Педагогические науки/ 3. Методические основы воспитательного процесса

Канд. пед. наук Кохан Л. В.

Україна, Харківський національний університет міського господарства

імені О. М. Бекетова

ДУХОВНЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

ЗАСОБАМИ ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

У сучасних умовах розвитку національної системи освіти в Україні значно підвищуються вимоги до духовного зростання молоді, формування в неї національної свідомості, планетарного світогляду, моральної самостійності, соціальної активності тощо.

З огляду на проблему дослідження великого значення в процесі культуротворення суспільства в сучасній Україні, зокрема, у вирішенні завдань з формування «людини духовної» набувають гуманістичні ідеї Г. С. Сковороди, оскільки він уважав, що саме мораль і духовна культура нації регулюють людські відносини в суспільстві. Уся літературно-філософська спадщина видатного українського просвітителя мала етико-гуманістичну спрямованість; а в його педагогічному доробку значне місце відведено питанням основ морального виховання, які він розкривав відповідно до своїх філософських поглядів та переконань.

Так, розвиваючи думки про людину у Всесвіті, просвітитель-філософ називає Всесвіт «машинищем», у якому людині слід відвести не роль коліщатка, а панівне місце. Але для цього через пізнання себе людина повинна осягнути навколишню природу й утворену нею «другу природу» та її вплив на першу. Це філософське гасло у Григорія Сковороди включає впізнання людиною своєї природи – пізнання й загальнолюдського, й свого особистого, пізнання найглибших таїнств буття і через нього звільнення від усього злого та здійснення вибору, акту самовизначення. Ця ж філософська позиція знайшла своє відображення і в поглядах просвітителя на формування духовної особистості.

Основу духовної культури Г. С. Сковорода вбачав у розумному ставленні до життя, «в обмеженні надмірностей», «приборканні нестримного прагнення до збагачення, в подоланні бездіяльності, розпусти, лінощів, схильності до хабарництва, користолюбства» [2, с. 327]. Наголошував на необхідності виховання в молоді таких чеснот, як вдячність, любов до рідної землі, працелюбність, доброзичливість, чуйність, чесність, поміркованість, стриманість, а також зневаги до «життєйських» спокус (багатства, чинів, моди) та до лицемірства.

Варто зауважити, що філософ-просвітитель аморальність деякого прошарку молодих людей свого часу пояснював відсутністю істинних знань, тобто тим, що в них не були вироблені розумні норми поведінки й критичне ставлення до своїх вчинків.

Отже, на думку філософа-педагога, високі моральні якості людини й добрі почуття певною мірою є результатом істинного знання. Проте, на наш погляд, Г. С. Сковорода у вирішенні завдань із формування духовної особистості велике значення надавав гармонії між розумом і волею, мудрістю і доброчесністю, бо мудрість указує людині, в чому щастя, а доброчесність допомагає досягнути його. Тому, згідно з висновком мислителя, врешті-решт, виховання духовної людини полягає в єдності істини й доброчесності, знань і високих поривань, що забезпечать розвиток інтелекту й накопичення знань, виховання серця й розвиток волі, єдність думок і вчинків, слова і діла.

Як бачимо, творча спадщина яскравого українського просвітителя Г. С. Сковороди у площині досліджуваної проблеми – духовне виховання особистості засобами гуманітарних дисциплін – є достатньо ефективним чинником вирішення навчальних завдань, що сьогодні постають у соціокультурній сфері України.

По-перше, його гуманістична літературна творчість має велику цінність з погляду використання традиційних народних засобів передачі педагогічної мудрості, що вкладалась в уста героїв казок, легенд, байок, притч, оповідей. Саме такий спосіб допомагає вести щиру розмову з молоддю, спонукати її до роздумів, до сприйняття здорової моралі.

По-друге, пересторога Г. Сковороди стосовно того, що користолюбство, наділення золота атрибутом святості, сприйняття грошей як мірила цінності індивіда, його думок і прагнень, кидають людину в безодню корисливих пристрастей, є надактуальною для діалогу з молоддю, бо й зараз іде масове захоплення ідеями накопичення, збагачення, гонитви за наживою тощо.

По-третє, настанови Григорія Савича Сковороди щодо ставлення до своєї національної культури, рідної мови, висловлені у XVIII столітті, перегукується з сучасними поглядами суспільства на проблеми мови й культури: український просвітитель закликав шанувати рідне слово, вивчати усну народну творчість, художню літературу, зокрема, українську.

По-четверте, творчість Г. С. Сковороди була джерелом, із якого розвивалась українська культура, література, публіцистика, філософія тощо.

По-п’яте, дієвим чинником у вирішенні досліджуваної проблеми є епістолярна спадщина Г. С. Сковороди, яка вміщує філософсько-етичні ідеї та повчання, притчі, зразки народнопоетичної творчості, пересипані цитатами з класичних філософських авторів. Зі змісту листів бачимо, що в них Григорій Савич торкається багатьох філософських і морально-етичних проблем, а свої принципи і погляди на ці проблеми мислитель часто викладає у формі афоризмів: «І безглуздям було б терпіти те, чого можна уникнути», «Адже сміх… рідний брат радості» тощо [3, с. 421].

У листах Г. С. Сковорода висловлював багато цінних рекомендацій стосовно методики читання корисних книжок, виписок із них, переконував у важливості знань, з особливою повагою відгукувався про людей, «жадібних до науки», «книголюбів», «ревнителів науки», «старанних до науки», «старанних у науці» тощо.

Таким чином, сьогодні гуманістичні ідеї Г. С. Сковороди набувають особливої актуальності з погляду вирішення завдань із формування «людини духовної».

Отже, аналіз розвитку концепцій духовного виховання засобами гуманітарних дисциплін у вітчизняній педагогічній думці дозволив підсумувати, що гуманітарні науки як відображення живої культури народу мають істотний вплив на свідомість і почуття підростаючого покоління, сприяють формуванню високих ідеалів людини як носія добра та душевної краси.

Література:

1. Багалій Д. І. Український мандрований філософ Григорій Сковорода / Д. І. Багалій. – 2-е вид., випр. – К. : Орій, 1992. – 469 с.

2. Єфремов С. О. Історія українського письменства / С. О. Єфремов. – К. : Феміна, 1995. – 686 с.

3. Сковорода Г. С. Пізнай в собі людину / Г. С. Сковорода. – Львів : Світ, 1995. – 527 с.