Запорізький національний університет, Україна

Тенденції розвитку сучасної української правової думки в контексті взаємозв’язку держави та громадянського суспільства

Протягом останніх десятиліть у вітчизняній правничій науці можна вбачати актуалізацію дослідження питань, пов’язаних з характеристикою феноменів держави і громадянського суспільства. Сучасне дослідження держави переживає фундаментальне переосмислення у світлі розуміння як феномену держави, так і тих цінностей державно-правового розвитку, що притаманні сучасності на початку ХХІ ст.

Нинішній період формування державотворчих та правотворчих концепцій України відповідає потребам трансформації української держави до правової, соціальної, демократичної, а українського суспільства - до громадянського. Нові концепції перевірялися часом у процесі реалізації судової, правової, політичної реформ.

До істотних напрямів формування правових поглядів стосовно розвитку держави і права в незалежній Україні варто віднести:

1) становлення загальної теорії держави і права, що ґрунтується на новітніх методологічних підходах і принципах епохи постмодернізму. Оцінка системи права, держави і суспільства, що формується на цих базисах, сформульована в працях П.М. Рабіновича, Ю.М. Оборотова, О.Л. Копиленка, М.В. Цвіка, О.Ф. Скакун та багатьох інших правників. Панівним концептуальним стрижнем у даних підходах є питання прав людини як перевага всякої моделі розвитку держави і права. В даному плані проблемою є формування дієвих механізмів забезпечення та реалізації прав людини, а також напрямів переходу від декларацій до їх практичного втілення. Вирішення цього питання вбачається однією з головних задач української правової науки і практики;

2) процес формування теорій, що стосуються питань нинішнього конституціоналізму та конституційного процесу, який включає проведення судової реформи і децентралізації, а також реалізації принципу верховенства права;

3) механізм взаємодії та взаємозв'язків інститутів держави та інститутів громадянського суспільства (М.І. Козюбра, М.П. Орзіх, О.В. Скрипнюк, В.Ф. Погорілко, Ю.С. Шемшученко та ін.). Цей процес взаємодії має відбуватися на основі принципу верховенства права, побудови системи економічних відносин на правових засадах.

Так, М. Козюбра зазначає, що мета верховенства права — це не просто формальне забезпечення порядку, передбаченого законами та іншими нормативними актами, встановленими державою, а утвердження такого правопорядку, який обмежує абсолютизм державної, передусім виконавчої, влади, ставить її під контроль суспільства, створюючи для цього відповідні правові механізми [1].

Створення та функціонування сучасного українського конституціоналізму як публічно-правової системи конституційної організації сучасного суспільства на основі права і демократії зумовлені кінцевою метою — прагненням обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів особи для досягнення конституційно-правової свободи людини, яка є можливою за умови існування громадянського суспільства — сфери матеріального, духовного та політичного життя людини. Саме громадянське суспільство є «простором свободи» соціально активних особистостей [2, с. 17].

Акцент на незмінному взаємозв’язку держави і суспільства стає вже не стільки певною методологічною примхою деяких дослідників, скільки певною нормою будь-яких досліджень як у галузі теорії держави і права, так і конституційного права. Більше того, подальше поширення у науково-юридичному дискурсі теорій демократії, коли остання, за словами С. Головатого, постає вже не просто як наріжний камінь конституційного правопорядку, а й як універсальна цінність [3, с. 17], змушує розглядати процеси розвитку держави саме в контексті тих змін і трансформацій, що відбуваються у суспільстві (а точніше — в громадянському суспільстві). Зазначене стосується й сучасних досліджень форми держави, які повинні орієнтуватися не лише на експлікацію внутрішньої структури цього поняття, а й на вивчення тих кореляцій, які виникають між формою держави і розвитком громадянського суспільства. Однак крім наукової значущості для сучасної теорії держави і права, питання визначення ролі громадянського суспільства у генезі форми держави є надзвичайно актуальними.

Ідея громадянського суспільства, на думку Ю.М. Оборотова, покликана була нагальною потребою «окреслити коло таких відносин, куди держава не може втручатися» [4].

Найбільш вдалу характеристику громадянського суспільства дав М.П. Орзіх. Під громадянським суспільством він розуміє "по-перше, асоціацію людей, в якій кожна людина вільна як така, що має невідчужувані права, є рівноправною з іншими членами асоціації, самостійна у виборі громадянського стану; по-друге, це позадержавні (інституціоналізовані в громадські об'єднання) асоціації людей за соціальною, етнічною, релігійною та іншою належністю, політичними, економічними, професійними та іншими інтересами; по-третє, це формування на зазначених засадах суспільних (позадержавних) відносин, що розвиваються і функціонують на самоврядних засадах, а також шляхом самопрояву інтересів і волі окремих індивідів та їхніх асоціацій, що діють у правовільному (вільному від державно-правового впливу) просторі суспільства" [5].

