Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики

 

К.е.н. Прімєрова О.К.,

Васильчик А.В.

Національний університет «Києво-Могилянська академія», Україна

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Затвердження і становлення в суспільстві гендерної рівності розглядається як світова ціль, глобальний напрямок розвитку, завдання і мета сучасної діяльності всіх організаційних структур, як нагальна проблемна складова у досягненні всіх цілей людства. Поступова модернізація суспільного життя, що бере початок з процесу індустріалізації в ХХ ст. і досягає максимального розвитку в умовах постіндустріальної доби початку ХХІ ст., сприяє формуванню та  реалізації зростання свободи і рівності жінок та чоловіків. Гендерна демократія стала невід’ємною складовою затвердження і розвитку сучасної ліберальної демократії. Також мають місце процеси гендеризації всіх сфер суспільного життя. До світових тенденцій такої гендеризації відносять: конституційне становлення національних державних механізмів гарантування рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; урізноманітнення форм гендерної демократії та формування гендерної культури в системі культури сучасної цивілізації; становлення гендерної складової в публічній політиці країн світу та в діяльності міжнародних організацій, політичних партій та громадських організацій; формування незалежної особистості з чіткою потребою в правовому та інституційному забезпеченні справедливих прав і можливостей як умови самоствердження і свободи самовираження [1, c. 5-6 ].

Європейський Союз вже має вагомі результати в забезпеченні гендерної рівності. Наприклад, за останні 12 років частка жінок на ринку праці зросла з 52% до 60%. Частка молодих жінок віком 20–24 роки становить 59% від усіх студентів європейських університетів. Але все ж таки певний рівень гендерного розриву залишився. Так, на ринку праці жінки досі в основному представлені на низькооплачуваних роботах, їх набагато менше на керівних посадах ніж чоловіків. Також їх середня заробітна плата досі є на 15% менша ніж у протилежної статі та лише 33,2% самозайнятих є жінками [1,  c. 7].

Загалом, розбудова політики гендерної рівності у Європейському Союзі має довготривалу історію. Практично усі основні документи ЄС включають в себе статті про недискримінацію, рівні права та можливості для жінок і чоловіків. Перш за все, до уваги береться ідея забезпечення гендерної рівності на ринку праці. Як було зазначено у звіті “Гендерна рівність у Європейському Союзі”, рівне і справедливе ставлення до чоловіків і жінок було одним з основних принципів ЄС із моменту його створення, і принцип гендерної рівності займає центральне місце у всій його діяльності [2, c. 4].

У політиці забезпечення гендерної рівності Європейська Комісія застосовує так званий подвійний підхід (dual approach), що включає в себе втілення політики «гендерної пріоритетизації» (gender mainstreaming) та ініціювання спеціальних заходів (specific measures).

«Гендерна пріоритетизація», що була записана у Пекінській Платформі дій і офіційно затверджена на Четвертій Всесвітній конференції із становища жінок у Пекіні в 1995 році – це визнана на глобальному рівні стратегія втілення політики гендерної рівності. Гендерна пріоритетизація передбачає реорганізацію, вдосконалення, формування та оцінку політичних процесів таким чином, щоб всі учасники процесу прийняття політичних рішень використовували гендерний підхід для всіх галузей політики і на всіх етапах. Відмінності, що існують між чоловіками та жінками, враховуються лише для визначення негативних наслідків, а не для підтримки нерівностей чи ієрархій, що історично склались у суспільстві. Як приклад застосування гендерної пріоритетизації, можна навести її залучення до бюджетних процесів, так званому гендерному формуванню бюджету. Іншими словами, це гендерна оцінка бюджетів, використання гендерного підходу на всіх рівнях бюджетного процесу та реструктуризація доходів і видатків з метою сприяння гендерній рівності. Cеред політичних програм ЄС щодо забезпечення гендерної пріоритетизації важливе місце також займають наука та дослідження [3, c. 9-10].

Таблиця. Етапи втілення політики гендерної пріоритетизації на рівні Європейського Союзу

№

Назва

Характеристика

1

Підготовчий

організація та підготовка структурного і культурного підгрунтя для реалізації принципів рівних можливостей; це передбачає визначення цільової групи, розробку цілей, завданнь та механізмів досягнення з урахуванням специфіки конкретної групи.

