Молчанова Анна Вікторівна

м. Полтава, Україна

Переробка відходів як засіб запобігання екологічній катастрофі

Не секрет, що Полтавщину охоплює екологічна катастрофа у вигляд міського сміттєзвалища. Не полігон, а сміттєзвалище, яке не обладнане навіть парканом. Мешканці навколишніх сіл часто звертаються до Полтавської районної ради із проханням закрити цей полігон для відходів. Вплив від сміття вони відчувають на собі. Вода наче і є, а от споживати її не можна. Бо вона якщо і відстояна, то темно-жовтого кольору і масляниста. Земля є, а от овочі та фрукти вживати небезпечно, тому що грунт забруднений під впливом звалища, хоча представник міської санепідемстанції запевнив, що на виході із санітарної зони показники забруднення води та грунту в нормі. Стан здоров'я населення з часом все більше погіршується. Люди просто потерпають від цієї лихої долі. Влада наразі не в змозі щось змінити. Так і що? Зробити нове звалище?! Намагалися. Біля іншого села, та жителі не дали цього зробити. І правильно. Адже годі закопувати сміття, годі гноїти землі та знівечувати довкілля і своє життя. Сміття не має бути. І вихід має бути рішучим та мудрим, адже закриття цього звалища, буде для міста, ще більшою проблемою, ніж його функціонування. Бо потрібно створювати новий полігон, і думати про старий ніхто не буде. Усе сміття потрібно переробити – це єдиний вихід.

Щоб переробити сміття, необхідно збудувати завод і він вирішить багато проблем. У 2004 році вже була виділена ділянка під будівництво. Місто навіть виділило близько півтора мільйона гривень на підготовчі роботи, але далі справа не рушила. Громада Макухівки виставила умови окрім заводу, провести водогін, освітлити вулиці та побудувати дорогу. Ці умови були виконані, але не повністю. Тому люди перекрили дорогу, влаштували мітинги і процес побудови заводу припинився. Зараз поруч із сміттєзвалищем є вісім гектарів землі. Є маса проектної документації, і райрада зацікавлена в побудові заводу. Завдяки такому високотехнологічному і високоприбутковому підприємству можна заробляти гроші. Місту можна буде в буквальному сенсі цього слова заробляти на смітті. Є дуже широкий спектр продукції, яке може виробляти завод: біогаз, електроенергія, технічна вода і так далі. Громада Макухівки навіть може мати там робочі місця. Якщо прийняти рішення про побудову заводу, обов’язково з’явиться інвестор, адже бізнес на переробці сміття – прибутковий. За свідченням фахівців, майже 60 відсотків побутового сміття є цінним ресурсом.

Проте, як бачимо заводу немає. Та і чи буде? І коли? Тому така система для міста і країни складна. Необхідно запозичувати досвід інших держав. Наприклад, Германії. У питанні відходів їхня пунктуальність їх робить лідерами серед сотування відходів. Правила даються в знаки з позитивною віддачею. Система збору мусору значно спрощує його переробку, а вторичне використання перероблених матеріалів дозволяє економити на ресурсах. До того ж, турбота про навколишне середовище. Адже утилізувати картон і пластик, наприклад, необхідно зовсім по-різному.

Ми знаємо, що полтавське міське звалище утворилося завдяки цукерковій фабриці.

І от вам щоденна побутова ситуація кожного українця:

У фантику з-під цукерки тісно переплітаеться економіка з екологією. Екологія, аби не викинути фантик, який буде перегнивати 200 років і економічно його пустити на вторинну переробку. Вторинна переробка має заохочувати як виробника, так і покупця. Виробник, в свою чергу за зібрані фантики заплатить менше, ніж за покупку сировини для вироблення фантиків. Отже, виробнику вигідніше купити вторсировину, переробити її, затрати на переробку, що і на первинну обробку (або якщо якісь нюанси: фарби на фантику, малюнок і він має змінюватись, то цей аспект лише залишається удосконалити). Виробник у вигоді. Перейдемо до покупця, пересічного громадянина. Навіщо йому збирати за собою фантики. Екологічний аспект і усвідомлення вичерпності природних ресірсів, забруднення довкілля його ніяк не хвилюють, на жаль. Тому необхідно діяти з економічним підходом. Із цього фантика він реально може отримати копійку. Збирати сотні і безпритульні мабуть не будуть. На перших етапах це має робитися на рівні країни. Місцевими органами мають виставлятися хоча б по декілька скриньок на кварталах біля загальних мусорок для викидання фантиків. Потім ці фантики будуть відвезені на переробку виробнику за ціною з розрахунком, що фантик перероблених буде коштувати дешевше, аніж той по якій ціні був куплен цей. Тобто наступна переробка ще дешевша. А отже загальна вартість цукерки, в оплату якої входить оплата фантика буде меншою. А наступна партія ще дешевшою. На цукерці по декілька копійок, а як знаємо «копієчка до копієчки і гривню береже». На всіх цукерках країни на сотні тисяч. Так, на елементарному дитячому прикладі, всім наче ітак добре відома інформація, показано як захистити природу і не перетворювати власні кошти на сміття зайвий раз. Така технологія виробництва упаковки має бути для всіх продуктів харчування. Чому шведи навчилися переробляти тетро пак і бути такими єдиними, по масштабу у світі.? Закордоном збирають пластик і досить дорого. Іноді пляшка з –під води може коштувати дорожче самої води. Адже більш приємно вкинути пляшку в бачок і знати, що вона не буде гнити рокам, а ще зможе послужити. Усвідомлення прийде до українців у баченні матеріальної вигоди. А я вбачаю у цьому щастя не загинути нашим нащадкам у власному мусорі. Не всі полтавці залишили історичний, творчий слід, та точно всі викидали сміття і назбиравши його ми утворюємо проблеми нашим нащадкам.

