Право/ 2. Адміністративне і фінансове право

К.ю.н., доц. Городецька І.А.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Україна

Щодо джерел правового регулювання інформаційної безпеки України

Загалом проблематиці дослідження різних аспектів джерел права, зокрема, їх сутності та змісту приділяли увагу такі науковці, як В.Б. Авер’янов, І.В. Арістова, К.Г. Волинка, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, В.В. Галунько, О.В. Зайчук, А.М. Колодій, В.К. Колпаков, М.В. Кравчук, В.С. Ковальський, В.І. Курило, А.І. Марущак, Н.М. Оніщенко, П.М. Рабінович, М.В. Сильченко, С.Г. Стеценко, О.Д. Тихомиров, Л.М. Шестопалова та інші. В юридичній літературі мають місце різні підходи до визначення поняття «джерело права». У теорії права під юридичними джерелами або формами права розуміються офіційні способи вираження і закріплення змісту правових норм, за допомогою яких норми права стають загальнообов’язковими [1. с. 121]. Саме в даному контексті розглядатимуться і джерела правового регулювання інформаційної безпеки. Останні – це нормативно-правові акти, прийняті органом державної влади або органом місцевого самоврядування в межах встановленої для них компетенції, і, які регулюють відносини у сфері попередження погіршення інформаційної безпеки та виникнення загроз, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства й держави в інформаційній сфері.

Відносини у сфері інформаційної безпеки регулюються нормами декількох галузей права. Зокрема, для питань інформаційної бeзпеки людини та суспільствa прaвовою основoю є їх iнформаційні прaва, визначенi нoрмами Кoнституції України. До тaких слiд вiднeсти нoрми, якими визнaченi бaзовi (пoлiтичнi або грoмадськi) прaвa в сфeрі iнформації, це, зокрема, ст. 34 Конституції (свобода думки і слова), ст. 31 Конституції (таємниця листування), ст. 32 Конституції (таємниця приватного життя) тощо [2], а також норми, які містяться в міжнародних нормативно-правових актах з прав людини, а саме, Загальній декларації прав людини і громадянина [3], Міжнародному пакті про громадянські і політичні права [4], Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права [5] та ін.

Базовими національними нормативно-правовими актами у сфері інформаційної безпеки є Закони України «Про інформацію», «Про основи національної безпеки України». Останній визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, у тому числі й інформаційній [7]. Також, до розглядуваних джерел слід віднести Закони України «Про державну таємницю» (регулює суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України) [8], «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (регулює відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах) [9] та ін.

Крім того, до правової бази інформаційної безпеки входить велика кількість правових норм, що містяться у законах та підзаконних актах, які регулюють окремі питання інформаційних відносин в Україні: інформаційна діяльність органів публічної влади, зв’язок, діяльність засобів масової інформації, культура, підприємницька діяльність в сфері інформації тощо. У нормативно-правових актах з цих питань містяться окремі положення, що покликані встановити необхідний рівень безпеки відповідних видів інформаційної діяльності. Важливу роль в реалізації даного вектору державної політики відіграють, також, правові норми, якими встановлюється юридична відповідальність за правопорушення, які посягають на інформаційну безпеку України, і які охоплюють міри кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та іноді й цивільно-правової відповідальності [10, с. 153].

У сучасних умовах трансформації міжнародних відносин необхідність удосконалення нормативно-правового забезпечення та попередження й нейтралізації потенційних і реальних загроз національній безпеці України в інформаційній сфері є реальною потребою сьогодення та одним з першочергових завдань нашої держави.

Література:

1. Волинка К. Г. Теорія держави і права : Навч. посіб. – К. : МАУП, 2003. – 240 с. – Бібліогр. : 229 – 232.

2. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30 – Ст. 141.

3. Загальна декларація прав людини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. / Док. ООН/PES/217 А

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Прийнято 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Док. ООН А/RES/2200 А (XXI)

5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. Прийнято 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Док. ООН А/RES/2200 А (XXI)

7. Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 р. № 964 – ІV // Офіційний вісник України. – № 29. – с. 38. – Ст. 1433. (Редакція від 07.08.2015)

8. Закон України “Про державну таємницю” від 21.01.1994 року № 3855-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93. (Редакція від 09.08.2015)

9. Закон України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” від 05.07.1994 № 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286. (Редакція від 19.04.2014)

10. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки: дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / Кормич Борис Анатолійович. – О., 2004. – 426 с.