В системі
невід’ємних прав людини, що знайшли своє закріплення в Конституції України,
чільне місце займає право на судовий захист, яке регламентується статтею 55 [1].
Слід
зазначити, що питання реалізації даної суб’єктивної правомочності, окрім
позитивних аспектів, зазнало чимало негативного впливу в сучасному суспільстві.
Як правило, йдеться про недобросовісне використання процесуальних прав, в тому
числі права на судовий захист. Науковці та правники, на жаль, залишають цей
нюанс поза увагою.
Проблема
зловживання процесуальними правами тісно пов’язана з поняттям
цивільно-процесуальних правопорушень, а відповідно і цивільно-процесуальної
відповідальності. Напрацювання даної категорії проблематики досить нечисленні
та серед тої кількості праць слід все ж таки зазначити дослідження Д.А. Нохріна, А.Г. Новікова, А.Н. Єрмакова
та М.Л .Гальперіна.
На нашу думку, за рахунок боротьби із зловживанням
процесуальними правами, зокрема, правом на судовий захист, можливо суттєво
підвищити ефективність як цивільного процесу, так і судоустрою загалом.
Зловживання процесуальними правами досить різко дисонує з
цілями та завданнями цивільного судочинства, що проголошені законодавцем.
В наш час варто говорити, що правильний та своєчасний
розгляд і вирішення цивільних справ став абсолютно не дієвим, оскільки в умовах
процесуальної недобросовісності реалізація цих завдань майже неможлива.
Важливим елементом цього є суб’єкт правопорушник, який, відповідно, власними
діями перешкоджаю правильному та своєчасному розгляду справи.
Не дивлячись на
те, що завдання правильного та своєчасного розгляду і
вирішення цивільної справи ставиться не перед сторонами процесу, а перед
органом судової влади, вказана обставина жодною мірою не виправдовує поведінку
осіб, що беруть участь в справі, яка направлена на те,
щоб умисно перешкодити
досягненню органом судової влади вказаних завдань. Особи, що беруть
участь в справі, не мають прямого юридичного обов'язку сприяти суду в
правильному та своєчасному розгляді і вирішенні цивільної
справи, проте за ними повинен бути визнаний обов'язок утримуватися
від дій, здатних перешкоджати досягненню названих завдань.
Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти
особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні
недобросовісні дії учасників цивільного процесу (а в окремих випадках і суду),
що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і
здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом
відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або
порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило
діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної
справи, що ваблять застосування засобів цивільного процесуального примушення
[2, с.57].
Зауважимо, що питання зловживання процесуальними правами
гостро поставало в науці цивільного права. Але крізь призму
цивільно-процесуального законодавства, на жаль, це питання мало досліджене. В
сучасному становищі можна навіть говорити про те, що відсутня будь-яка
стратегічна концепція з питань боротьби з подібними зловживаннями.
Наявність
даної проблеми визнається як ученими, так і практичними працівниками. Так, Н.
О. Чечина помічала, що «добросовестное поведение каждой стороны в процессе
обеспечивает нормальную деятельность суда и всех участвующих в процессе лиц,
способствует выяснению материальной (объективной) истины в каждом деле и
одновременно с этим гарантирует возможность осуществления процессуальных прав
другой стороны, обеспечивает ее интерес в скором и правильном рассмотрении
дела» [3,с.32].
У зарубіжній
процесуальній науці також визнається, що «ні на нормативному, ні на
концептуальному рівні немає загального підходу для вирішення проблеми
процесуальних порушень і введення ефективних санкцій за такого роду дії»
[4,с.109].
Суд досить
обмежений в своїх правомочностях щодо впливу на недобросовісну поведінку
суб’єкта цивільного процесу. Саме цей аспект дозволяє особам, які є
зацікавлені, всіляко затягувати розгляд справи, перешкоджати ухваленню рішення,
яке не є прийнятним для такої стороні і т.д.
Не дивлячись
на це все, практика показую досить насторожене відношення до такої проблеми,
адже в правовій базі України відсутні норми щодо поняття «зловживання
процесуальними правами», не описані суть та ознаки даного діяння та не
передбачено чіткого посилання на відповідальність за такого роду дії.
Хоча багато
законодавчих актів використовують даний термін, легітимність категорії
«зловживання правом» продовжує залишатися під питанням. В основному дослідники
вказують на внутрішню суперечність виразу «зловживання правом», вважаючи, що
правом зловжити неможливо вже за визначенням [5, с.427].
Відсутність чіткої концепції протидії зловживанням
процесуальними правами тягне за собою різні негативні явища у вигляді
невиправданого збільшення строків судового розгляду, ухвалення помилкових
судових актів, порушення матеріальних і процесуальних прав учасників процесу і
ін.
Література
1.
Конституція України – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2006. – 48с.
2. Юдин. А.
В. Злоупотребление процессуальными правами в гражданском судопроизводстве /А.
В. Юдин. – СПб.: Издательский дом С. Петерб. гос. унта; Издво юридического
факультета С. Петерб. гос. унта, 2005. – 360с.
3.Чечина Н.
А. Гражданские процессуальные отношения/ Н. А.Чечина.– Ленинградский
государственный университет имени А. А. Жданова – Л.: Изд во ЛГУ, 1962. – 68 с.
4. Abuse of Procedural Rights: Comparative Standarts
of Procedural Fairness / ed. Taruffo M. – 1999. – Р.109.
5. Агарков М.
М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве / М. М.
Агарков // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. – 1946. – № 6.