Фелоненко А.В., студентка

Науковий керівник: Ведькал Валентина Андріївна, к. іст. н., доцент

Дніпровський національний університет ім. О.Гончара

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ ВІДНОСИН УКРАЇНА – ЄС

Прийняття відповідальних політичних рішень щодо стратегічного курсу на інтеграцію до Європейського Союзу викликало динамічний переговорний процес між головними інститутами ЄС та Україною. В основу цього процесу було покладено основні законодавчі та нормативно-правові документи ЄС, що ґрунтуються на нормах європейського та міжнародного права, відповідно до яких Україна повинна була, враховуючи необхідність реалізації однієї з головних вимог до країн, що бажають вступити в ЄС: гармонізація законодавства, тобто приведення його у відповідність до норм європейського права та визнання й закріплення у відповідних нормативно-правових документах власні євроінтеграційні прагнення. Враховуючи історично обумовлену суспільно-політичну і економічну ситуацію в Україні, в двосторонньому порядку було визнано пріоритетним напрям розвитку відносин між Україною та ЄС на засадах стратегічного партнерства [2, 448].

Розпочинаючи характеристику нормативно-правового закріплення співробітництва України і ЄС, необхідно перш за все виходити з того зовнішньополітичного курсу, який обрала Україна після проголошення незалежності, і на основі якого вона будує міжнародні відносини з іншими державами та утвореннями.

Базовим документом, який визначає правовий механізм співробітництва між Україною і ЄС, є "Угода про партнерство і співробітництво" 1994 року, дата ратифікації – 01.03.1998 року [1]. Головна мета Угоди про партнерство і співробітництво - створення сприятливих умов для інтеграції України у європейський і світовий економічний порядок. Угода також розглядає проблематику політичного співробітництва і має у цілому комплексний характер.

Наступним і вкрай важливим для співпраці України і ЄС документом є "Стратегія інтеграції України до Європейського союзу", затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року N 615/98. ЇЇ метою є реалізація стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі.

Разом з цим намір України розбудовувати відносини з ЄС на принципах інтеграції був проголошений набагато раніше. Так, у Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України» Україна вперше заявила про власні євроінтеграційні прагнення [3, 20].

Відмова вищого керівництва держави у листопаді 2013 року від підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС спричинила початок масового мирного протесту в Україні на захист євроінтеграційних прагнень народу України, що отримав назву «ЄвроМайдан». Після перемоги в Україні Революції Гідності, 13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі», якою підтверджується незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в Європейському Союзі [4].

З підписанням та ратифікацією у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відносини сторін почали розбудовуватися у якісно новому форматі політичної асоціації та економічної інтеграції. Під час підписання Угоди про асоціацію 27 червня 2014 року Президентом України П.О.Порошенком  та під час її ратифікації 16 вересня 2014 року Верховною Радою України було зроблено відповідні заяви, що Україна розглядає укладення Угоди про асоціацію як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції – набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.

Проблематика полягає у тому, що Угода про асоціацію передбачає адаптацію законодавства України до європейських стандартів у сфері оподаткування з метою формування лібералізованого руху товарів, капіталу і послуг, а також з метою протидії та боротьби із правопорушеннями в податковій сфері. Проте варто розуміти, що ЄС очікує, що впровадження на практиці відповідних нормативно-правових актів, в тому числі, положень самої Угоди, буде здійснюватись в контексті принципів права ЄС і практики Суду ЄС.

На думку автора, найбільщ позитивними ефектами від Угоди мають стати: утвердження верховенства права, розвиток свободи слова, захист прав людини, підвищення енергоефективності, диверсифікація постачальників енергоносіїв, підвищення енергоощадності, екологічна спрямованість економічного розвитку, утвердження здорової конкуренції ринкового середовища, впровадження передових методів та інструментів державного управління [6].

Найбільщої небезпеки можна очікувати у найближчій перспективі, і полягатимуть вони в імовірності: загострення воєнного конфлікту з Росією, ліквідації великої кількості неконкурентоспроможних виробництв, збільшення витрат бюджету на впровадження структурних реформ.

Можна виділити першочергові завдання української влади:

1. Кабінету Міністрів України доручити переглянути звіти щодо імплементації Порядку денного асоціації Україна – ЄС та надати реальну картину;

2. Визначити національний механізм імплементації Угоди про асоціацію, включаючи створення ефективної системи координації процесу європейської інтеграції України на державному рівні;

3. Посилити контроль та прискорити затвердження Національної програми імплементації Угоди, який має передбачати детальний перелік заходів покрокової реалізації положень Угоди та строків їх виконання;

4. Забезпечити перегляд повноважень підрозділів центральних органів виконавчої влади, до відома яких належать питання європейської інтеграції, з метою дотримання зобов’язань у рамках Угоди та задля уможливлення виконання ними ключових завдань у сфері європейської інтеграції;

5. Наполегливо та послідовно відстоювати свою позицію щодо надання Європейським Союзом Україні перспективи членства та юридичного її оформлення протягом найближчого часу;

6. Забезпечити інформаційну підтримку процесу ратифікації та імплементації Угоди про асоціацію, насамперед, з метою роз’яснення цілей, змісту та призначення Угоди.

 З 1 листопада 2014 р. окремі розділи Угоди про асоціацію діють на умовах тимчасового застосування до моменту набуття нею чинності у повному обсязі, що відбудеться після завершення ратифікаційного процесу в усіх державах-членах ЄС.

Серед основних цілей Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України  26 травня 2015 р., визначено забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу. Згідно зі Стратегією, Угода про асоціацію між Україною і ЄС визначає стратегічні орієнтири для проведення системних політичних і соціально-економічних реформ в Україні, широкомасштабної адаптації законодавства України до норм і правил ЄС.

Література

1.  Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами N 237/94-ВР від 10.11.1994 р.

2. Копійка В.В., Шишкаренко Т.І. Європейський союз: заснування і етапи становлення. Навч. Посібник для студентів ВНЗ., Київ: видавничий дім "Ін Юре", 2001 – 448с.

3. О. Митрофанова. Україна та ЄС: теорія і практика двосторонніх взаємин. // Визвольний шлях № 1 ст. 16-29.

4. Відносини Україна-ЄС [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://ukraine-eu.mfa.gov.ua/ua/ukraine-eu/relations.

5. Нормативно-правове забезпечення стратегічного курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію, 2007. – (“Євроінтеграція: Український Вимір”).

6. Аналіз досвіду організації виконання угод про асоціацію з ЄС країнами Центрально- Східної Європи та Західних Балкан, Олег Мирошніченко (квітень 2010), http://dl.dropbox.com/u/654017/Int_exp.pdf