Филологические науки/4. Синтаксис: Структура, семантика, функция

Дерев’янко О.А.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Україна

Повинність як динамічна необхідність та повинність як статична необхідність

Повинність – один із концептів дебітивної модальності, що репрезентує глибинний рівень облігаторності та позначає дію, зумовлену передусім нормами, прийнятими суспільством (закони, порядки, звичаї, традиції, правила етикету), обов’язками (суспільними, моральними, християнськими) та спрямованістю дії на взірець чи еталон для наслідування. Повинність детермінує поведінку особистості, яка, в свою чергу, передбачає наявність таких критеріїв, як обов’язок, вибір і под. Значення повинності виникає в результаті поєднання значень необхідності консеквента і оцінки дії як обов’язку, повинності.

Повинність розглядаємо як динамічну необхідність [7, 98], бо необхідність діяти відповідно до етичних норм передбачає наявність моменту вибору, та й самі етичні, суспільні, громадські норми завжди обумовлюють вибір між тим, що є нормою (ідеалом) та не-нормою (девіантною поведінкою) [3]. Статична необхідність подібний вибір цілком виключає (S виконає дію, навіть якщо не хоче). Повинність є властивістю, характерною передусім суб’єкту, однак джерело волюнтативності – здебільшого об’єктивне оточення, а не інший суб’єкт. Так, категорія повинності передбачає наявність активного суб’єкта-особи, що не лише відповідно діє у часі і просторі, але й робить певний внутрішній вибір, діючи за/ всупереч правилам і заборонам, визначеними для певної соціальної групи, і відповідно змінює на краще/гірше своє оточення, наближаючись до ідеалу або ж віддаляючись від нього [3].

Модальні предикати повинності в основному пов’язані з порушенням норми, а не з дотриманням її, бо ,,людина сприймає світ вибірково і перш за все помічає аномальні явища... Було б неекономно доводити до відома інших все те, що відповідає нормі’’ [1, 300]. Норми вважаємо імперативними, безособовими, індиферентними до нахилів чи бажань суб’єкта, їх намагаються дотримуватись (більшість людей їх дотримується), порушення ж норми призводить до санкцій. Повинність досліджуємо як вплив на свідомість співрозмовника, необхідність усвідомлення ним дії і тільки тоді її виконання. Аналізуючи аномальні факти, людина шукає й аналізує причини і наслідки, що спричинили ці явища. Під впливом аномальних фактів сформувалось поняття причини (каузації), а отже, і причинних (каузальних) відношень. Каузацію трактуємо як усвідомлену необхідність дії через певну причинову зумовленість.

Вважаємо, що концепт повинності утворює мікрополя “повинність/норма/зобов’язаність” і “повинність/ідеал” (безсумнівно, що ідеал є “вище” норми). Висловлювання із модальним значенням повинності/норми/ зобов’язання характеризуються такими семами: “спрямування у майбутнє”, “імпліцитна інтенційність”, “відсутність альтернативи”, оцінка “добре”, “відношення до класу” (“люди”). Диференційними ознаками висловлювань із модальним значенням повинності/ідеалу є: “спрямування у майбутнє”, “імпліцитна інтенційність”, “відсутність альтернативи”, “відношення до класу (“люди”, “артефакти”)”, абсолютна оцінка “добре”.

