Мартинюк А.О.

Запорізький національний університет

Науковий керівник: д.ю.н., доцент Віхляєв М.Ю.

Особливості застосування санкцій у міжнародному праві

Деліктоздатність суб’єкта правопорушення є найважливішим елементом правосуб’єктності. Здатність нести відповідальність за нанесену шкоду має сприяти не лише відновленню порушеного права, а у нести у собі превентивну функцію, тобто попередження вчинення нових проступків. Міжнародне право не є виключенням, тобто його суб’єкти (держави, напівдержавні утворення, народи, нації) можуть притягуватися до міжнародно-правової відповідальності та нести негативні наслідки за вчинені протиправні діяння. Одним із видів такої відповідальності є міжнародні санкції.

Санкції - примусові заходи, що вживаються міжнародна організація до правопорушника в цілях спонукання його до виконання зобов'язань, що випливають з правовідносин відповідальності. Застосування міжнародно-правових санкцій досліджувалися у роботах багатьох вчених – юристів, таки, як: В. Г. Буткевич, П. В. Чиков, В. А. Василенко, Д. Б. Левін, Т. М. Нешатєва, Д. Шеффер, П. М. Куріс, О. О. Шибаєва, Ю. М. Колосов, В. А. Мазов, І. І. Лукашук, П. Маланчук, тощо.

Санкції та відповідальність відносяться до найбільш фундаментальних категорій міжнародно-правової доктрини. Проте питання про співвідношення таких понять «санкція» та «відповідальність», як зазначає у своєму дослідженні Мувафак З. Тамер, і досі викликає дискусії в доктрині міжнарод­ного права. Деякі вчені (зокрема В. І. Менжинський, Г. І. Тункін, Ю. М. Колосов) вважають, що санкції є однією з форм міжнародно-правової відповідальності. Інші науковці (наприклад В. А. Василенко, І. І. Лукашук) наголошують на тому, що вони є засобами примусу, які забезпечують реалізацію відповідальності [1, c. 11]. Зустрічається і розуміння міжнародної відпові­дальності як застосування і реалізації санкцій у випадку міжнародного злочину. Ю. М. Жданов, дійшов висновку, що поняття «санкції» належать до примусових заходів,які застосовуються міжнародними організаціями і, по суті, являють собою примусові заходи «вертикального характеру» [2, с. 322]. В сучасній науці міжна­родного права терміном «санкції», як правило, позначають правомірні примусові заходи економічного, політичного та військового характеру для припинення міжнародного правопорушення та відновлення прав потерпілого суб’єкту міжнародного права. Санкції, як правило, використовуються з метою запобігання розповсюдження зброї масового знищення, припинення масових порушень гуманітарного права, боротьби з міжнародним тероризмом, припинення актів агресії, незаконного застосування сили, анексії і т.д. Застосування міжнародно-правових санкцій проти держави-правопорушниці є на сьогодні однією з найскладніших проблем міжнародного публічного права. Кожен такий випадок викликає певну кількість політичних суперечок як на міждержавному, так і на рівні міжнародних та міжурядових організацій. Протягом 90-х років минулого століття весь світ став свідком, а деякі держави й активними учасниками процесу застосування таких санкцій під егідою ООН проти суверенної держави – Іраку в зв’язку з нападом останнього на Кувейт [1, c. 4]. Сьогодні можемо спостерігати застосування міжнародних санкцій проти Російської Федерації за військову агресію стосовно України.

Застосовувати санкції у правовідносинах, які випливають з міжнародно-правової відповідальності держави за порушення норм міжнародного права можуть як держави, так і міжнародні організації. У міжнародно-правовій науці є різні точки зору щодо санкцій, які застосовуються міжнародними організаціями. Ряд вчених пропонують вживати термін «санкції» лише стосовно примусових заходів, застосування яких передбачено статутами міжнародних організацій, інші розглядають поняття «санкції» як таке, що може застосовуватися як до заходів, що здійснюються державами у порядку самодопомоги, так і до колективних заходів, що здійснюються в рамках міжнародних організацій.

Міжнародні організації в межах своєї діяльності можуть застосовувати різноманітні  заходи впливу: призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації (позбавлення права голосу, права на представництво чи права на допомогу), виключення з міжнародної організації тощо. Так, наприклад, Глава VII Статуту Організації Об’єднаних націй (далі - ООН) містить положення стосовно компетенції Ради Безпеки ООН застосовувати санкції не пов’язані з використанням збройних сил (ст. 41), які можуть включати повний або частковий розрив економічних відносин, залізничних, морських повітряних, поштових, телеграфних, радіо та інших засобів сполучення та розрив дипломатичних відносин, та застосування таких дій повітряними, морськими або сухопутними силами, які будуть необхідні для підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки (ст. 42).

За всю історію існування ООН Рада Безпеки застосовувала санкції у 18 випадках (проти Анголи, Афганістану, Гаїті, Демократичної Республіки Конго, Ефіопії, Еритреї, Іраку, Ірану, Корейської Народно-Демократичної Республіки, Кот-Д’Івуару, Ліберії, Лівії, Південноафриканської Республіки, Південної Родезії, Руанди, Сомалі, Судану, Сьєрра-Леоне, колишньої Югославії). Санкції за часом можуть тривати скільки завгодно. Головна мета їх полягає у тому, аби порушник поніс міжнародно-правову відповідальність. ЇЇ зміст зводиться до чотирьох аспектів: це припинення незаконних дій, які суперечать нормам міжнародного права; це повернення ситуації до первісного стану (тобто до моменту вчинення правопорушення); це компенсація завданої шкоди та вибачення (сатисфакція) за негативні наслідки.

У залежності від кількості потерпілих суб’єктів  санкції бувають індивідуальні - коли вони застосовуються однією потерпілою державою та колективні - коли примусові заходи застосовуються двома і більше потерпілими суб’єктами міжнародного права. Вважається загальновизнаним, що характером міжнародно-правових санкцій володіють саме колективні заходи, що передбачаються главою VII Статуту ООН у разі виникнення загрози миру,порушення миру або акту агресії [3]

Отже, застосування санкцій у міжнародному праві є частим, достатньо різноманітним за суб’єктним складом явищем. Як правило, санкції застосовуються як реакція на протиправні дії та порушення усталених норм права, що закріплюються у численних міжнародних документах.

Література:

1.                 Мувафак, Зіяд Тамер Особливості застосування міжнародно-правових санкцій щодо Іраку : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11 / Мувафак Зіяд Тамер ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2009. - 19 с.

2.                 Малишева Ю. В. Відмежування поняття «санкції» від суміжних понять «примусові заходи» та «контрзаходи» в міжнародному праві // Ю. В. Малишева. - Часопис Київського університету права, 2014. - № 1. – С. 320-324

3.                 Баймуратов М.О. Міжнародне публічне право: підручник / М.О. Баймуратов.- Харків: Одіссей, 2008.- 704 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://readbookz.com/pbooks/book-33/ua/