Івченко В.Є.

Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»,

Київ, Україна

Особливості трансформації аграрного сектору в Україні

Важливість аграрного сектору як складової національної економіки будь якої з держав доведена часом [1, с. 5]. Водночас, розвиток сільського господарства супроводжується досить широким колом проблем, пов’язаних насамперед з адаптацією товаровиробників сільськогосподарського спрямування до ринкових умов господарювання, на що й спрямовані трансформаційні процеси в даній галузі.

Зі здобуттям незалежності Україною планова командно-адміністративна економіка радянського зразка не змогла зарекомендувати себе як ефективно діюча в нових умовах і потребувала реформування. Серед найбільш вагомих факторів започаткування трансформаційних процесів в аграрному секторі економіки слід відзначити наступні:

- руйнування та часткова ліквідація налагоджених зв’язків між країнами пострадянського простору;

- проголошення на загальнодержавному рівні курсу на перехід до ринкової економіки;

- спад обсягів виробництва продукції, пов'язаний із надмірним екстенсивним випуском сільськогосподарської сировини в радянський період;

- ігнорування принципів формування ринкових попиту/пропозиції, і як наслідок низька конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників;

- відчуження прав власності у працівників на засоби виробництва та результати їх праці;

- ізольованість вітчизняної економіки від міжнародних інтеграційних відносин.

В основу реформаційних процесів було закладено головну мету трансформацій, що визначалась як «розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки шляхом створення умов для прискореного формування ефективного господаря-власника» [2].

Історичне дослідження перебудови аграрного сектору України дає можливість виділити основні її етапи:

1) 1991-1993 рр. – роздержавлення та приватизація земель з наступною передачею їх у власність недержавним суб’єктам господарської діяльності та громадянам. Даний етап став початком формування багатоукладності в сільському господарстві, а також приватизації земель.

2) 1994-1998 рр. – Грошова оцінка та паювання земель. Номінальними власниками паїв стали дійсні та минулі працівники сільськогосподарських підприємств. Даний етап став логічним продовженням попереднього із подальшим реформуванням державної власності переважно в колективну.

3) 1999 р.- по т.ч. – створення нових форм господарювання ринкового типу на основі приватної власності. Землі та майно розпайованих сільськогосподарських підприємств було передано у приватну власність їх членам. Закладено підвалини подолання монополії державної власності на землі [3].

Критичною проблемою початкових етапів реформ була відсутність комплексної сформованої стратегії розвитку сільського господарства. Як наслідок, прийняті рішення та впроваджені заходи мали на меті вирішення короткострокових задач без врахування стратегічних цілей розвитку сільського господарства в умовах ринкових відносин, реалізація яких часто здійснювалась із значним запізненням відносно як потреб зовнішнього середовища, так і інших секторів національного господарства.

Трансформаційні перетворення в аграрному секторі напряму пов’язані із запровадженням нових форм господарювання, а незакінченість аграрної реформи вимагає пошуку більш ефективних форм малого підприємництва як відповідь на міжнародні інтеграційні виклики. Справедливою є думка про можливість подальшого існування селянських домогосподарств із збереженням натурального характеру виробництва, але водночас нагальною постає потреба забезпечення сприятливих інституційних умов здійснення господарської діяльності для тих суб’єктів, що виявили бажання стати повноцінним учасником товарного аграрного ринку. З даної позиції нами вбачається доцільним створення нової організаційно-правової форми товаровиробника сільськогосподарської продукції у вигляді сімейних фермерських господарств.

Література:

1. Кириленко І.Г. Трансформація соціально-економічних перетворень у сільському господарстві України: проблеми, перспективи / Кириленко І.Г. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2005. – 452 с.

2. Саблук П.Т. Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України в ХХІ столітті. – К.: Інститут аграрної економіки Української академії аграрних наук, 2001. – 638 с.

3. Шульга О.А. Ринкова трансформація земельних відносин в Україні / О.А. Шульга // Економічний простір: зб. наук. праць. – №20/2. –Дніпропетровськ : ПДАБА, 2008. – С. 105-115.