Модальність повинності як ідеалу асоціюється із “категоричним імперативом” І. Канта: “Нарешті існує імператив, який не бере за основу як умову яку-небудь іншу ціль, що досягається тією чи іншою поведінкою, безпосередньо приписує цю поведінку. Цей імператив категоричний. Він стосується не змісту вчинку, і не того, що з цього повинно вийти, а форми і принципу, з яких випливає сам вчинок; суттєво хороше в цьому вчинку полягає в переконанні, наслідки можуть бути будь-якими. Цей імператив можна назвати імперативом моральності” [4, 254-255]. Своєму категоричному імперативові І. Кант надає такого сенсу: вибираючи для себе максими поведінки, людина може, перевіривши їх на загальність, відрізнити правильні рішення від неправильних, тобто аморальних. Тим самим універсальне застосування закону стає в нього нормативним критерієм для змісту моральних законів, основою, з якої можна вивести єдину всезагальну моральність [5]. Нормативність категоричного імператива полягає в тому, що він, наповнюючись конкретним моральним змістом, перетворює цей зміст із конгломерату розрізнених моральних уявлень на послідовну логіку моральної свідомості, на систему моральних вимог і оцінок [5]. Вчинок, за І. Кантом, повинен здійснюватись виключно “із поваги до закону” [4, 236], при цьому повага до закону стає рушійною силою, яка здатна керувати моральним обов’язком. Навіть добра воля перетворюється в системі моральної автономії І. Канта на “моральну здатність людини прислухатися до голосу практичного розуму, відчувати повагу до морального закону” [6, 457], бо “лише те, що робиться з обов’язку, може бути моральним” [2, 466]. Інакше кажучи, на думку вченого, людина повинна діяти не “згідно з обов’язком”, а “з почуття обов’язку” – ось що, за І. Кантом, має справжню моральну цінність.

Висловлювання модальності повинності як ідеалу вживаються у заповідях, повчаннях, етичних прескрипціях, як-от: One must respect the wishes of the dead (B. Neil); Everybody ought to have some place to go (E. Hemingway); One has to remember how much has to be forgotten and how much has to be learnt when for the first time one faces life (S. Maugham); He ought to be home with his family on the Lord’s day (B. Kingsolver); No one should buy and sell human souls’ (M. Darke).

Істотна різниця між висловлюваннями, які репрезентують концепти повинності, полягає, по-перше: в різному морально-етичному та суспільно-правовому статусі цих категорій. По-друге: досліджувані модальності різняться сферою впливу. Суб’єктом норми виступає тільки представник класу “люди”, а суб’єкт-ідеал виражається як іменником із значенням істоти, так і неістоти. По-третє: у висловлюваннях із модальністю повинності як ідеалу, на відміну від висловлювань про норму, експлікується оцінка “добре. У реченні Everything in the world must have design or human mind rejects it (J. Steinbeck) предикат must безпосередньо співвідноситься з оцінкою “добре”.

Отож, у висловлюваннях із модальністю ідеалу основою оцінки виступає еталон, взірець, до якого слід прагнути, а у висловлюваннях із модальністю про норми – закон, порядок, звичаї, традиції, правила етикету, які не варто порушувати. Таким чином, виходячи з лінгвістичної інтерпретації оцінки, вважаємо, що оцінка орієнтує на норму й оцінні стереотипи, тобто на соціальні конвенції та уявлення про те, що добре і погано для цього об'єкта. У суспільстві оцінюється тільки позитивне, тобто нормативне, а негативне, аномальне сприймається як відхилення від норми.

На відміну від предикатів повинності/ідеалу, предикати повинності/норми/ зобов’язання використовуються не тільки в оцінному, але й у дескриптивному контексті, який характеризується максимальною “фактуальністю”. У минулому часі предикати повинності/норми/зобов’язання в дескриптивних контекстах наближаються до предикатів вимушеності. Порівняйте: God had not finished him, and so he had to go around doing one thing and then another to finish himself up (C. McCullers) // ... he was obliged to go…Зрозуміло, що ідеал пов’язаний зі словом “деякі”, а норма – “всі”. Однак у заповідях, повчаннях, висловах немає такої чіткої диференціації. З метою інтенсифікації повиннісної дії, вчинку, у висловлюваннях ідеалу вводяться слова “кожний”, “будь-який”.