2

Експертиза специфіки (вивчення гендерних відмінностей)

дослідження існуючої ситуації гендерної нерівності та виокремлення пріоритетних сфер; проведення моніторингових спостережень із метою виявлення тенденцій чи попередження проявів гендерної нерівності у таких чотирьох сферах:

1. участь (гендерний паритет у владних структурах, сфері економіки стосовно цільової групи населення);

2. ресурси (доступ та розподіл таких ресурсів, як час, гроші, влада);

3. норми та цінності (пов’язанні з чоловічими та жіночими характеристиками);

4. права (розкриття прямої та латентної дискримінації, реалізація людських прав та доступ до правосуддя).

3

Оцінювання ефективності гендерної політики

аналіз її потенційного впливу на забезпечення участі (оцінка як кількісних, так і якісних показників), розподіл ресурсів, норм, цінностей (у тому числі – орієнтація на залучення чоловіків до домашньої неоплачуваної праці) та прав.

4

Політика переконструювання

визначення визначення проблемних зон та їх ліквідація чи заміна згідно з комплексним підходом.

      Джерело: складено за даними [4]

Спеціальні заходи у гендерній політиці на рівні Європейського Союзу – це законодавство, інформаційно-просвітницькі кампанії, фінансові програми. Мета таких заходів полягає у вирішенні конкретних проблем, таких як гендерний розрив у заробітній платі, недостатня кількість представництва жінок у певних сферах зайнятості, збільшення доступу жінок до процесів прийняття рішень тощо. У Рамковій стратегії Європейської спільноти гендерної рівності (2001-2005) вже зазначається про “пропагування рівної участі та представництва жінок” [5]. Зокрема:

·        обговорюється питання покращення гендерного балансу у процесі прийняття політичних рішень;

·        говориться про заходи, орієнтовані на оцінки впливу виборчих систем, законодавства, квот та інших заходів щодо забезпечення гендерного балансу у виборних політичних органах;

·        впровадження інформаційно-просвітницьких заходів для громадян про необхідність гендерного балансу у виборних політичних органах і всередині структур політичних партій [3, c. 11].

Варто розглянути детальніше, які саме структури на рівні ЄС є відповідальними за забезпечення гендерної рівності. Насамперед, Голови Ради ЄС у форматі Трійки (Trio Presidency) приймають “Спільну декларацію із рівності між чоловіками і жінками”. Так, в період головування таких країн як Італія, Латвія та Люксембург (липень 2014 року ‒ грудень 2015 року) була прийнята відповідна Декларація із рівності між жінками і чоловіками. Окрім великого спектру визначених проблем у сфері доступу жінок до ринку праці, було також сформульовано зобов’язання “пропагувати більш чисельне представництво жінок на рівні прийняття рішень”.

Також мають місце різні партнерські утворення задля подолання гендерної нерівності та пропагування цінності рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Серед них, наприклад, Група високого рівня із гендерної пріоритетизації (HighLevel Group on Gender Mainstreaming), яка була утворена в 2001 році, є неформальним утворенням, що складається із високопосадовців держав-членів ЄС, відповідальних за втілення гендерної пріоритетизації на національному рівні. Вона стратегічно планує впровадження на рівні ЄС Пекінської Платформи дій, допомагає Європейській Комісії готувати щорічний звіт стосовно моніторингу забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

·     Серед інших партнерських утворень - Консультативний комітет з рівних можливостей для жінок і чоловіків (Advisory Committee on Equal Opportunities for Women and Men), що розробляє різноманітні поради стосовно різних аспектів впровадження рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Зокрема, в пораді стосовно гендерної рівності в ЄС у XXI столітті зазначено, що “впевненість, державна підтримка догляду за дітьми, культурні норми” є важливими чинниками залучення жінок до політики [6, c.6]. Також важливими  утвореннями щодо вирішення гендерних питань є Комісія з питань правосуддя, прав споживачів та гендерної рівності (Justice, Consumers and Gender Equality) та Європейський інститут з питань гендерної рівності (European Institute for Gender Equality). Серед завдань діяльності інституту [3, c. 14-15]:

·     збір, аналіз та поширення інформації щодо гендерної рівності, в тому числі результатів досліджень та успішної практики впровадження рівних прав і можливостей;

·     пропозиції стосовно напрямків досліджень;

·     покращення методології збору даних (особливо, гендерно-дезагрегованих);

·     розробка та розповсюдження методологічних інструментів задля інтеграції гендерної рівності у стратегії ЄС та в національні політики;

·     проведення досліджень з питань гендерної рівності в Європі;

·     започаткування та координація Європейської мережі гендерної рівності.

