Проблематика використання судової експертизи в адміністративному судочинстві

Калюкін К.Б., студент

Запорізький національний університет

Однією з умов всебічного та справедливого розгляду адміністративних справ під час збирання та аналізу доказів є широке використання спеціальних науково-технічних знань із різних галузей. Ефективною формою їх використання в адміністративному судочинстві є судова експертиза, оскільки залучення експертів, а отже, фахівців у певній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, дає можливість всебічно і повно з’ясувати обставини справи і вирішити питання по суті.

Дослідження, присвячені судовій експертизі в адміністративному судочинстві, майже не проводилися. Указаний правовий інститут потребує глибокого вивчення з огляду на зміни, яких зазнало вітчизняне адміністративно- процесуальне законодавство останнім часом.

На теоретичному та практичному рівнях питання доказування, в тому числі й судової експертизи, досліджувалися в роботах таких учених-процесуалістів, як: С. М. Абрамов, В. Д. Арсеньєв, Р. С. Бєлкін, В. Є. Бергер, С. В. Бородін,О. М. Васильєв, І. В. Виноградов, В. Г. Гончаренко, В. В. Комаров, С. В. Курильов, Т. О. Лі- луашвілі, Г. М. Надгорний, О. В. Немировська, Ю. К. Орлов, А. Я. Паліашвілі, І. Л. Петрухін, Т. В. Сахнова, М. С. Строгович, В. І. Тертиш- ніков, М. К. Треушников, М. И. Штефан тощо, проте особливості порядку та меж застосуван - ня експертизи в адміністративному судочинстві не знайшли належного висвітлення.

Робота покликана встановити особливостей призначення, проведення та оформлення експертних досліджень, що мають процесуальне значення, зокрема комісійної та комплексної експертизи. Така мета зумовлює виконання такого завдання, як з’ясування змісту та сутності поняття судової експертизи.

У навчальній та науковій літературі термін «судова експертиза» трактується широко і має кілька значень. Він широко застосовується під час проведення різних наукових, технічних та інших досліджень, виконання яких вимагає спеціальних знань. Залежно від того, на якому аспекті судово-експертної діяльності робиться акцент, під судовою експертизою розуміють інститут доказового й процесуального права; систему процесуальних відносин; форму використання спеціальних знань; процедуру дослідження й оформлений по її завершенню процесуального документа - висновок експерта [2, с. 6].

Стаття 1 Закону України «Про судову експертизу» (далі Закон) [5] закріплює термін «судова експертиза» на законодавчому рівні і визначає її як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. У всіх наведених визначеннях є можливість виявити обидва аспекти судової експертизи - гносеологічний і процесуальний.

Судова експертиза, як і наука криміналістика, вже вийшла за межі кримінального процесу і на даний момент обслуговує цивільне, господарське і адміністративне судочинство, де розгляд справ неможливий без використання сучасних досягнень природничих, технічних, економічних та інших наук, а також знань, що набуваються шляхом спеціальної підготовки або професійного досвіду, які необхідні для вирішення питань, що виникають, та які прийнято називати спеціальними знаннями [5; 7, 8–23].

Основним джерелом спеціальних знань Законом визнаний експерт, який використовує їх у процесуальній формі, – під час провадження судової експертизи.

У діючому КАС України інституту судової експертизи присвячено одну статтю у главі 5 «Учасники адміністративного процесу» (ст. 66), п’ять статей (статті 81-85) у главі 6 розділу II «Докази» і три статті у главі 3 розділу ПІ «Судовий розгляд справи» (ст. 129, ст. 131, ст. 148). Незважаючи на те, що в КАС України законодавець не надав визначення терміна «судова експертиза», аналіз названих статей дозволяє констатувати, що під судовою експертизою в адміністративному процесі варто розуміти спеціальне дослідження певних фактичних обставин адміністративної справи, яке проводиться на підставі ухвали адміністративного суду спеціальним суб’єктом (особою), що володіє спеціальними знаннями в галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, у результаті чого утворюється новий засіб доказування - висновок експерта.

Судова експертиза – це самостійна процесуальна форма перевірки існуючих доказів та здобуття нових. Судові експертизи можна класифікувати за організаційно-процесуальними, науково-методичними та іншими підставами. Все залежить від того, які практичні завдання ставляться, і кому доручається їх вирішення.

За процесуальним критерієм КАС України виділяє чотири види судових експертиз - комісійну, комплексну, повторну та додаткову (статті 83-84), які мають особливості щодо їх процесуального порядку призначення та проведення, тобто мають процесуальне значення.