Висловлювання із модальним значенням повинності/норми/зобов'язання та повинності/ідеалу доцільно класифікувати принаймні за такими ознаками: входження в клас “люди” / “професії”: Do you know that an officer should be with his troops? (E. Hemingway); A general’s got to know a hell of a lot (E. Hemingway); You got to have an education to be a captain (E. Hemingway); “сприйняття” родинних стосунків: I’ve got to go home to bed. I’m the worker of the family (M. Spark); You [parents] have to play with children to develop their personality (B. Kingsolver); характеристика за віком: You should be careful what to say in front of them, however young (M. Spark); – Are you a quick study? You ought to be at your age (S. Maugham); You shouldn’t be rude to her. She’s not young (E. Hemingway); характеристика за поняттям “стать”: You must remember she is only a woman. She isn’t as tough as you think (M. Spark); Grandma says all men should learn to cook, that men oughta be careful with their wives (H. Lee); She asked me to tell you you must try to behave like the little lady and gentleman that you are (H. Lee); входження в клас “артефакти”: It is the way the collar is supposed to be (C. McCullers) та ін.

Професійна норма існує незалежно від волі суб’єкта, оскільки суб’єкт повинен виконувати свої професійні обов’язки, які покладені на нього як на:

1) представника певної професії, зокрема: The clinical teacher must have a good method of communicating the progress of the learner to ward staff and tutor (Teaching clinical nursing); The clinical teacher must be adaptable, as the objectives set for the student may need to be revised because of altered patient care (Teaching clinical nursing); If to ease pain, the doctor must take measures which may hasten death, this is permissible provided the doctor's aim is only the relief of pain (I. Kennedy); An actor should be sincere in the part he played, and should emotionally experience whatever he was to portray, from the soul outward (M. Spark);

2) працівника на певній посаді, наприклад: Essentially a director must believe in the person he is guiding on (A. Long); Thus, a director must account to the company for any commissions he receives on company contracts, because he receives them only by virtue of his position as a director, and he could have been induced to encourage the company to enter into a contract which is not in its best interest (D. Cooke);

3) приналежності до певної групи осіб тощо, зокрема: If one is Christian, one must, in some way, make reference to Christ (D. Hampson); Rather, like the bridesmaids who were prepared and who went to celebrate with joy, the Christian must be ready for Jesus to return (R. Cooper). Іноді предикати норми наближаються за значенням до предикатів вимушеності, що пояснюється контекстом, як-от: So one time when I was working in this motel one of the toilets leaked and I had to replace the flapper ball (B. Kingsolver).

Оскільки норма/обов’язок передбачає неодноразову повторюваність певної дії, тобто пов’язана з узагальненням, то, аналізуючи речення з модальним значенням повинності, слід враховувати вплив цього чинника.

Професійний обов’язок може позначатися й предикатом, що вказує на одноразовість, однократність дії, як-от: Mr Maxwell, in an affidavit of his own, confirms he has received payments from his mother but adds: ‘I feel I have a moral obligation to repay as and when my resources permit’ (Daily Telegraph); As head of the Asia and Pacific subcommittee of the House Foreign Affairs Committee, he has arranged hearings on American-Chinese relations for the week before Mr Bush must announce his decision (The Economist). Непоодинокими є випадки, коли виконання дії зумовлене наказом, передбачається наявність начальника, а підлеглий в таких випадках виступає суб’єктом повинності. Накази безпосередньо пов’язані із виконанням суб’єктом службових, професійних обов’язків.

Таким чином, повинність як динамічна необхідність передбачає необхідність діяти відповідно до етичних норм та наявність моменту вибору. Повинність як статична необхідність подібного вибору немає (суб’єкт зобов’язаний виконати дію, навіть якщо не хоче).

Література:

Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. – М.: Наука, 1988. – 341 с.

Виндельбанд В. История философии. – К.: Ника-Центр, 1997. – 560 с.

Двірна Л. Концепт норми в семантичному полі повинності // Стиль і текст. – Вип. 7. – К., 2006. – С. 24-30.

Кант И. Основы метафизики нравственности. – М. : Мысль, 1999. – 1471 с.

Мазурик М. Рецепція автономної етики І. Канта в російській релігійній філософії кінця ХІХ – початку ХХ століття // Вісник нац. ун-ту «Львівська політехніка». Філософські науки. – 2011. – № 692. – C. 58-63.

Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей. – М. : Политиздат, 1991. – 464 с.

Чуршуков Г.В. Модальность долженствования и средства ее выражения во французских переводах Нового Завета // Филол. науки. – 1998. – № 2. – С. 93-99.