Недоступ К.К.

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

ОПТИМІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

В умовах фінансової глобалізації розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним зростання обсягів зовнішньої державної заборгованості країн світу, що відбувається завдяки неефективності їхньої боргової політики пов’язаної з формуванням, управлінням та обслуговуванням державного боргу. Управління державним зовнішнім боргом – процес поповнення боргового портфелю держави новими зовнішніми борговими зобов’язаннями, його своєчасне обслуговування та оптимізація виплати, які направлені на зменшення ступеня боргових ризиків, забезпечення мінімально можливого рівня державних витрат та відповідність національним інтересам [2, с. 77]. Управління та обслуговування державного боргу є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки [3, с. 21].

Характерною особливістю боргової політики різних країн є підходи до її реалізації на інституціональному рівні, що у загальному вигляді поділяються на: 1) виконання функцій управління державним боргом міністерством фінансів; 2) розподіл функцій управління державним боргом між міністерством фінансів і центральним банком [4, с. 51]. У розвинених країнах операції з обслуговування державного боргу здійснюють спеціальні підрозділи міністерства фінансів (у США – спеціальні бюро державного боргу міністерства фінансів, у Великій Британії – особливий відділ міністерства фінансів). У США виконанням всіх поточних операцій з управління державним боргом переймається Федеральна резервна система (ФРС). Вдосконалюючи інституційну складову механізму регулювання державного боргу Польща планує створити агентство з управління ризиками державного боргу. Деякі країни для регулювання власного державного боргу законодавчо встановлюють ліміти заборгованості. Так у Білорусії діє обмеження на зростання внутрішнього державного боргу. Особливістю боргової стратегії Казахстану є відмова від випуску єврооблігацій і спрямування заходів на скорочення зовнішнього та гарантованого державного боргу. Одним із головних інструментів покриття бюджетного дефіциту в Японії є облігації державної позики. В інших країнах (Франція, Велика Британія, Німеччина) відсутні обмеження на абсолютний розмір державного боргу, але підконтрольним є показник приросту його за рік, тобто різниця між сумою випущених і погашених в даному році позик.

В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. Головною першопричиною виникнення і збільшення державного боргу є хронічний дефіцит бюджету України. Динаміка дефіциту державного бюджету України свідчить про постійне зростання цього показника. Україні потрібно відповідним чином налагодити та інтегрувати систему інструментів управління державним зовнішнім боргом, таким чином, щоб вона мінімізувала боргові ризики та сприяла досягненню оптимального співвідношення національних інтересів та міжнародної конкурентоспроможності [1, с. 33]. Таким чином, враховуючи специфіку стану державної заборгованості України, важливо розробити комплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності, включали б також індикатори гранично безпечного боргового навантаження на бюджет.  Дієвим важелем підвищення ефективності управління зовнішнім державним боргом України та забезпечення економічного розвитку може стати інституційне розмежування запозичень, отримуваних з метою обслуговування та погашення державного боргу, та запозичень на цілі розвитку. Актуальними є визначення граничного обсягу залучення нових запозичень, введення законодавчих обмежень не тільки на обсяг державного боргу, але і на його структуру: встановлення лімітів на залучення ресурсів із середнім терміном погашення менше року, ресурсів із процентною ставкою, що плаває, граничного співвідношення між його внутрішньою та зовнішньою складовою, граничної частки однієї валюти в загальному обсязі державної заборгованості, за якою буде здійснюватися погашення заборгованості [5, с. 9].

На основі дослідження зарубіжного досвіду врегулювання боргової проблеми можна виділити такі напрями удосконалення механізму регулювання державного боргу України: 1) визначення та законодавче закріплення напрямку боргової стратегії, зокрема щодо співвідношення внутрішньої й зовнішньої складової державних запозичень; 2) створення агентства з управління державним боргом, що підзвітне міністерству фінансів й орієнтоване на управління ризиками боргової діяльності; 3) розробка та впровадження середньострокової програми регулювання державного боргу як елемента будови ефективної системи планування державної заборгованості.

Література:

1. Бондарчук Т.Г. Механізм управління та обслуговування державного боргу / Т.Г. Бондарчук // Фінанси України. – 2007. – № 4. – 354 с.

2. Зражевська Н.В. Сучасна боргова політика України / Н.В. Зражевська // Наукові праці НДФІ. – 2005. – Вип. 1 (30). – 480 с.

3. Кириченко О.А., Кудрицький В.Д. Сучасні теорії управління зовнішньою заборгованістю / О.А. Кириченко, В.Д. Кудрицький // Актуальні проблеми економіки – 2009. – № 7. – 560 с.

4. Колот О.А.  Управління державним боргом у контексті ризик-менеджменту / О.А. Колот // Фінанси України. – 2008. – № 3. – 370 с.

5. Шаров О. Вибір стратегії управління державним боргом / О. Шаров // Світ фінансів. – 2008. – №1(14). – 25 с.