С.І. Городинський

ІГРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК РІЗНОВИД ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра внутрішньої медицини, фізичної реабілітації

та спортивної медицини (професор В.К. Тащук)

Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці

Представники нового покоління мають розвивати своє фізичне здоров’я для ефективного й досконалого оволодіння різними видами професій. Відомо, що чим вищий рівень фізичного розвитку мають молоді люди, тим краще вони готові до перипетій майбутнього. Інакше кажучи, сьогодні, як ніколи раніше, фізична культура й виховання сучасного покоління повинні бути орієнтовані на забезпечення їхнього здорового майбутнього. Саме тому, постає питання раціональної організації педагогічного процесу викладання фізичної культури у вищих навчальних закладах. Внаслідок цього рівень освіти молодих людей значною мірою залежить від результативності запровадження нових технологій фізичної культури, які ґрунтуються на нових методологічних засадах та сучасних дидактичних принципах, що розвивають повний підхід до навчання.

Згідно із останніми науковими даними, стає очевидним, що низький фізичний розвиток молоді вказує на те, що наявна система фізичної культури не здатна повною мірою забезпечити повноцінний розвиток здоров’я особистості. Спроби вдосконалення традиційних педагогічних технологій фізичної культури створюють лише передумови для деякої модернізації самого процесу формування фізичного розвитку людини, але не формування фізичної культури особистості.

Проте саме інтегровані педагогічні технології фізичної культури повинні передбачати інтеграцію фізичного навчання та фізичного виховання, фізичного розвитку й фізичного збереження здоров’я особистості.

Інтегровані технології – відносно новий різновид інноваційних технологій, який припускає, що викладач за можливості чітко визначає реакції, поняття, ідеї й навички, які мають бути засвоєні студентами, а потім за допомогою багатостороннього підходу допомагає їм спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому студент може діяти у власному темпі, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи той матеріал, який є добре засвоєним та закріпленим практикою. Інтерактивні технології є специфічними й досить складними, потребують особливих знань, навичок, здібностей. Упровадження цих технологій у фізичному вихованні неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування, їм властиві чітка мотивація інноваційної діяльності та викристалізувана інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й бути їхнім ініціатором. Викладач фізичного виховання, який виступає в ролі педагога-новатора, має вдосконалювати методику засвоєння різних вправ, розробляти нові елементи рухової активності та обговорювати їх зі студентами, які також повинні брати участь у цьому процесі.

Завдяки старанням педагогів-новаторів фізичного виховання нових орбіт сягало мистецтво фізичної культури, їм належать різноманітні відкриття. На новаторську педагогічну практику зорієнтовано й немало представників науки, які свої авторські програми реалізують у закладах освіти не як експериментатори, а як учителі та вихователі. У новаторській педагогіці фізичної культури багатогранно втілена творча сутність навчально-виховного процесу. Якщо наукова педагогіка розвиває загальні закономірності й теоретичні проблеми виховання, то новаторська творить ефективні педагогічні технології .

Технологія ігрового навчання – це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється в процесі включення молодих у навчальну гру (ігрове моделювання явищ, «проживання» ситуації). Цей метод інноваційних технологій може бути відображений в організації навчальних занять із фізичної культури.

Окрім використання традиційних спортивних ігор, викладач має розробляти низку незвичайних рухових ігор з урахуванням індивідуальних особливостей кожного студента, при цьому ці ігри не повинні носити суто дитячий характер. Подібні ігри потрібно конструювати на основі включення до їх складу тих вправ, які є базовими для розвитку фізичних якостей молодих людей. Так, наприклад, можна побудувати гру, яка складається з основних легкоатлетичних вправ. Викладач знайомить підлеглих із правилами гри, показує її основні рухові вправи або елементи. Під час участі в цій грі студенти навчаються виконувати спочатку найпростіші вправи. Той, хто зміг опанувати цей рівень складності, переходить до наступного. Отже, досягається необхідний розвиток рухових умінь та навичок. За одне навчальне заняття можна провести гру, яка складається, як мінімум, із семи основних вправ. Унаслідок цього в молодих людей формується бажання вдосконалити своє здоров’я й стати більш сильними, спритними, готовими долати будь-які труднощі.

Ігрові технології дуже широко застосовуються в поєднанні з груповими технологіями. Групова технологія навчання передбачає таку організацію фізичного виховання, за якої навчання певних вправ здійснюється в процесі спілкування між студентами (взаємонавчання) у групах. Група найчастіше складається з трьох та більше молодих людей, за характером педагогічної діяльності може бути однорідною й різнорідною, мобільною або постійною. Групові форми навчання дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес фізичного виховання й формують внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоєння різних вправ. Так, на певному занятті з фізичного виховання викладач ділить студентів на групи залежно від рівня їхньої фізичної підготовки. Кожен член групи отримує завдання вивчити певну фізичну вправу та навчити її виконувати тих студентів, у яких це викликає певні труднощі. Тобто молодь перебуває у постійному контакті з «командою» педагогів, до кожного з яких вони можуть звернутися за допомогою.

Також низку вправ студенти під керівництвом команди педагогів вивчають поза межами навчальних закладів, на природі. При цьому вони опиняються поряд із природою, осягають красу та гармонію навколишнього світу. Саме такі систематичні відкриті заняття сприяють більш досконалому засвоєнню різноманітних рухових елементів. Доведено, що ті студенти, які навесні або влітку займаються фізичними вправами на природі, поза межами навчального закладу, менше хворіють і почувають себе бадьорішими.

Отже, кожен із вищеназваних інноваційних методів, як окремо так і поєднанні можуть використовуватись у фізичному вихованні та мають своє право на існування. Однак попри те що всі методи є доступними для викладачів та студентів є такі, що через свою складність не набули розповсюдження. Проте важливо зазначити, що саме ігрові технології через свої особливості дають можливість суттєво урізноманітнювати та покращувати навчальний процес з фізичного виховання у вищих навчальних закладах.

Список використаної літератури

1. Бальсевич В. К. Физическая культура для всех и для каждого / В. К. Бальсевич. – М. : ФиС, 1988. – 222 с.

2. Виленский М. Я. Здоровый образ жизни студентов: сущность, строение, формирование / М. Я. Виленский. – М. : Сов. спорт, 1996. – С. 14–21.

3. Забіяко Ю. Педагогічні технології навчання фізичної культури.//Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві : збірник наукових праць… № 1 (21), 2013.- C.103-106.

4. Савтюк О.В. Педагогічні технології у навчальному процесі з фізичної культури. Режим доступу: http://www.rusnauka.com/35_FPN_2014/Sport/

1_180017.doc.htm?

5. Барчуков І. С. Фізична культура і спорт: методологія, теорія, практика / И. С. Барчуков, А. А. Нестеров. – М. : Academia, 2009. – 528 с.