Бочарова М.О.

Студентка 3 курсу,спеціальність «Право»

Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля

м.Дніпро, Україна

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУТУ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

У зв’язку з ситуацією в державі, фінансовими складнощами, проблема банкрутства дедалі стає все більш розвиненою та актуальною. Банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадовільного управління підприємством, нехтування впливу різноманітних чинників макро- і мікросередовиша. Це плата за економічну свободу і вибору певного виду господарської діяльності, ринків збуту, цінової політики та найму робочої сили. Але головна помилка, за що підприємства розраховуються банкрутством – це недобросовісна перевірка цих підприємств керівниками та перевіряючими органами.

Банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури[1]. Банкрутство є фінальною стадією функціонування підприємства. Коло проблем для підприємств є однаковими, таким як: зміна економічного середовища; втрата традиційних ринків збуту продукції; зміна системи планування і, як результат, - порушення ритмічності виробничої діяльності; нестабільність правового поля. Ці поняття не є виключними та стосуються багатьох.

Для визначення цілей процесу банкрутства існують декілька підходів:

- стимулювання розвитку бізнесу та зростання ефективності економіки. Загроза банкрутства суттєво впливає на поведінку ринкових суб'єктів, змушуючи підприємців обережно приймати господарські рішення і підтримувати рівень рентабельності, достатній для обслуговування боргу;

- контроль господарських відносин між окремим суб'єктами ринку. Банкрутство повинно мати загальний характер, поширюючись на всіх без винятку суб'єктів ринку незалежно від організаційно-правових форм господарювання, розмірів, форм власності кредиторів;

- очищення ринку від недієздатних учасників. Інститут банкрутства є одним із інструментів регуляції розвитку ринку, надає завершеності механізму. Саме ринок щоденно змушує одних власників поступатися місцем іншим, сильнішим конкурентам;

- справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від продажу майна банкрута, між кредиторами. Це сприяє ранжуванню кредиторів, тобто визначенню пріоритетів для задоволення їхніх претензій при недостатній кількості майна боржника;

- створення умов для відновлення бізнесу у випадку доцільності. Ситуація банкрутства може бути наслідком співпадання негативних зовнішніх та внутрішніх чинників, управлінських помилок. У такій ситуації доцільно дати шанс вижити і відновити свою діяльність. [2]

На жаль, в період сучасної кризової ситуації в державі дедалі більше розвивається динаміка банкрутства. Разом з тим збільшується кількість підприємств, що отримали збитки від своєї діяльності, після чого вони знаходяться на межі кризи або зовсім в поганому стані. Задля недопущення таких наслідків підприємці повинні скласти план можливого кризового становища та знайти засоби їх вирішення. Це все покладається на керівництво підприємства, яке повинно свідомо поставитись до цього питання та скласти антикризовий план.

Проблеми інституту банкрутства наявні, тому що цей інститут ще тільки розвивається. Законодавство України не є досконалим, тому повинно покращити регулювання в цих сферах та мати на меті зацікавленість інвесторів з інших держав задля іноземних інвестицій та розвитку українського бізнесу, росту економіки.

Щоб процеси банкрутства господарюючих суб'єктів завдавали найменшої шкоди економіці, держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності, а для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу. Серед актів, які регулюють відносини власності, значне місце належить Конституції України, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншим законам економічного блоку [3].

Недосконалість Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» проявлялася в тому, що за перші роки його використання значна частка порушених справ не знаходила свого завершення, великими темпами збільшувалася кількість збанкрутілих підприємств, а діяльність ліквідаційних комісій продовжувалася роками[4]. Тобто головною проблемою питання про банкрутство є сам закон, який з одного боку регулює відносини серед підприємців, а з іншого боку перешкоджає їхній діяльності.

Для усунення перерахованих недоліків інституту банкрутства України необхідно:

- становити більш стислі строки процедур банкрутства;

- мінімізувати видатки на проведення процедури;

- підвищити ефективності процедури;

- змінити статус арбітражних керуючих та контроль за їх діяльністю;

- збалансувати захист інтересів усіх учасників.[5]

Якщо держава буде більш економічно забезпеченою та не буде перешкоджати діяльності підприємств, то, на мій погляд, буде краще як кредиторам, так і боржникам, інститут банкрутства буде більш розвинений. Але все залежить від економічного фактору в державі, бо з фінансовою кризою ніколи підприємства не стануть розвиватись.

Список літератури:

1. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.99 № 784-ХІV [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http /www.rada.gov.ua.

2. Козлянченко О.М. Інститут банкрутства як складова розвитку ринкової економіки [Текст] / О. М. Козлянченко // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №2. - С. 79-88.

3. Друзін Р.В Проблеми державного регулювання інституту банкрутства в Україні/ Р.В. Друзін// Економічні науки. Серія «Облік і фінанси». - 2010.-  № 7(25).  - С. 3- 9.

4. Гуменна Ю.Б., Ларіонова К.Л. Проблеми інституту банкрутства та шляхи їх вирішення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/gumenna-yub-larionova-kl-problemi-institutu-bankrutstsva-ta-shlyahi-yih-virishennya/

5. Брінь П. В. Аналіз сучасного стану інституту банкрутства України / П. В. Брінь, А. Ю. Бондаренко // Вісник Національного технічного університету "ХПІ". Сер. : Актуальні проблеми розвитку українського суспільства. - 2013. - № 69. - С. 155-161.