Ведькал Валентина Андріївна, кандидат історичних наук, доцент, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Чигрін Андрій Олегович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Правовий механізм захисту від недобросовісної конкуренції.

В процесі розбудови ринкової економіки в Україні одним із пріоритетних напрямів державної економічної політики є антимонопольно-конкурента політика, сприяння розвитку змагальності у сфері господарювання, ефективна боротьба з недобросовісною конкуренцією, адаптації законодавства про захист від недобросовсної конкуренції до європейських вимог.

Актуальність дослідження зумовлюється тим, що в Україні неправомірна діяльність в сфері економіки набуває досить загрозливих масштабів а законодавство про захист від недобросовісної конкуренції знаходиться у процесі свого формування, у зв’язку з цим доцільним є вивчення практики застосування діючого антимонопольно-конкурентного законодавства, досвіду практичної діяльності Антимонопольного комітету України.

На сьогодні недобросовісна конкуренція виступає одним із лідерів серед порушень законодавства про захист економічної конкуренції. За даними Антимонопольного комітету України в 2014 р. органами Комітету виявлено та припинено 5341 порушень законодавства про захист економічної конкуренції, з них: 2221 випадків зловживання монопольним (домінуючим) становищем, 1628 – антиконкурентні дії органів влади, 445 - випадки порушень у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, 650 порушення у вигляді недобросовісної конкуренції [1].

Вперше визначення поняття "недобросовісна конкуренція" в українському законодавстві було закріплено у Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". Відповідно до ст. 1 цього Закону недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності [2, ст. 1]. Аналогічне визначення недобросовісної конкуренції дає Стаття 32 Господарського Кодексу України. [3]

Основою недобросовісної конкуренції є нечесне, неправомірне ведення підприємницької діяльності, створення перешкод суб’єкту господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг.

Об'єктами захисту від недобросовісної конкуренції можуть бути неправомірні дії, які відповідно до законодавства України поділяються на три групи: 1) неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця); 2) створення перепон (перешкод) господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції і досягнення неправомірних переваг в конкуренції; 3) неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці.

Найбільш поширеним видом недобросовісної конкуренції є поширення інформації, що вводить в оману, з метою досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Порушення цього виду становлять 90 відсотків від загальної кількості порушень у вигляді недобросовісної конкуренції. Інформація, що вводить в оману, може виражатись у неповних, неточних або неправдивих даних про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання та реалізації товару, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики; приписування повноважень та прав, яких суб’єкт господарювання не має, або відносин в яких він не перебуває, тощо. Поширення цієї інформації призводить до отримання неправомірних переваг у конкуренції та невиправданих витрат споживачів через придбання товару, який насправді не має тих властивостей, про які поширювалась інформація. Значну кількість таких порушень Антимонопольним комітетом України виявляється та припиняється під час реклами продукції харчування та товарів широкого вжитку.

Законодавство про захист економічної конкуренції передбачає спеціальні правові механізми захисту прав та законних інтересів від недобросовісної конкуренції. Залежно від засобів захисту виділяють такі основні шляхи:

1. Адміністративний шлях, пов’язаний зі зверненням до Антимонопольного комітету та його територіальних відділень.

Його основу складають три види попереднього контролю, що здійснюється Антимонопольним комітетом України: попередній контроль над узгодженими діями суб’єктів господарювання, метою якого є недопущення антиконкурентних змов підприємців;

попередній контроль над концентрацією суб’єктів господарювання, з метою попередження появи на ринку монопольних утворень при злитті підприємств, створенні нових підприємств, набутті корпоративних прав або набутті контролю одного суб’єкта господарювання над іншим у будь-який спосіб; попередній контроль за прийняттям рішень органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» особи, права яких порушені діями, визначеними цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть звертатися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень протягом шести місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про порушення своїх прав. Заява про порушення розглядається протягом 30 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику.

За результатами розгляду заяви Антимонопольним комітетом України чи адміністративною колегією Антимонопольного комітету України робляться такі висновки:

а) дії суб'єкта господарювання, описані у заяві, містять або можуть містити ознаки порушення законодавства, передбачені статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";

б) дії суб'єкта господарювання, описані у Заяві, не містять або не можуть містити ознак порушення законодавства, передбачених статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";

в) наданої заявником інформації недостатньо для надання однозначного висновку щодо наявності/відсутності у діях суб'єкта господарювання, описаних у Заяві, ознак порушення законодавства, передбачених статтею 1-15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

З питань примусового поділу монопольних утворень та накладання штрафів приймаються постанови, а при вирішенні по суті інших справ - розпорядження, які є обов'язковими для виконання.

2. Захист порушених прав в судовому порядку (передбачено ст. 24 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Справи, що виникають з правовідносин, що пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, згідно з частиною третьою статті 21 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , розглядаються господарськими судами. [4].

Також відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду. Це стосується і справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених нормативними актами до їх компетенції.

Даний шлях і є доволі тривалим, оскільки може, окрім розгляду в суді загальної інстанції, розглядатись в апеляційному та касаційному порядку, потребують призначення судової експертии.

3. Захист права через органи Державної фіскальної служби. Здійснюється шляхом внесення товарів, що містить об’єкти промислової власності до митного реєстру. Перевагами звернення до Державної фіскальної служби з метою захисту прав на об’єкти промислової власності є контроль за ввезенням контрафактних товарів на територію України і відносно короткі строки внесення товарів, що містять об’єкти промислової власності до митного реєстру. Недоліками данного шляху захисту від недобросовісної конкуренції є: складність самої процедури внесення товарів, що містять об’єкт до митного реєстру та відносно невелика користь, оскільки все залагоджувати доведеться власникам самим, так як згідно з п. 4 ст. 11 Митного кодексу України завданням митних органів є сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв’язків, а не безпосередньо захист [5].

4. Самозахист підприємця від неправомірних дій конкурентів.

Слід зауважити, що забезпечення реалізації політики у сфері охорони від недобросовісної конкуренції характеризується наявністю низки проблемних питань, що потребують додаткового вивчення: відповідність норм украінського законодавства міжнародно-правовим нормам в сфері захисту прав інтелектуальної власності; ефективність і належна координація діяльності структур, які опікуються питаннями охорони і захисту пра на об єкти інтелектуальної власності.

В зв’язку з цим необхідно:

1) активізувати роботу з приведення законодавста України у сфері захисту від недобросовісної конкуренції до рівня світових стандартів;

2) вжити заходи щодо посилення координації діяльності органів виконавчої влади з метою створення цілісної системи забезпечення дотримання законодавства про захист від недобросовісної конкуренції;

3) необхідно створити та впровадити сучасні технології управління процесами охорони інтелектуальної власності (створення централізованого комп’ютерного банку даних щодо фірмових найменувань, зареєстрованих на території України; впровадження систем електронного декларування товарів);

4) активізувати роботу з розробки системи економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових);

5) створення Фонду сприяння патентуванню українських винаходів за кордоном, із його частковим фінансуванням із Державного бюджету в рамках окремої статті бюджетних видатків на охорону інтелектуальної власності;

6) налагодити ефективну взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування із сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Звіт Антимонопольного комітету за 2014 р. ( Електронний ресурс)-Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amku/doccatalog/document.

2. Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 р. N 236/96-ВР// Голос України вiд 02.07.1996.

3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144.

4. Про судоустрій і статус суддів // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 41-42, № 43, № 44-45, ст.529) (Із змінами).

5. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 44-45, № 46-47, № 48, ст.552) (Із змінами).