“Право”/9. Гражданское право

Чигиринський С.В., Компанієць М.І.

студенти V курсу, напряму підготовки «Правознавство»

Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля, Україна

ПРОБЛЕМИ ВІДІБРАННЯ ДИТИНИ БЕЗ ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ

Майже кожного дня в новинах демонструють або описують сюжети пов’язані з відібранням дитини від батьків. І в кожному сюжеті репортери ставлять багато питань на які не було отримано відповіді під час досудового спілкування батьків з представниками органів опіки та піклування, судового слухання справи та ін. Окремі батьки, після того як не знайшли захисту в судах України звертаються до Європейського суду з прав людини і отримують там перемогу над законодавством нашої держави.

В Україні проблема відібрання дитини без позбавлення батьківських прав врегульовано статтями 164, 170 Сімейного кодексу [1]. Твердження цих статей тільки перелічує випадки за яких відбувається відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, та не містять чітких критеріїв при з’ясуванні у суді.

Підставами для відібрання дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав серед яких простежується нечіткість є, серед іншого, ухилення батьками від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини та випадки, коли залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

В даний час законодавством України не уточнює дані поняття та не встановлює механізм оцінки можливої небезпеки, яка загрожуватиме дитині у випадку її проживання з батьками. Єдиного підходу щодо оцінки цих поняття не розроблено, вони є оціночними категоріями и вирішуються на розсуд суду.

На прикладі справи Савіни проти України простежується те, що у зв’язку з неврегульованістю законодавства дитину можуть відібрати через те, що діти живуть в невишуканих побутових умовах. [5] Проблема щодо існування дійсної небезпеки для дітей у випадку продовження їх мешкання з батьками не було розглянуто належним чином, бо цього й не вимагає чинне законодавство.

На сьогоднішній час суд не має обов’язку заслуховувати думку дітей або досліджувати інші докази. На практиці основою для ухвалення судових рішень є інформація, надана органами опіки та піклування, і це одразу ставить батьків в уразливе становище при розгляді справи суддею. У справі Савіни проти України Європейський Суд зазначив, що державні органи не спробували покращити умови життя дітей, надавши матеріальну допомогу, а не займатися найпростішим, відбирати дітей у батьків.

Наступною проблемою, яку роз'яснив Європейський суд у справі Савіних є те, що після того, як у них відібрали дітей, їх направили у різні навчально-виховні заклади, які знаходилися у різних містах, що позбавило можливості дітей спілкуватись один з одним та з батьками. Згідно п. 3-3 постанови Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» від 24 вересня 2008 р. № 866 служба у справах дітей у разі необхідності направляє дитину до закладу соціального захисту дітей, після чого питання розлучення дитини з членами родини випадає з нагляду держави.

Також у цій постанові в п. 36 зазначено: «Ріднi брати і сестри не можуть бути роз'єднані під час влаштування. У разі неможливості влаштувати їх разом через стан здоров'я одного з братів/сестер опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, керівники закладів зобов'язані забезпечити постійні контакти між дітьми, в тому числі періодичні зустрічі, листування, телефонні розмови, обмін фотокартками тощо. Якщо за віком або станом здоров'я дитина не може самостійно писати, повідомлення від її імені та з її слів пишуть особи, які здійснюють догляд за дитиною. Періодичність зустрічей встановлюється залежно від обставин перебування дітей, але не рідше ніж два рази на рік». [3]

Але те що прописано в постанові, не являється законом і не завжди виконується, а іноді і зовсім ігнорується з боку представників соціального захисту. Необхідна проста, доступна та ефективна система контролю за діяльністю державних органів в цій галузі з швидкими мірами реагування на порушення, зведена в рамки закону. Ось над чим зараз працюють фахівці.

Вважаємо можливим вирішити в нашій державі проблему відібрання дитини з родини без позбавлення батьківських прав.

Всі питання, пов’язані з цією проблемою повинен вирішувати тільки суд. Так як врахувати всі випадки, за яких дитині при проживанні з батьками може погрожувати небезпека, дуже складно, а іноді неможливо.

При вивченні судом справи, потрібно законодавчо зобов’язати суд кожного разу вислуховувати думку дітей та кожного з батьків, проводити потрібні експертизи за ініціативою суду або якщо на цьому наполягає хоча б одна зі сторін справи, надавати батькам строк для поліпшення умов проживання дітей та усунення небезпеки для них.

