Історія/1.Вітчизняна історія

к.і.н. Богатчук Світлана Степанівна

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Розвиток освіти на українських землях Російської імперії в першій половині ХІХ ст.

На початку ХІХ ст. в Російській імперії виникає потреба в багатьох спеціалістах різних галузей. Це підштовхнуло уряд до значних змін в освітній політиці. Реформування освіти в ХІХ ст. відбулося чотири рази: в 1802р., 1828 р., 1864р., 1874р. [1, с.93].

У 1802 р. були створені державні заклади – міністерства, в тому числі й міністерство народної освіти, яке здійснювало управління загальноосвітніми школами, університетами, науковими закладами і видавничою справою.

На початку ХІХ ст. єдиним вищим позастановим навчальним закладом на українських землях залишалася Києво-Могилянська академія. Імперський уряд у 1817 р. спеціальним рішенням ліквідував її та створив замість неї Духовну академію, де здобували виключно богословську освіту діти духівництва.

У 1804 р. Міністерством народної освіти Російської імперії за західноєвропейськими зразками було прийнято «Статут університету» і «Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам».

З цього часу всі школи на Україні ідентифікувалися з російськими і мали однакові програми і одну, російську мову. Українська мова в усіх навчальних закладах заборонялася [2, с.13].

Відповідно імперських указів на території України почали відкривати парафіяльні (з однорічним курсом навчання) і повітові (дворічні) школи, гімназії, університети.

Згідно цих Статутів закріплювався становий характер права населення на здобуття освіти. Парафіяльні училища призначалися для дітей «нижчих станів». Повітові училища призначалися для дітей «купців, ремісників та інших міських обивателів». У гімназіях мали право навчатися діти дворян, чиновників, багатих купців.

Парафіяльні школи створювалися для ремісників, селян, небагатих дворян, поділялися на чоловічі й жіночі. В них викладали: закон Божий, письмо, математику, читання, арифметику, а також природознавство, практичне землеробство та садівництво, практичну механіку. В жіночих надавали перевагу шиттю, молочному господарству, домашньому господарюванню. Парафіяльні школи відкривали у містах і селах при кожній церковній парафії. На жаль, держава не виділяла кошти на їх утримання, лише міські думи, сільські общини та меценати фінансували існування парафіяльних шкіл. А у Брацлавському, Вінницькому, Літинському та Могилівському повітах Подільської губернії школи перебували в досить жахливому стані, через що не були занесені до списку [3, с.132].

У 1850 р. в усіх початкових школах на українських землях Російської імперії навчалося лише 67 тис. учнів. Переважна більшість населення залишалася неписьменною.

Повітові училища були відкриті у Києві, Вінниці, Житомирі, Умані, Кам'янці-Подільському, Каневі, Білій Церкві та в інших містах. Учні училищ мали оволодіти 15 навчальними предметами. Утримувались повітові училища частково за рахунок державного бюджету, а в основному – за рахунок місцевих податків [3, с.133-134].

Перші гімназії в Україні з'явилися в Харкові, Чернігові, Катеринославі, Новгороді-Сіверському, Полтаві, Херсоні, Києві та Вінниці. Спочатку в гімназіях навчання тривало 4 роки, а за статутом 1828 р. — 7 років. У гімназіях викладали латинську, німецьку і французьку мови, історію, географію, початковий курс філософії і словесних наук, математику, фізику, природознавство, політичну економію, малювання. За статутом 1828 p. з навчальних планів було виключено природознавство, філософію і політекономію, а введено викладання «закону божого», «священної й церковної історії», грецької мови.

У 1804 - 1814 рр. у Вінниці діяла школа на правах Подільської гімназії, підконтрольна польській шляхті. Тільки 27 вересня 1814 р. цю школу реорганізували в Подільську губернську гімназію. Але вона і далі була польською, тож вчилися в гімназії здебільшого діти католиків [4,176].

Після польського повстання (1830-1831рр.) Рада Харківського університету прийняла рішення про переведення Подільської гімназії з Вінниці до Кам’янця - Подільського. Відкрили її в губернському центрі 1 січня (13 січня) 1833 року як Кам’янець - Подільську російську чоловічу гімназію. У 1832 р. в Вінниці відкрили повітову російську гімназію, згодом, у 1847 р. її перевели до Білої Церкви [5, c.109].

У перше десятиліття ХІХ ст. із-за відсутності коштів на утримання сільських шкіл і парафіяльних училищ, через заборону приймати в гімназії сільських дітей, відміну безоплатного навчання учнів рівень народної освіти різко падав [2, с.14].

В першій половині ХІХ ст. по всій Російській імперії почали відкривати вищі жіночі школи (інститути шляхетних дівчат): Харкові – 1812р., Полтаві- 1818р. та Одесі – 1829р., Києві – 1833р.

У 1805 р. у Харкові відкрився перший в Україні університет, який відіграв значну роль у розвитку культури, науки, освіти і школи. Протягом 1805–1851 рр. у ньому здобули вищу освіту 2800 осіб. Він здійснював керівництво навчальними закладами Харківського учбового округу. У 1885 р. у віданні цього університету було 136 парафіяльних училищ, 116 повітових училищ і 13 гімназій. У 1817 р. в Одесі було засновано Рішельєвський ліцей, а в 1820 р. — гімназію вищих наук у Ніжині.

У 1834 р. було відкрито Київський університет, який став науково-навчальним і культурним центром Правобережної України. Він спочатку мав один філософський факультет, що складався з відділів історико-філологічного та фізико-математичного, з 1835 р. почав працювати юридичний, а в 1841 р. й медичний факультет. Першим ректором став відомий учений-природознавець, філолог, фольклорист та історик професор Михайло Максимович. У 1834 р. в університеті навчалися 62 студенти, а в 1855 р. - 808.

За дореформенний період Харківський університет закінчили 2800 чол., Київський — 1542 чол. Випускники працювали учителями, лікарями, адвокатами, суддями, чиновниками різних відомств та ін. Крім навчальної й наукової роботи, університети повинні були контролювати роботу шкіл своїх навчальних округів і здійснювали цензурний нагляд за літературою, що видавалася в межах цих округів. Царський уряд виділяв дуже мало коштів для університетів, тому вони нормально розвиватися не могли.

У 30—40-і рр. в Україні, крім шкіл Міністерства освіти, діяли школи й училища інших відомств, зокрема школа торгового мореплавства у Херсоні, школа виноградарства в Криму, школи садівництва в Полтаві, Катеринославі та інших містах.

Література

1. Усатенко Т.П. Українська національна школа: минуле і майбутнє: Українознавчий вимір. – К.,2003. – 285 с.

2. Дмитренко С.М. Громадсько-педагогічний рух на Україні (40-і роки ХІХ ст.): монографія. – К., 1997. – 58 с.

3. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: навч. посіб. –К., 2003. – 335с.

4. Вінницькі Мури. Погляд скрізь віки. Мат. міжн. наук. конф. «Єзуїтський комплекс у Вінниці крізь призму століть» 9-10 вересня 2010 р. – Вінниця, 2011.- 512 с.

5. Тучинський В. Місце Вінницької гімназії в розвитку освіти на Поділлі (1814-1847рр.)// Освіта на Поділлі: минуле та сьогодення: матеріали ХХІІІ Всеукр. наук. історико-краєзн. конф. 20-21 жовтня 2011 р. – Вінниця, 2011. - 416с.