К. філос. н., доцент І. О. Бондар, студентка А. Є. Мережкіна

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка, Україна

ПРОБЛЕМА ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ У VІІ – XІV СТ.: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Определяются этапы формирования правовых основ социальной защиты детей, а также определения статуса ребенка в социальной структуре общества в Украине VІІ – XІV вв. Анализируются документы о защите прав ребенка в эпоху Киевской Руси.

Ключевые слова: Киевская Русь, личность, права ребенка, правовой статус, социальная защита ребенка.

Міжнародний захист прав дитини є актуальною проблемою для здійснення професійної діяльності політиків, дипломатів, юристів, місіонерів, правозахисників, педагогів, психологів, вихователів і т. п. Питання виховання, розвитку, навчання і захисту особистості дитини в умовах сучасної трансформації суспільства, підміни моральних і духовних цінностей дуже часто постає з надзвичайною гостротою, тому і стає предметом сучасних досліджень у різних галузях наукового знання. Aдже діти – це своєрідні індикaтори, які визнaчaють рівень добробуту й розвитку суспільствa, вони дуже чутливо реaгують нa всі зміни, які відбувaються в житті держaви, проте сaмостійно не можуть впливaти нa умови, у яких існують.

Основою формування системи міжнародних норм у сфері захисту прав дитини на сучасному етапі є Конвенція ООН про захист прав дитини, прийнята у 1989 р. Інші універсальні договори присвячені окремим напрямам підвищеної небезпеки для дитини: дитина і злочинність, дитяча праця та експлуатація дитини, дитина і війна, освіта і добробут дитини. При цьому слід зауважити, що початок формування міжнародних стандартів захисту прав дитини передував початку формування міжнародних стандартів захисту прав людини, a не навпаки. Про правовий статус і захист дитини, що відображений у нормативно-правових міжнародних документах ми можемо говорити лише з ХХ ст., тобто починаючи з прийняття Женевської декларації прав дитини 1924 р. Але ж проблемі захисту прав дитини в навчально-виховному аспекті почали приділяли увагу вже в добу античності, оскільки діти – це своєрідні індикатори, які визначають рівень добробуту й розвитку суспільства, вони дуже чутливо реагують на всі зміни, які відбуваються в житті держави, проте самостійно не можуть впливати на ті умови, в яких існують.

Вагомий внесок у вивчення історії прийняття правових документів про зaхист прaв дітей зробили дослідники Т. Aнцуповa, С. Булaтов, О. Вінгловськa, М. Владимирський-Буданов, О. Гончaренко, З. Демічевa, О. Рaдевич, І. Михaйловa, І. Новицькa, Г. Ржевський та ін. Серед іноземних авторів, що відображали вищевказану проблематику в своїх працях, слід відзначити праці таких вчених, як Т. Бaк, М. Бaлцерек, Дж. Вaн Б’юрен, С. Рaкстон, М. Де Сaльвіa, Т. Хaммaрберг. Але у педагогічному і соціально-психологічному аспекті тема захисту прав дитини в Україні залишається не систематизованою. Тому метою нашого дослідження є аналіз різних історичних джерел про захист прав дитини у період Київської Русі у соціально-психологічному аспекті.

В Україні питання захисту прав дітей постає перед суспільством починаючи з дохристиянських часів. Відзначимо наступні соціально-психологічні риси притаманні правовому становищу дитини в Україні дохристиянського періоду: повна відсутність будь-яких прав у дитини; підпорядкування волі батьків, тобто необмеженість права батьків щодо життя дітей; відсутність власне поняття «особистість дитини»; неповага до дитячої особистості; сприймання дитини, як неповноцінної, недорозвиненої людини, що спричинило стагнацію розвитку моральних якостей у «майбутньої людини»; відсутність «дитинства» у сучасному розумінні; діти виховуються у строгому дотриманні язичницьких звичаїв і традицій.

З прийняттям християнства, як основної релігії, яку сповідує більшість населення, відбуваються соціальні зміни, з’являються перші писемні пам’ятки доби Київської Русі. Для нашого дослідження найбільш показовими документами є «Руська правда» Ярослава Мудрого та «Повчання дітям» Володимира Мономаха. «Руська правда» складається із 37 розділів, і має у складі статті про соціальний захист дітей та кримінальну відповідальність. Узагалі закони Ярослава Мудрого стосовно опікування дітей були гуманними для тих часів, адже вирішували найважливіші питання. Як зазначають сучасні укарїнські педагоги А. Фурман і М. Підгурська, «Руська правда» «була першим слов’янським кодексом законів, що нагадувала сучасні соціальні програми» [6, с. 165].

У «Руській правді», докладно говориться про дітей, як про спадкоємців. Мати могла залишити все своє майно будь-кому з дітей, незалежно у якому шлюбі народжена ця дитина, син це чи дочка. На основі лише ставлення дітей до матері вона писала заповіт, що випливає зі статті 106 «Руської Правди». Стаття 101 даного документу покладала обов’язок на вдову, що має малолітніх дітей зберігати майно сім’ї для передачі його дітям, і обов’язок виплатити дітям все втрачене [4]. Стаття 98 констатує, що дітей поділяють на закононароджених і незакононароджених. Отже, це була перша спроба створити звід законів, в змісті якого яскраво відображена важливість для князя правильного виховання, а також захист підростаючого покоління, що й визначило подальший розвиток соціального захисту, виховання, навчання дітей в Київській державі.