Прийнятий і введений в дію з 1 вересня 2005 р. Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ) значно розширив правове регулювання спеціальних знань судової експертизи як однієї з основних процесуальних форм їх використання в адміністративному судочинстві.

У главах КАСУ “Учасники адміністративного процесу” (5) та “Докази” (6) розділу ІІ, а також розділі ІІІ “Провадження суді першої інстанції” (ст. 66, 69, 8185, 92, 129, 131, 148, 150, 156, 165) розглядуються питання призначення і проведення експертиз.

Джерелом доказів в адміністративному судочинстві є і висновки експертів. Висновки експертів в адміністративному судочинстві застосовується не так часто як в кримінальному процесі, оскільки значна частина даних адміністративних справ пов’язані з оскарженням правових актів [2; 8].

Головним призначенням експертизи адміністративному судочинстві є якісна оцінка спеціалістом з урахуванням вимог законодавства обставин справи, розуміння і оцінка яких виходить за межі обов’язкових знань судді адміністративного суду. Відповідно до ч. 2 ст. 81 КАСУ такими знаннями є спеціальні знання в області науки, мистецтва, техніки, ремесла. Позиції законодавця щодо обставин призначення експертизи в інших видах судочинства і провадження у справах про адміністративні правопорушення відрізняються (див. ст. 75 КПК і ст. 273 КпАП).

В адміністративному законодавстві немає чітко визначених обставин, коли має бути призначена експертиза.

Після відкриття провадження в адміністративній справі суддя проводить підготовку справи до судового розгляду. Визнавши необхідним проведення у справі експертизи, суддя виносить ухвалу про призначення експертизи, яка є процесуальною підставою для її проведення. Структура такої ухвали звичайна: вона складається з трьох частин – увідної, описової і резолютивної. Проте перелік необхідних відомостей, які вказуються в ухвалі, не є вичерпним [1].

Ухвала про призначення судової експертизи повинна містити відомості про роз’яснення експертові його прав і обов’язків, про попередження експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.

Однією з важливих частин ухвали суду про призначення експертизи є правильно і вичерпно сформульовані питання . Практика показує, що формулювання питань для суду є складною справою. Інколи їх ставлять нечітко, неточно або некоректно. При постановці питань у деяких випадках не враховуються сучасні можливості експертизи.

Для полегшення роботи суду щодо правильного визначення завдань експертизи формування питань, які виносяться на експертизу, наказом Міністерства юстиції України затверджені Науково-методичні рекомендації з питань підготовки і призначення судових експертиз, а також видані спеціальні посібники, які визначають завдання, що вирішуються за допомогою окремих видів експертиз, орієнтовний перелік питань, об’єкти і матеріали, які повинні надаватися для проведення експертизи [3; 8].

Враховуючи значущість висновків експерта при розгляді справ в адміністративному суді, законодавець визнав, що здійснення експертної діяльності ґрунтується на законодавчо закріплених принципах, основними з яких є компетентність, незалежність і об’єктивність осіб, які проводять експертизу, відповідність їх вимогам чинного законодавства, відповідальність за достовірність і обґрунтованість експертних висновків тощо.

Слід зазначити, що ч. 3 ст. 81 КАСУ встановлює, що особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експертові. Це нове правило, яке стосується вибору експерта для вирішення питань, що вимагають застосування спеціальних знань. Ні у кримінальному, ні в господарському, ні в інших видах судочинства особи, які беруть участь у справі, не мають таких прав.

Ст. 66 КАСУ визначає основні принципи процесуального положення і правовий статус експерта в адміністративному процесі, що повністю відповідають вимогам, встановленим Законом України “Про судову експертизу”. У вищезгаданій статті вказуються всі права експерта, пов’язані з дослідженням матеріалів справи, оплатою виконаної роботи і викликом до суду.

Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Він долучається до справи. У висновках експерта (ст. 82 КАСУ) вказується коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, які були поставлені експертові, які матеріали експерт використовував, докладний опис проведених досліджень, зроблені результаті їх проведення висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. Оскільки висновок експерта є вельми важливим підсумковим документом, видається, що структура висновку має бути детальніше визначена у статті. Зокрема, якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти, які мають значення для справи і відносно яких йому не були поставлені питання, він може включити до висновку власну думку про ці обставини, проте вона має бути вказана після питань, які були поставлені в ухвалі про призначення експертизи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експертові дати усне пояснення щодо свого висновку.

Після отримання висновку експерта особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з ним, просити суд про призначення повторної, додаткової, комісійної або комплексної експертизи.

