Канд. філол. н. Присяжнюк О.М.

Межрегіональна академія управління персоналом, Україна

Системно-структурний метод опису лексики

Стаття присвячена розгляду системно-структурного підходу, використовуваного для дослідження лексики.

Вивчення лексики через системно-структурний аспект є актуальною проблемою мовознавства у теоретичному і прикладному планах, зокрема, особливо при з’ясуванні питань лексикографії, винайденні універсальної класифікації мовних одиниць, для повного відображення діючої моделі мови, для потреб комп’ютерної лінгвістики, машинного перекладу тощо.

Пропоноване до розгляду питання також нерозривно пов’язане з проблемою визначення понять структури і системи у мові. Вивчення мови через систему та структуру має досить давню історію. Підхід до лексичного складу мови як явища системного розпочався з праць Р.Мейєра, Г.Шпербера, Г.Іпсена, В. фон Гумбольдта та ін. Саме ж поняття лексичної системи мови сформулював та ввів у лінгвістичний ужиток В.В.Виноградов.

Нині вивчаються і питання системності мови взагалі, і системності лексики зокрема. Слід зазначити, що праці з дослідження, наприклад, концептів, лексико-семантичних полів, тематичних груп (у лексикології та семасіології), функціональних, граматичних полів (у граматиці), фразеосистем (у фразеології) та под. користуються аналогійними загальнонауковими прийомами індукції та дедукції, систематизації та структуризації, без яких не можливо обійтись при описі великої кількості одиниць будь-якого мовного рівня.

Проте дослідники не до кінця розмежовують поняття «система» і «структура», а тому системно-структурний аспект академіка О.С.Мельничука (що синтезує прийоми індукції та дедукції, систематизації та структуризації, є узагальненням цілого окремого учення у лінгвістиці) у працях попередників майже не використаний, хоча збільшує предметне вивчення усієї системи мови, комплексно демонструє її змінність і наявні у ній процеси неологізації та архаїзації, а також підвищує ефективність вирішення проблеми розпізнання різних тематичних, лексичних угрупувань.

У пропонованому дослідженні ставимо за мету, використовуючи наявні у мовознавстві визначення понять «система» і «структура», вивчаючи формування системно-структурного аспекту у лінгвістиці, визначити теоретичні можливості опису лексичних одиниць за допомогою методу системно-структурного аналізу академіка О.С.Мельничука.

Позамовний світ людини відображається, певною мірою, у лексичних одиницях, причому поєднаних в угрупованнях різних типів (полях, групах, гніздах, рядах тощо) із певними системними відношеннями між складовими. Узагалі, мова організована з повторюваних елементів – фонем, лексем, засобів словотвору і словозміни, структурних схем речень, – які об’єднуються у різні системи за спільними ознаками. А тому можемо стверджувати, що мова виступає системою (якщо розглядати її з погляду зовнішньої цілісності) і має власну структуру (якщо розглядати її з погляду внутрішнього формування). Одиниці різних мовних рівнів – слова, фонеми, морфеми і синтаксеми – синхронно організовують систему і структуру мови. О.С.Мельничук писав: «Структура і система мови – два аспекти об’єктивно єдиного взаємовідношення між мовою, що розглядається як організована сукупність складових частин і елементів, і цими складовими частинами і елементами» [2:607].

Розмежуємо категорії «структура» і «система», визначаючи їх за Г.С.Щуром [3:194]: 1) структура – сукупність окремих ієрархічних елементів і відношення між ними; 2) система – ієрархічна сітка зв’язків між елементами чи групами елементів даного об’єкта. Отже, як зазначає Г.С.Щур, будь-який об’єкт має подвійну природу, а тому одночасно володіє структурою і сиcтемою, які виступають відповідно певною конфігурацією і певною типологією.

В мовознавстві системно-структурний підхід до об’єктів починається із виходом у світ відомої книги Ф. де Соссюра «Курс общей лингвистики» (1933). Ф. де Соссюр [1:147] сформував поняття мовної системи через формування мовленнєвої діяльності. Далі Л.В.Щерба, розвиваючи зазначенні здобутки попередників (в основному – Ф. де Соссюра), подає тріаду компонентів: 1) мовленнєва діяльність → 2) мовний матеріал → 3) мова як система, – тобто у процесі мовленнєвої діяльності використовується мовний матеріал, з якого з часом формується мова як система. О.С.Мельничук начебто уточнює поняття системи у розумінні академіка Л.В.Щерби, він додає поняття структури для констатації цілісності об’єкта.

Загальна сутність системно-структурного підходу О.С.Мельничука полягає у наступному: можна розглядати мовні і мовленнєві явища від одиниць, що функціонують у мовленнєвій діяльності, до мови як системи (системний аналіз), а можна від мовної структури до функціонування її одиниць у мовленнєвій діяльності (структурний аналіз).

Щодо аналізу лексем у структурно-системному аспекті, то тут системний підхід (заснований на загальнонауковому методі індукції) полягає у дослідженні лексики від добору інвентарю одиниць певної семантики з конкретного тексту до формування з них конкретного угруповання, а структурний аналіз (заснований на загальнонауковому методі дедукції) пропонує шлях від структури конкретної групи до функціонування її одиниць у тексті (тобто якісну та кількісну характеристику лексем). Отже, системно-структурний метод є дихотомічним аналізом, побудованим відповідно на індуктивному та дедуктивному принципах. Він полягає у сукупному, взаємообумовленому системно-структурному аналізі, а не у виокремленні тільки однієї його сторони (системної чи структурної).

Література:

1. Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1977.

2. Українська мова: Енциклопедія / За ред. В. М. Русанівського, О. О. Тараненка. – К.: Українська енциклопедія, 2000.

3. Щур Г.С. Теория поля в лингвистике. – М.: Наука, 1974.