В вирішенні цієї проблеми важлива підтримка держави, а саме запровадження профілактичних заходів з фінансової та психологічної підтримки багатодітних та інших сімей, які мають особливі потреби по проживанню та вихованню дітей.

Також ми пропонуємо закріпити положення щодо заборони роз’єднання рідних братів і сестер під час прийняття рішення про їх розміщення у Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» [2], а не у підзаконному акті, постанові Кабінету Міністрів, встановити обов’язок органів опіки та піклування забезпечувати зустрічі братів та сестер не рідше п’яти разів на рік. Також таке положення потрібно було б закріпити і у відношенні батьків та інших родичів: дід, бабка, дядьки, тітки, інші брати та сестри.

Для надання родині можливості підтримувати регулярні контакти та зв’язки між собою, на законодавчому рівні потрібно зобов’язати органи опіки та піклування направляти дітей у заклади, до яких батьки та інші родичі можуть мати доступ (на певній відстані від місця їх проживання), та враховувати думку батьків при виборі соціального закладу.

Інші рекомендації треба було б внести у вигляді змін до необхідних підзаконних актів, обов’язкових для виконання:

1) відібрання дитини від батьків розглядати як виключно винятковий захід, проведення застосування якого можливе тільки з метою захисту інтересів дитини;

2) при розгляді матеріалів судам справи треба вивчати причини незадовільного виховання дітей, і в першу чергу безвідповідальності батьків. Суди мусять аналізувати незалежні докази такі як експертний висновок психолога та інші, щоб оцінити емоційну чи психічну зрілість батьків та можливості і бажання в розв’язанні сімейних проблем, їх мотивацію у забезпеченні дитини всім необхідним та безпечним для її здоров’я;

3) при розгляді справ суди повинні вивчити всі матеріали і у мотивувальній частині викласти про те, чи зазнаватиме дитина, проживаючи з батьками жорстокого відношення з їх сторони, чи переживатиме вона через відсутність необхідного піклування, через недостатнє виховання та відсутність підтримки від рідних, або визначити, чи виправдовується необхідність встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров’я;

4) зобов’язати суддів під час слухання справи про відібрання дітей у батьків, та при зазначенні мотивувальної частини судового рішення встановлювати, чи робили заявники (соціальні служби) спроби усунути негативні фактори та перешкоди, які призвели до цієї ситуації, чи існують якісь додаткові дані стосовно фактичного обсягу та достатності соціальної допомоги або змісту конкретних рекомендацій, наданих під час консультування, а також пояснень, чому ця допомога та рекомендації не дали результату;

5) суди мають аналізувати, чи здійснили відповідні органи опіки і піклування обов’язок з захисту єдності сім’ї і чи дослідили вони достатнім чином ефективність менш суворих інших заходів перед тим, як заявляти про відібрання дітей від батьків; також, суд має визначати реальний обсяг та достатність соціальної допомоги, яку отримує родина, та зміст конкретних рекомендацій, які були надані батькам під час консультування співробітниками органів опіки та піклування, а також пояснення, чому ці рекомендації не дали результату;

6) рішення про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав не може базуватися тільки на доказах, зібраних представниками органів опіки та піклування. В судовому засіданні необхідно вислухати думку дитини, коли це дозволяє її психо-емоційний стан та стан здоров’я, а також батьків, сусідів та інших свідків. Потрібно покласти обов’язок на суд вживати заходів для отримання висновків відповідних психологічних та інших досліджень та медичних довідок. Суд неодмінно повинен враховувати те, чи відомі реальні факти заподіяння батьками шкоди дитині.

Потрібно змусити суд у випадках, коли це доречно, у рішенні про відібрання дитини встановлювати певний строк, на який дитина має бути відібрана від батьків, який може бути подовжений рішенням суду. На батьків треба покласти обов'язок усунення факторів, які складають загрозу для дитини, коли це можливо.

Література:

1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135

2. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 № 2342-IV, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 6, ст.147

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» від 24 вересня 2008 р. № 866 – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF

4. Нечіткість підстав для відібрання дітей у батьків без позбавлення їх батьківських прав. –Режим доступу: http://precedent.in.ua/2016/04/05/nechitkist-pidstav-dlya-vidibrannya-di/#i

5. Рішення Європейського суду з прав людини за справою "Савіни проти України" (Заява N 39948/06) від 18.12.2008. –Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/974_454