, Є. М. Васильєв ; за наук. ред. О. А. Галича. – К. : Либідь, 2001. – 488 с.

3. Гальперин И. Р. Очерки по стилистике английского языка / Илья Романович Гальперин. − М. : Изд‑во лит. на иностр. языках, 1958. − 459 с. − (Библиотека филолога).

4. Гетьманець М. Ф. Сучасний словник літератури і журналістики : довідкове видання / М. Ф. Гетьманець, І. Л. Михайлин. – Х. : Прапор, 2009. – 384 с.

5. Квятковский А. П. Поэтический словарь / Александр Павлович Квятковский ; науч. ред. И. Б. Роднянская. − М. : Сов. Энцикл., 1966. − 376 с.

6. Клюев Е. В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция) : уч. пособие [для вузов] / Евгений Васильевич Клюев. − М. : ПРИОР, 2001. − 272 с. 7. Літературознавчий словник-довідник : довідково-енциклопедичне видання [для літературознавців, критиків, викладачів і студентів філол. профілю, учителів-словесників] / авт. кол. : О. Астаф’єв, З. Бичко, Б. Бірчак та ін. ; ред. кол. : Р. Гром’як, Ю. Ковалів, В. Теремко. – К. : ВЦ «Академія», 1997. – 752 с. − (Nota bene).

8. Мацько Л. І. Риторика : навч. посібник [для студ. вищих навч. закладів] / Л. І. Мацько, О. М. Мацько. – К. : Вища шк., 2003. – 311 с.

9. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : підручник [для студентів гуманітарних спеціальностей вищих закладів освіти] / Олександр Данилович Пономарів. – [3‑тє вид., перероб. і доповн.]. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.