Викинутий фантик у спеціальну скриньку – це не просто сортування мусору при викиданні. Він буде доставлений на українські підприємства, які зроблять з нього схожу первинну обгортку. Так фантик стане фантиком іншої цукерки. Але щоб це відбулося мають бути державні домовленості, при необхідності приписи зобов’язального характеру на таку програму дій, адже є громадяни, котрі будуть порушувати, будуть «накидати», наче вони останнє покоління. Це має бути підтримане і контрольоване державою забезпечення економічної стабільності виробництва упаковок для продуктів харчування. Незалежність від закордонної сировини і її вартості. Ви скажете механізм для переробки дорогий, іноземний, але не потрібен він. Ми переробляємо вторинну сировину за зразком первинної, отже механізм особливо не відрізняється.

Це роздільне збирання сміття. Збір мукулатури існує в нашій країні, скла теж, але добровільне і мало хто із громадян здає на переробку. Отже необхідно закріпити і збирання пластику. Органічне сміття окремо… Збір батарейок в нашому місті і деяких інших почав стрімко проводитися. Так має бути роздільний збір усіх «видів речей» із заохоченням, як у Германії (більше сортуєш-менше платиш за вивіз сміття) що призведе до налагодженого життя. Ми забагато переплачуємо із-за непередбаченого порядку наших дій.

Для «бунтарів», які не бажають витрачати час на розділення за собою сміття у окремі баки закріпити штрафи (як останній метод впровадження даного сортування), адже «час-це грощі» (така санкція існує закордоном, у Франції, зокрема і успішно процвітає). Тому і за свій дорогоцінний час можна значить заплатити. Бо в деяких містах України уснувала система роздільного збирання сміття, в деяких і залишається, але існую безрезультатно. Проте час на роздільне викидання сміття і не йтиме, у чому я хочу вас запевнити. Розберемося. Ми ж не викидаємо сміття за один раз цілий мішок. Візьмемо наше відро або яка у вас тара для сміття, коли воно ще не заповнене і почнемо. Ми викидуємо по одній речі за раз у побуті. Так, поставимо декілька відерець, що разом по об’єму будуть ненабагато більші нашого відра для окремого сортування пластику, скло, паперу, органічного сміття і ін. і будемо видувати після використання скло до скла, пластик до пластику і час на викидання у наше відро не зміниться. Найкраще, і красиво це спеціальна шафа,на зразок такої:

251658240

Аби наші «тяжкі труди» не були марними контейнери теж мають бути із роздільним збиранням сміття

251658240

і вивозити їх окремі машини на переробку. У кінці сміття до загального сміттєзвалища буде потрапляти мало, а отже і оплати за сміття (вивезення сміття), як пишуть нам у квитанціях не буде. Кошти на перевезення на переробку будуть покладатися на виробника упаковок/ переробника цієї сировини як такі, що він би затратив при купівлі сировини і оплату доставки мав би сплатити сам. На перших етапах ця програма буде складною, бездохідною наче, та відчути її прибутковість ми зможемо з часом. Це можливий спосіб виходу із ситуації. Швидше налагодити зв’язки з компаніями на переробку втор сировини на державному рівні, аніж побудувати переробні заводи, котрі конче необхідні в багатьох містах. В Полтаві так точно. І користь буде як для економіки, та і головне для екології. Мешканці ближніх до звалища населених пунктів зможуть жити нормально і не відчувати вплив звалища на воду, грунт, атмосферне повітря та, як наслідок, на здоров’я.