На відміну від КПК, в КАСУ, як і в ЦПК (ст. 148, 149, 150), введені окремі статті про порядок призначення і проведення експертизи: первинної (ст. 82), комплексної (ст. 84), додаткової і повторної (ст. 85).

Комісійна експертиза має місце у випадках, коли для дослідження об'єкта залучаються фахівці одного профілю. Така експертиза проводиться не менше ніж двома експертами однієї галузі знань. У Інструкції немає поняття “комісійна експертиза”, а тому відсутні і положення щодо її проведення. КАСУ також не визначає випадків проведення такого роду експертиз.

Ухвала адміністративного суду про призначення комплексної експертизи має деякі особливості. В ній вказується назва експертизи і установа, експертам якої доручено її проведення, а якщо у проведенні експертизи бере участь особа, яка не є співробітником експертної установи, то вказуються також її дані. Якщо проведення експертизи доручене експертам декількох установ, то вказується, яка з цих установ є провідною. Крім того, ухвала про призначення комплексної експертизи направляється кожній експертній установі (експертові). Об’єкти дослідження і матеріали справи направляються провідній установі. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка стосується проведених ним досліджень, і несе за це відповідальність. Спільний висновок дають експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У комплексній експертизі, як і в комісійній, у разі виникнення розбіжностей між експертами, експерт, не згодний з висновками іншого експерта, дає окремий висновок з усіх питань або ж тільки з питань, щодо яких виникли розбіжності.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 р. “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” висновок визнається неповним, коли експерт досліджував не всі подані йому об’єкти чи не дав вичерпних відповідей на поставлені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

Якщо під час розгляду справи судом будуть встановлені порушення законності з боку експерта, вживаються відповідні заходи щодо притягнення такого експерта до відповідальності. Судом, відповідно до ст. 166 КАСУ, може бути винесена окрема ухвала і направлена відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а також для притягнення до відповідальності експерта (ст. 340 КПК, ст. 235 ЦПК).

У чинному КАСУ не передбачена окрема стаття, яка б регламентувала допит експерта в суді (як у ст. 311 КПК), не передбачено проведення експертизи в суді (як у ст. 310 КПК), що, на наш погляд, є упущенням. Також відсутня стаття, яка б регламентувала отримання зразків для експертного дослідження (як у ст. 199 КПК).

Практика застосування Закону, як основного правового регулятора стосунків у сфері судово-експертної діяльності, підтвердила його важливість і необхідність. Переважна більшість положень Закону не втратили своєї актуальності, але статті, які закріплюють основні положення здійснення судово-експертної діяльності і визначають статус судових експертів, потребують внесення змін і доповнень. Так, наприклад, злободенним залишається питання порядку здійснення судової експертизи експертами, які не працюють в державних установах. Здійснення судово-експертної діяльності на підприємницьких засадах, на наш погляд, протирічить діючому процесуальному законодавству.

Введення атестації і державної реєстрації методик, які застосовуються під час проведення експертиз, має важливе значення для об'єктивізації висновків експерта судом. Крім того, добре було б закріпити на законодавчому рівні проведення судових експертиз фахівцями, внесеними до Реєстру атестованих судових експертів не лише в кримінальних справах, а й в інших категоріях справ.

Таким чином можна підсумувати, що в адміністративному судочинстві проведення експертиз більш обмежене, порівняно з кримінальним і цивільним процесами. Аналіз практики призначення і проведення експертиз відсутній. Проте є постанови Пленуму Верховного Суду України про призначення експертиз в кримінальних і цивільних справах, в окремих категоріях спорів, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, де передбачено призначення і проведення експертиз, що є основою і для адміністративного судочинства.

Список використаної літератури

1. Кодекс адміністративного судочинства України. - X. : Одіссей, 2011. - 152 с.

2. Адміністративна юстиція України: Проблеми теорії і практики. Настільна книга судді.1. – К.: Вид-во “Істина”, 2007. – 607 с.

3. Адміністративне право України. Академічний курс. – У 2 т. – Т.2: Особлива частина /2. редкол.: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Юридична думка, 2005. – 624 с.

4. Експертизи у судовій практиці. / за ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Юринком Інтер, 2005. – 3. 386 с.

5. Головченко В. В. Юридична термінологія : довідник / В. В. Головченко, В. С. Ковальський. - К. : Юрінком Інтер, 1998. - 224 с.

6. Надгорний Г. Закон України «Про судову експертизу» / Г. Надгорний, М. Сегай, Б. Ісакович // Право України. - 1999. - № 2. - С. 75-78.

7. Сахнова Т. В. Судебная зкспертиза : учебник / Т. В. Сахнова. - М. : Городец, 2000. - 368 с