Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

Шафранська Т.Ю., Дубенська В.П.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Ліцензування як засіб регулювання підприємницької діяльності

Успішна діяльність підприємств всіх форм власності багато в чому залежить від економічної політики держави. Найважливішими своїми завданнями щодо регулювання діяльності підприємств держава вважає розвиток інвестиційної діяльності, створення вільного доступу до всіх сегментів ринку за єдиними зрозумілими правилами і тому значну увагу приділяє питанням, спрямованим на покращення умов ведення підприємницької діяльності та створення сприятливого бізнес - середовища. Державний вплив на розвиток економіки обумовлений появою нових економічних потреб, із якими ринок по своїй природі не може справитися.

Конституцією України надається можливість всім громадянам України, а також громадянам інших країн чи особам без громадянства займатися підприємництвом на території України, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством. Складність змісту економічних відносин, їх регулювання з боку держави вимагає застосування певних обмежень та заборон у підприємницькій діяльності. Слід зауважити, що встановлення державою обмежень певних прав і свобод громадян, що викликане нормальним процесом функціонування і розвитку суспільства, є одним із способів регулювання меж свободи індивіда в суспільстві. Втім, регулюючи підприємницьку діяльність, держава забезпечує захист конкуренції, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

Обмеження підприємницької діяльності може бути у двох формах: повне обмеження, при якому певним особам забороняється здійснення будь-яких видів підприємницької діяльності, тобто має місце заборона здійснення її взагалі; і часткове обмеження, при якому не забороняється певним особам здійснювати окремі види підприємницької діяльності.

Загальновідомі прямі та непрямі методи державного регулювання економічних процесів. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Це можуть бути нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, ліміти і т. д. Методи непрямого регулювання регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики.

Одним з методів непрямого регулювання підприємницької діяльності є її ліцензування, яке передбачає надання суб’єкту господарювання спеціального дозволу на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Ліцензування підприємницької діяльності спрямоване на забезпечення єдиної державної політики в тій чи іншій сфері господарювання, на забезпечення економічних інтересів держави, на формування дохідної частини бюджету держави та захист економічних і соціальних інтересів громадян. Зокрема, ліцензування покликано захищати інтереси безпосередніх споживачів продукції, яка виробляється чи надається суб’єктами господарювання, сприяти недопущенню на ринок товарів та послуг, що не відповідають встановленим на рівні держави стандартам і вимогам. Крім того, ліцензування здійснюється з метою забезпечення ефективного та раціонального використання обмежених ресурсів (корисних копалин) і створення вигідних для держави умов експлуатації таких ресурсів.

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:
- забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання; 
- захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, 

захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; 

- встановлення єдиного порядку і єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню на території України.

Основними нормативно-правовими документами, що визначають види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, порядок ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства в сфері ліцензування є Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р., а також ряд постанов Кабінету Міністрів України, прийнятих у відповідності до даного Закону. Зазначений Закон встановлює єдиний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Важливим є те, що у відповідності до зазначеного Закону, ліцензування не може бути використано для обмеження конкуренції в здійсненні господарської діяльності.

На думку авторів, з метою активізації підприємництва та зниження адміністративних і фінансових бар’єрів для входження в бізнес, доцільно зменшувати кількість видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, в кінцевому підсумку залишивши тільки ті з них, що безпосередньо впливають на життя та здоров’я громадян, навколишнє середовище і безпеку держави. Це сприятиме подальшому розвитку підприємництва, зростанню ділової активності бізнесових структур, активізації інвестиційних процесів. Подальша дерегуляція економічних процесів з боку держави, приведення системи ліцензування підприємницької діяльності у відповідність до сучасних потреб економіки в довгостроковій перспективі сприятиме зростанню обсягів виробництва, впровадженню нових технологій, покращенню якості продукції (послуг) та загалом подальшому розвитку економічних процесів в державі.