Європейська мережа гендерної рівності (Euro Gender Network) – це головна консультаційна платформа Європейського інституту з питань гендерної рівності, що надає можливість її 10000 користувачам (жінкам-дослідникам, експертам, політикам із держав-членів ЄС та різних інституцій) обмінюватися ресурсами, знаннями та успішними практичними рекомендаціями у сфері забезпечення гендерної рівності [7].

Починаючи з 2003 року Європейська Комісія проводить моніторинг кількості жінок та чоловіків на високих посадах задля з’ясування ситуації, аналізу динаміки тощо. Тому варто подивитись, якими є результати політики гендерної рівності на прикладі доступу жінок до прийняття рішень власне у Європейській Комісії (рис.).

Рис.  Представництво жінок у Європейському Парламенті, 1974–2014 рр.

Джерело: складено за даними [8]

У 1979 році почали обирати депутатів до Європарламенту, і станом на той рік серед 410 депутатів було всього 68 жінок (17%). Загалом кількість жінок у Європейському Парламенті поступово зростає і станом на 2014 рік дорівнює 37%.

Також одними з міжнародних механізмів включення жінок до політики вважаються компенсаційні дії або позитивні заходи (affirmative actions), що направлені проти дискримінації за гендерною ознакою, є спеціальними та найчастіше тимчасовими заходами щодо подолання наслідків дискримінації, що мала місце в минулому або досі триває, для створення реальної рівності можливостей та рівного ставлення до чоловіків та жінок. Вони можуть охоплювати широкий набір таких заходів:

·     визначення завдань, цілей та квот участі жінок у тих видах діяльності чи секторах, де представництво жінок мале;

·     сприяння доступу жінок до більших можливостей в освіті, професійному навчанні та зайнятості у “нетрадиційних” для жінок сферах;

·     заходи щодо забезпечення стрімкого кар’єрного зростання (наставництво чи менторство, залучення жінок до вже існуючих мереж);

·     інформування та заохочення роботодавців стосовно найму та просування жінок;

·     врахування потреб працівниць із сімейними обов’язками під час створення умов праці;

·     сприяння більшому розподілу професійних, сімейних та громадянських обов’язків між чоловіками та жінками тощо [3, c. 21-23].

Незважаючи на всі переваги та позитивні сторони гендерної політики на рівні ЄС, вона також зазнає певної критики та зауважень. Очевидними фактами гендерної нерівності в ЄС є те, що різниця в оплаті праці чоловіків і жінок становить в середньому 16%. Також представництво жінки на керівних посадах є недостатнім, в тому числі, на рівні прийняття рішень у політиці (в середньому лише 28% місць у національних парламентах). Надалі розповсюдженими є стереотипи традиційних гендерних ролей (жінки набагато більше, ніж чоловіки, відповідальні за хатню роботу і догляд за дітьми та людьми похилого віку) .

Не дивлячись на те, що країни Європейського Союзу займають перші місця у рейтингу гендерної рівності серед інших країн світу, ЄС завжди намагається удосконалювати та покращувати свою гендерну політику задля забезпечення рівних і гідних умов як для чоловіків, так і для жінок.

1.     Рудік О. Кращий зарубіжний досвід щодо інтеграції гендерної складової до процесу публічної політики / О. Рудік. – К.: К.І.С., 2013. – 60 с. 

2.      Gender Equality in the European Union. – Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2011. – p. 4

3.     Марценюк Т. Гендерна політика Європейського Союзу: загальні принципи та найкращі практики / Т. Марценюк. – МЦПД, 2015. – с. 44.

4.      Хавлін Т.В. Гендерна політика в рамках Європейського Союзу та український вибір // Український соціум. - № 2 (25). – 2008. – с. 114-115.

5.      Community framework strategy on gender equality (2001-2005) [Electronic resource]. – Режим доступу: http://europa.eu/legislation_summaries/other/c10932_en.htm.

6.      Opinion on Gender Equality in the EU in the 21st century: remaining challenges and priorities, Advisory Committee on Equal Opportunities for Women and Men [Electronic resource]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/justice/gender-equality/files/opinions_advisory_ committee/141201_opinion_ge_eu_en.pdf

7.      EuroGender: the European Network on Gender Equality [Electronic resource]. – Режим доступу: http://eurogender.eige.europa.eu/.

8.     Report on equality between women and men 2014, European Commission [Electronic resource]. – Режим доступу: http://ec.europa. eu/justice/gender-equality/files/annual_reports/150304_annual_report_2014_web_en.pdf.