Левченко А.В.

Хмельницький національний університет

Техногенна раціональність в контексті сучасного філософського дискурсу

Упродовж усієї соціальної історії еволюція людського суспільства прямувала шляхом зміни домінант розвитку. Спочатку життєдіяльність людини визначалась природними умовами, потім соціоприродними, а в епоху техногенного суспільства - переважно техносоціальними. Але у всі часи людина прагнула раціоналізувати своє буття, тобто організувати його за законами розуму, що соціально розвивається. Людство поступово розширювало свою екологічну нішу, витісняло біосферні процеси і системи потужністю соціотехніки, а потім соціонаукотехніки, ускладнюючи як суспільні, так і соціоприродні взаємозв'язки. Соціоеволюційна раціоналізація періодично призводила до якісних змін в соціумі та природі, але супроводжувалася загальноекологічними  кризами, що абсолютно не зупиняло наступний соціальний розвиток людства, яке все більше і більше долало біогенні обмеження у своїй життєдіяльності.

Тому питання про природу раціональності – не чисто теоретичне, а передусім життєво-практичне. Індустріальна цивілізація – це цивілізація раціональна, ключову роль у ній відіграє наука, яка стимулює розвиток нових технологій. І актуальність проблеми раціональності викликана зростаючою тривогою про перспективи сучасної цивілізації в цілому, не кажучи вже про подальші перспективи розвитку науки і техніки. Кризи, які породжені індустріальною цивілізацією, і передусім екологічна – ось що в кінцевому підсумку стоїть за сьогоднішнім широким інтересом до проблеми раціональності.

Метою даної статті є розгляд суперечностей техногенної раціоналізації та зясування ії неоднозначного впливу на розвиток українського суспільства. Очевидним є те що з однієї сторони, раціоналізація сприяє створенню ефективних умов для соціалізації людини і соціального прогресу в цілому, а з іншої сторони багатогранна економічна та науково-технічна раціоналізація життя прискорює незворотні зміни у соціальному житті людства.

Найбільший внесок у розробку основних тем багатоманітності історичних типів раціональності та її форм зробили І. Добронравова, О. Гвоздіка, С. Кримський, В. Кизим. Проте проблема дослідження раціоналізації техногенного середовища України не розроблена в достатній мірі, тому вивчення специфіки раціональної трансформації техногенного суспільства загалом, і українського суспільства як частини глобалізованого світу, зокрема, є актуальним.

Інтенсифікація раціоналізації особливо пов'язана з процесами доіндустріального розвитку в Західній Європі, а потім і з індустріалізацією суспільних систем на рубежі XVIII - XIX століття, поширенням індустріального розвитку на весь світ. Саме в цей період створюються умови для побудови раціонального ствітоустрою на науковій, техніко-технологічній, економічній і соціальній основах, які доцільно об'єднати єдиним поняттям "техногенна раціональність". "Безліч типів раціональності, - як справедливо відзначає Г. К. Майнберг, - це лише породження, результати і події єдиного розуму, виражені в різних формах його застосування" [5, c. 21].

Під техногенною раціональністю потрібно розуміти сукупність взаємопозв'язаних, взаємообумовлюючих і взаємопосилюючих один одного елементів економічної, техніко-технологічної і наукової раціональностей, комплексна дія яких на соціоприродний розвиток призводить до досить суперечливих наслідків. Техногенна раціоналізація світу, з одного боку, сприяє абсолютному, якісному поліпшенню (граничній раціоналізації) умов життєдіяльності, а з іншого боку, це відбувається за рахунок нещадної експлуатації та руйнування соціоприродного середовища, що веде до нівелювання людських цінностей та становлення нового типу “людини-технічної”.  Цей новий тип людини має певні опції та функції по створенню та вдосконаленню “другої природи” і не замислюється при цьому про наслідки свого хижацько ставлення до оточуючого світу.

Про справжні засади економіки, науки, техніки і технології можна говорити лише, починаючи з Нового часу (XVII - XVIII ст.).  Радикальні перетворення в техніко-технологічному базисі і, відповідно, в суспільних продуктивних силах сприяли не лише трансформації минулих виробничих стосунків, але і їх заміні. Це супроводжувалося як переходом на новий техніко-технологічний, індустріальний ступінь розвитку цивілізації, так і становленням  нової суспільно-економічної системи (капіталістичної формації) з властивим їй капіталістичним способом виробництва. Як відзначає С.Б. Кримський у цей період відбуваються глибинні суспільні зміни в двох напрямах - техніко-технологічному і соціальному. Відбувається зміна способу виробництва суспільного життя : властивий традиційному суспільству землеробський спосіб виробництва змінюється промисловим (індустріальне суспільство), а згодом і науково-технологічним (постіндустріальне суспільство), характерними для техногенного суспільства [4, с.28].