О. Скрипнюк, пише: «Зв’язок між громадянським суспільством та державою ніколи не може перетворюватись на їх тотожність… жодний із цих елементів не повинен бути спроможним поглинути інший, оскільки як варіант поглинання держави громадянським суспільством, так і протилежна йому альтернатива, коли держава асимілює громадянське суспільство, мають своїм наслідком зникнення демократії та руйнацію того, що описується поняттям правової держави» [6, с. 206]. Утім, наголошуючи на незаперечному факті впливу громадянського суспільства на державу (державну політику та систему державного управління), слід усвідомлювати, що така взаємодія має наслідки як для окремих державних інститутів, так і для держави в цілому.

Сучасний стан українського суспільства потребує від наукової спільноти пошуку відповідей на загально-соціальні імпульси, які необхідні стратегії реформування: перехід від неконструктивних спроб замінити державу громадянським суспільством до зусиль, які спрямовані на їх збалансовану взаємодію. Саме принцип соціального та політичного балансу у взаємовідносинах держави і громадянського суспільства повинен стати основою для виправлення та корекції нестабільної політичної ситуації [7].

Держава, а скоріше — її визначені інститути, органи державної влади та певні посадовці, часто постають гальмівним фактором на шляху розвитку суспільства. У цьому разі єдиною альтернативою їй постає громадянське суспільство. Громадянське суспільство, акумулюючи здорові сили, має стати фундаментом і засобом впровадження кардинальних політичних і соціально-економічних реформ. Перспективи України, якщо вона прагне не опинитись на узбіччі суспільного прогресу, полягає насамперед в адекватному і чіткому усвідомленні того постмайданівського стану, в якому зараз перебувають суспільство і держава. Реальна оцінка того, що наразі відбувається в Україні необхідна для одужання країни, держави і суспільства [8, с. 29].

Зміна внутрішньополітичного та зовнішньополітичного становища Української держави за час, що минув від початку Революції Гідності, вимагає здійснити реформування політико-правового середовища громадянського суспільства та запровадити новий формат взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами державної влади. Одним із першочергових завдань має стати перезавантаження державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства.

На політичному та законодавчому рівні держава має закріпити формат рівноправного партнерства з організаціями громадянського суспільства. Ключову роль у такому переформатуванні має відігравати нещодавно затверджена Указом Президента України Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки [9].

У Стратегії узагальнено та визначено основні проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні. Окрім вже традиційних із них, які існують тривалий час, відзначено, що «негативний вплив на розвиток громадянського суспільства та забезпечення прав і свобод людини і громадянина справляють тимчасова окупація Російською Федерацією Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та військова агресія Російської Федерації в окремих районах Донецької і Луганської областей, існуючі у зв’язку з цим перешкоди в утворенні і діяльності організацій громадянського суспільства на відповідних територіях» [10, c. 49].

Реалізація Стратегії передбачається за такими основними напрямами: створення сприятливих умов для формування та інституційного розвитку організацій громадянського суспільства; забезпечення ефективних процедур участі громадськості під час формування та реалізації державної, регіональної політики, вирішення питань місцевого значення; стимулювання участі організацій громадянського суспільства в соціально-економічному розвитку України; створення сприятливих умов для міжсекторальної співпраці.

Отже, об’єктивна необхідність реформування та модернізації усіх сфер суспільного життя, що виникла у постреволюційний період в Україні, вимагає переходу до нового, більш ефективного формату взаємовідносин між державою та громадянським суспільством, який відповідатиме сучасним внутрішнім та зовнішнім викликам. Серйозні загрози національній безпеці, спричинені зовнішньою агресією з боку Російської Федерації, ще більше посилюють актуальність питання ефективної взаємодії держави та громадськості.

Література

1. Козюбра М. І. Верховенство права і Україна / Козюбра Микола Іванович // Загальнотеоретичне правознавство, верховенство права та Україна. – Київ : Дух і літера, 2013.- с. 271-328

2. Крусян А.Р. Громадянське суспільство в Україні як передумова сучасного українського конституціоналізму: поняття і тенденції розвитку // Науково-практичне фахове видання Право України, - 2014 № 4 C. 256.

3. Головатий С.П. Тріада європейських цінностей — верховенство права, демократія, права людини — як основа українського конституційного ладу (частина друга: демократія) // Право України. — 2013. — № 8.

4. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие /Под ред. Ю.Н. Оборотова. – Х.: ООО «Одиссей», 2005. – С. 58.

5. Основи правознавства: Навч. Посібник / За ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіха. – Одеса: "Юридична література", 2005. – С.67-68.

6. Скрипнюк О.В. Демократія: Україна і світовий вимір (концепції, моделі та суспільна практика). — К., 2006.

7. Оніщенко Н.М. До питання про пошук балансу у співвідношенні громадянського суспільства та держави // Науково-практичне фахове видання Право України, - 2014, № 4, с. 55.

8. Медведчук В.В. Громадянське суспільство як фундаментальна основа демократичного розвитку України // Науково-практичне фахове видання Право України, - 2014, № 4, с. 256.

9. Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні : указ Президента України від 26 лютого 2016 року №68/2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/682016- 19805.

10. Розвиток громадянського суспільства України в умовах внутрішніх і зовнішніх викликів / В.М. Яблонський, О.М. Балакірєва, Т. В. Бєльська [та ін.]; за ред. О.А. Корнієвського. – К.: НІСД, 2016. – 72 с.