Князь Ярослав і Володимир Мономах безпосередньо займалися піклуванням про бідних дітей, що втратили батьків (сиріт), вважаючи цю діяльність своїм найголовнішим обов’язком. Ярослав Мудрий створив сирітське училище, в якому знаходилося на його утриманні 300 юнаків, а Володимир Мономах в ті часи вважав: «… убогих не забувайте, але скільки можете по силі годуйте, забезпечте сироту» [1, с. 81].

У «Повчанні дітям» Володимира Мономаха поєднуються як язичницькі традиції, так і церковні християнські настанови, що уособлює зачатки виховання дітей у «новому» дусі. Автор наголошує: «цінуй працю, мовчи «при старих», слухай премудрих, «не лютуй словом», багато не смійся, навчися «утримання язику», «понужайся на добрі справи», не улещуй, терпи» [5, с. 130].

Християнська сімейна мораль, в свою чергу, також зорієнтувала вплив на адміністративно-правовий захист прав дітей. Так звана «Кормча книга», що містила в собі норми візантійського права, регулювала питання укладення шлюбу, захисту прав подружжя та визначали становище і права дітей. Церква відповідно брала життя дітей під захист своїх законів. Що ж стосується сімейного виховання дітей, то церква дотримувалася своєї постійної заповіді: «дети учить, ать чтят родитель своих» [3, с. 12]. Однак церква залишається безсилою перед продажем та даруванням батьками своїх дітей через голод приїжджому гостю. Мати могла продати дитину «по нужді», і в такому разі на неї накладалося церковне покарання – покута.

Російська дослідниця Л. Ю. Голишева, виділяючи ранньохристиянський період у становленні дитячого права, відзначає наступні його особливості: двоїстий характер регулювання відносин, пов’язаних зі шлюбом, дітьми (використовуються язичницькі звичаї і церковне право); відсутність заборони на продаж дітей своїми батьками; підпорядкування дитини волі батьків; поява інституту опіки і піклування (996 р.) під керівництвом духовенства; здійснення захисту осиротілої дитини шляхом її усиновлення [2].

Взагалі, першоосновами формування документів про соціально-психологічний захист дітей було зневажливе ставлення до них, як до неповноцінних істот, яких можна використовувати як знаряддя праці і засіб отримання грошей; нерозуміння цінності дитячого життя (адже це продовження майбутнього), ставлення до дітей як до рабів; невизначене місце дитини як у сім’ї, так і у суспільстві загалом, високий рівень злочинності серед дітей, сирітство та ін.

Отже, розвиток соціально-правових основ захисту дитини у дохристиянський період і часи Київської русі відбувався від боротьби з безхатьками, неповаги до дітей, попередження злочинів, скоєних неповнолітніми злочинцями, сприйняття дитини лише як робочої сили до зміцнення статусу дитини у правових категоріях, розуміння залежності майбутнього від розумового потенціалу дітей, зміцнення інституту сім’ї, визначеного місця дитини у суспільстві і розвитку держави.

Для зaбезпечення дітям можливості визначити себе як успішну особистість і реaлізувaти свої можливості в безпечних і сприятливих умовaх, в середовищі сім’ї aбо опікунів, для підготовки до життя у вільному суспільстві тa зaхисту дітей створено низку документів нa держaвному тa міжнaродному рівнях. З метою контролю за правовим статусом дитини в Україні створено нормативні акти, а саме: Конституція Укрaїни від 28.06.1996, Сімейний кодекс Укрaїни, Цивільний кодекс Укрaїни, Цивільно-процесуaльний кодекс, Кримінaльний кодекс, Кодекс Укрaїни про aдміністрaтивні прaвопорушення (ст. 1-212-20); Кодекс Укрaїни про aдміністрaтивні прaвопорушення (ст. 213-330); Житловий кодекс Укрaїнської РСР; Кодекс зaконів про прaцю Укрaїни, Закони України, Укази і Накази Президента. Ці документи сприяють соціально-психологічному розвитку і правовому захисту дитинства в сучасній Україні.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / М. Ф. Владимирский-Буданов. – М.: Издательский дом «Территория будущего», 2005. – 800 с.

2. Голышева Л. Ю. Курс ювенального права / Л. Ю. Голышева. – Ставрополь: Ставролит, 2010. – 188 с.

3. Кормчая. Напечатана с оригинала патриарха Иосифа: в 2-х т. / Церковь: приложение, 1912. – 1476 с.

4. Правда Руська Ярослава Мудрого: початок законодавства Київської Русі / НЮУ імені Я. Мудрого. – Харків: Право, 2014. – 344 с.

5. Романов Б. А. Люди и нравы древней Руси. Историко-бытовые очерки ХІ-ХІІІ вв. / Б. А. Романов. – М.: «Наука», 1966. – 240 с.

6. Фурман А. Історія соціальної роботи / А. Фурман, М. Підгурська // Психологія і суспільство. – 2010. – № 4. – с. 163 – 204.