Період техногенної модернізації (в даному випадку перехід людства на новий цивілізаційний і постбіосферний ступінь розвитку) включає три основні етапи: доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний. Має рацію В.Л. Іноземцев, який негативною характеристикою техногенної раціональності вважає те, що вона сприяє безперервному прискоренню прогресу техногенного суспільства. Саме технічна раціональність породжує індустріалізм на основі мануфактурної, а згодом і на фабрично-заводській промисловій діяльності. Це, безумовно, полегшує працю людини, але поступово втягуює у свій безперервний процес модернізації економіку і науку, формує погляди на людину як на інструмент отримання прибутків [2,с.30].

За роки так званих “радикальних економічних реформ” Україна на власному досвіді переконалася в безперспективності техногенного використання основних методів розвитку МВФ, які відкинули не лише її економіку, а і соціальний розвиток на десятки років назад. Україна з почесного місця у першій тридцятці індустріально розвинутих країн перемістилась на 102-е місце по одному з найважливіших соціальних індикаторів ООН -  індексу людського розвитку.

На думку О.М. Ковальова, техногенна раціональність грунтується на цільовій, а не ціннісній орієнтації результатів і їх наслідків. Існує формальна і сутнісна раціональність. Формальна раціональність використовує найбільш ефективні засоби по досягненню мети і не враховує різного роду побічні результати. Сутнісна раціональність грунтується на ціннісному, гуманному, колективному, соціальному аналізі вибору пріоритетних варіантів [3, с.112].

Винятковою особливістю  економічного  стану України є те,  що екологічно  гострі  локальні   ситуації   поглиблюються   великими регіональними    кризами.    Чорнобильська    катастрофа    з   її довготривалими медико-біологічними,  економічними  та  соціальними наслідками  спричинила  в  Україні  ситуацію,  яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.                     

Позитивним моментом техногенної раціоналізації є те що, за два з половиною століття людство досягло більше, ніж за усі 10 тис. років своєї соціальної історії. Були зроблені небачені раніше перетворення засобів і умов життєдіяльності, помітно підвищився рівень і якість життя. Була створена велика предметно-штучна природа - техносфера, базою якої стали результати промислової і науково-технічної революцій. Безперервна заміна менш досконалих структур досконалішими, швидкість змін в економіці, науці, техніці, соціумі, глобалізація і інтеграція світових зв'язків - виявилися невід'ємними рисами техногенної раціоналізації світу.

Зрозумілим є те що розвиток українського суспільства підпорядкований загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція посилення техногенної раціональності. Саме тому в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя українського суспільства проблема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням виживання. Вплив нової реальності, що виникає під тиском техногенної раціональності, має потужний, навіть шокуючий ефект, оскільки вимагає визначити ставлення до засад і динаміки глобалізації та виробити стратегію поведінки відповідно до її парадоксів і викликів.

Таким чином, український соціум перебуває сьогодні в надзвичайно складній ситуації, коли разом з інтенсивними процесами світового технологічного розвитку, формуванням глобальних економічних, політичних, екологічних та культурних асоціацій посилюються процеси, що ведуть значною мірою до девальвації національних цінностей, втрати національної ідентичності, дегуманізації соціального життя. Подібна ситуація вимагає використання нових пізнавальних методологій в україністиці, окреслення сучасних парадигмальних вимірів у гуманітарній науці загалом. Вихідним пунктом і головною ідеєю всіх досліджень, що стосуються осягнення феномена України, мусить бути визнання цінності людини і пріоритету гуманізму над техногенними реаліями.

 

Список використаної літератури:

1.                 Иноземцев В.Л. Трансформации в современной цивилизации: постиндустриальное и постэкономическое общество (материалы «круглого стола») / В.Л.Иноземцев // Вопросы философии. - 2000. -
№1. - С.3-5.

2.                 Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, пер­спективы / В.Л.Иноземцев.  - М., 2000. – 254 с.

3.                 Ковалев A.M. Еще раз о формационном и цивилизационном подходах / А.М.Ковалев // Общественные науки и современность. -1996. - №1. - С.97-104.

4.                 Кримський С. Б. Смисл постісторії  / С.Б.Кримський // Філософська думка.- 2006. -  №4. - С. 22–35.

5.                 Майнберг Г.К. Единый разум и многообразие рациональностей / Г.К. Майнберг // Вопросы философии. 1997. - №9. - С.57-65

6.