Мехеда Н.Г к. е. н., доцент, Поліщук А. В.

Черкаський національний університет ім.. Б.Хмельницького

ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ

Інвестиційний процес - це послідовні зміни стану капіталу в результаті інвестиційної діяльності. Інвестиційні процеси в Україні мають суперечливий характер. З одного боку, трансформаційні процеси спрямовані на макроекономічну стабілізацію та трансформацію економічної системи, що теоретично має сприяти поліпшенню інвестиційного клімату. З іншого боку, процеси політичної та економічної нестабільності пов’язані з глобальною кризою, а також із внутрішніми проблемами «революції гідності», які стримують інвестиційні процеси.

Іноземні інвестиції відіграють важливу роль: вони є визначальною передумовою розвитку економіки і важливим індикатором умов підприємницької діяльності в країні. В зв’язку з цим виникає необхідність зосередити увагу на питаннях іноземного інвестування в Україні. Особливої гостроти проблеми іноземного інвестування в Україні набувають саме зараз, коли українське суспільство, а не лише національна економіка, опинилось в стані загострення та поглиблення кризових явищ[1].

Під іноземними інвестиціями, як правило, розуміють вкладення зарубіжних юридичних чи фізичних осіб з метою контролю національних підприємств, отримання підприємницького прибутку, диверсифікації капіталовкладень, мінімізації ризиків діяльності, збільшення капіталізації материнських компаній, перешкоджання входженню на ринок конкурентів, захисту власних довготермінових політичних чи соціальних інтересів. Мотивація іноземних інвесторів може бути різною, а їх діяльність, спрямована на задоволення власних інтересів не завжди співпадає з інвестиційними пріоритетами країни-реципієнта[2].

Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує низка перешкод на шляху реалізації процесу інвестування. Серед найважливіших слід виокремити недосконалість законодавства щодо інвестиційної діяльності, відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні; недосконалість ринкового механізму економіки; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємців; недостатньо привабливі інвестиційні проекти і, як наслідок, незацікавленість іноземних партнерів у них. Крім того, на інтенсивність інвестиційних процесів впливає податкова система; відсутність дієвої системи страхування інвестицій; надмірна монополізація економіки; а також високий рівень інфляції. Основна причина наявності цих факторів – відсутність чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі, і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутрішніх) зокрема[1].

За даними Держстату у січні – червні 2015 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1042,4 млн.дол. США та вилучено 351,3 млн.дол.США прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економічної діяльності. На підприємствах промисловості зосереджено 31,5 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, в установах фінансової та страхової діяльності – 25,9%. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає більше 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 12274,1 млн.дол. США, Німеччина – 5489,0 млн.дол. США, Нідерланди – 5108,0 млн.дол. США, Російська Федерація – 2685,6 млн.дол. США, Австрія – 2354,3 млн.дол. США, Велика Британія – 1953,9 млн.дол. США, Вірґінські Острови (Брит.) – 1872,6 млн.дол. США, Франція – 1539,2 млн.дол. США, Швейцарія – 1371,2 млн.дол. США та Італія – 966,6 млн.дол.США.

Обсяги залучення капітальних інвестицій підприємств України у січні-червні 2015 року складають 98,7 млрд. грн., що становить 90,8 відсотка до відповідного періоду 2014 року[3].

Зазначено, що на нинішньому етапі інвестиційні процеси в Україні характеризуються двома протилежними аспектами: з одного боку, спостерігаються позитивні тенденції, тобто обсяг інвестицій поступово зростає, а з іншого – Україна все ще серед країн, які мають найнижчу інвестиційну привабливість. Тому потреба в іноземних інвестиціях очевидна, оскільки іноземні інвестиції здатні забезпечити інноваційний розвиток, використання сучасних технологій. У кінцевому рахунку це дозволить виробляти конкурентоспроможні товари та ввійти у світовий економічний простір не з сировинною продукцією, а з товарами, які мають високу додану вартість.

Отже, можливими напрямами активізації іноземної інвестиційної активності могли б стати наступні: створення стабільного законодавства, яке має забезпечувати державні гарантії захисту вітчизняних та іноземних інвестицій протягом тривалого часу; створення сприятливого інноваційно – інвестиційного клімату для реалізації пріоритетних державних програм та інвестиційних проектів; сприяння залученню продуктивного прямого іноземного капіталу в сферу матеріального виробництва та встановлення державного контролю за його використанням; створення сприятливих умов для розвитку спільних підприємств, які займаються виробництвом; заборона ввезення спільними підприємствами застарілої продукції та технологій, які в розвинених країнах вважаються вичерпаними; розробка та прийняття законів щодо страхування.

Література:

1. Анна Переверзєва. Тенденції інвестиційних процесів у національній економіці: посткризовий період // Банківська справа – 2014. - №9-10. – С.28-35.

2. Кукса І. М. Державні важелі активізації зарубіжної інвестиційної активності в контексті розвитку національної економіки / І. М. Кукса //Актуальні проблеми економіки – 2014. - №2. – С. 75-78.

3. Електронний ресурс [режим доступу] - http://www.ukrstat.gov.ua