Пічко А.С.

студентка 3 курсу спеціальність «Право»

ПВНЗ «Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля»

Монополізм в Україні.

Прогалини антимонопольного законодавства.

Сучасна Україна, проходячи складні етапи свого незалежного розвитку, чималу увагу приділяє економічному розвитку держави, зокрема створенню стабільної та конкурентоспроможної ринкової економіки та досягненню мінімального монопольного впливу на неї.

Варто зазначити, що існування монополії на економічному ринку не порушує чинного законодавства України, але за умови, якщо при цьому відсутнє зловживання своїм становищем.

Отже, монополія – це випадок, коли одне підприємство чи група підприємств випускає значні об’єми продукції в окремій галузі та диктує ціни на ринку.

Виникненню та розвитку монополії передувала Промислова революція XVIII-XIX ст. Її результатом став швидкий розвиток промисловості, промислової техніки, вдосконалення технологій, заміна джерел енергії з пару на нафту або електричну енергію тощо, що потягнуло за собою розповсюдження великих монополістичних підприємств.

Головною відмінністю монопольного товаровиробника є те, що саме він встановлює монопольно високі ціни, та завдяки своєму становищу, тисне на інших товаровиробників, що не відносяться до монопольних, внаслідок чого встановлюються монопольно низькі ціни. Зазвичай, під тиском монопольних компаній знаходяться підприємства невеликих виробничих масштабів, що укладають з монополіями контракти.

На території України згідно відомостей, наданих Антимонопольним комітетом України, монополістами виступають такі підприємства, як ПАТ «Укрзалізниця», НАК «Нафтогаз України», ДП «Украерорух» та ін. Але не зважаючи на велику кількість монополістів, Україна втрачає свої позиції у глобальному рейтингу країн за показниками конкурентоспроможності порівняно з 2012-2013 роками. Згідно Індексу глобальної конкурентоспроможності у 2016-2017рр. Україна посідає 85-е місце у рейтингу країн світу.

Правова база України, що стосується конкурентної політики, формувалася у складних умовах, що виражаються у відсутності висококваліфікованих фахівців в області права.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, державою забезпечується захист конкуренції у економічній діяльності. Окрім цього, правову базу складають Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993р. № 3659-XII, Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2011р. № 2210-III, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996р. № 236/96-ВР та ін.

Однак, в українському законодавстві існує багато прогалин та недоліків. Одна з них стосується діяльності Антимонопольного комітету України, а саме це виражається у тому, що у буквальному розумінні слово «антимонопольний» означає те, що цей комітет виступає проти монополії на економічному ринку взагалі, але згідно ст. 3 ЗУ «Про Антимонопольний комітет», його завданням є здійснення державного контролю за не порушенням законодавства щодо захисту економічної конкуренції та запобігання зловживання монопольним становищем.

Антимонопольний комітет є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що згідно з Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції від 19.04.1994р. №5, наділяється правом розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що притаманне органам правосуддя. Це є порушенням ст. 124 Конституції України, в якій зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та делегування їх функцій іншим особам не допускається.

На даний момент, в Україні майже нерозвинуте законодавство, що стосується монополій у міжнародній торгівлі. Це виражається у тому, що антимонопольне законодавство європейських країн поширює свою діяльність не тільки на компанії на території держави, а й на компанії, що знаходяться за її межами та діяльність яких в майбутньому має або може мати вплив на економіку країни.

Ще однією з важливих проблем, що стосується антимонопольного законодавства, є невизначеність підвідомчості спорів, що пов’язані із оскарженням рішень та дій Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ). Так, ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2011 року №2210-III визначає те, що заявник, відповідач або третя особа можуть оскаржити рішення АМКУ до господарського суду. В той самий час, у п.1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства від 06.07.2005 року №2747-IV, зазначено, що спори фізичних або юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо його рішень чи дії поширюється на юрисдикцію адміністративних судів.

Отже, аналізуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що монополія має своє місце в ринковій економіці України, є і буде існувати надалі, але, нажаль, сучасне законодавство та державні органи, що регулюють діяльність та займаються питаннями, що стосуються ринкової економіки, збереження економічної конкуренції та запобігають зловживанням монопольного становища не є досконалими та потребують доопрацювання компетентними органами та кваліфікованими працівниками, задля забезпечення відсутності протиріччя між нормами діючого законодавства.

Можливими варіантами вирішення існуючих на сьогоднішній день прогалин антимонопольного законодавства є: врегулювання на держаному рівні зниження показників тіньової економіки та запобігання розвитку корупції, заснування чіткого розмежування повноважень між органами, що здійснюють нагляд за збереженням економічної конкуренції та запобіганням зловживання своїм монопольним становищем, а також питання вирішення спорів, що виникають внаслідок дій таких органів, удосконалення у базових законах, що складають антимонопольне законодавство, термінологічного ряду, узгодити між собою норми законодавства, задля запобігання правових колізій, оновлювати законодавство, відповідно до світового досвіду та з огляду на законодавство розвинутих країн світу.